Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.06.2018 року у справі №296/1390/18

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 296/1390/18

провадження № 61-31178св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову апеляційного суду Житомирської області від 08 травня 2018 року, у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів, трьох відсотків річних за прострочку виконання грошового зобов'язання та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що наказом Мінекономрозвитку від 18 травня 2017 року його було звільнено із займаної посади директора бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року було змінено формулювання підстави звільнення та ухвалено вважати ОСОБА_4 таким, що звільнений у зв'язку з ліквідацією державної бюджетної установи Мінекономрозвитку.

Зазначав, що ані в день звільнення, ані впродовж тривалого часу після нього, Мінекономрозвитку жодних виплат на його користь не здійснило, у зв'язку з чим він був змушений звернутись до суду з позовом за захистом свого порушеного права на отримання всіх сум, що належать йому від зазначеної бюджетної установи.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року, яке було змінено рішенням апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року, стягнуто із Мінекономрозвитку заборгованість по заробітній платі в розмірі 21 551 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 270,99 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 21 025,68 грн, вихідної допомоги - 4 685 грн, та 2 000 грн моральної шкоди.

Оскільки на його картковий рахунок стягнуті судом кошти було нараховано лише 30 січня 2018 року, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28 вересня 2017 року по день фактичного розрахунку з ним - 30 січня 2018 року, компенсацію втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також відшкодувати завдану йому моральну шкоду, розмір ним визначено у 5 000 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 15 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 29 січня 2018 року до Мінекономрозвитку надійшло повідомлення Державної казначейської служби України від 25 січня 2018 року з вимогою надати інформацію про виконання рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року. Так, 30 січня 2018 року відповідачем проведено розрахунок з позивачем у розмірі, визначеному органом, який виніс рішення по суті спору, чим було виконано рішення суду в законодавчо визначеному порядку. Підстави для стягнення з відповідача заявлених ОСОБА_4 грошових коштів відсутні.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 08 травня 2018 року рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Мінекономрозвитку на користь ОСОБА_4 19 425,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку,

1 851,23 грн компенсації втрати частини доходів, 200 грн моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що період з 29 вересня 2017 року по 30 січня 2018 року є часом затримки повного розрахунку при звільненні, за прострочення якого стягується середній заробіток. Згідно норм закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», вимоги позивача в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів - заробітної плати, - підлягають задоволенню. Водночас, компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога, на відміну від заробітної плати, мають одноразовий характер, а тому компенсація за порушення строків їх виплати законодавством не передбачена. Відсутність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних за прострочку виконання грошового зобов'язання пояснюється нерозповсюдженням на спірні правовідносини норм, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Розмір завданої позивачу моральної шкоди визначено апеляційним судом виходячи з глибини та тривалості його душевних страждань із урахуванням характеру правопорушення.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, Мінекономрозвитку просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю стягнення з Мінеконорозвитку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки положенням статті 117 КЗпП України встановлено, що така виплата здійснюється при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, натомість між сторонами такий спір існував.

Відповідач також зазначає про помилковість застосування апеляційним судом положень статті 625 ЦК України та вказує на дотримання порядку виконання судового рішення про стягнення з нього належних позивачу грошових сум.

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.

Касаційна скарга Мінекономрозвитку не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 даного Закону встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Таким видом доходу визначено, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи зазначені законодавчі положення та виходячи із того, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року, яке було змінено рішенням апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року, стягнуто із Мінекономрозвитку, серед іншого, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 травня 2017 року по 28 вересня 2017 року, а остаточний розрахунок при цьому було здійснено з позивачем лише 30 січня 2018 року, апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови вірно визначив, що з 29 вересня 2017 року по 30 січня 2018 року є періодом затримки повного розрахунку при звільненні ОСОБА_4

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно стягнуто з Мінекономорозвитку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки положенням статті 117 КЗпП України встановлено, що така виплата здійснюється при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а між сторонами такий спір існував.

Так, згідно положень частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Тобто, вказаною нормою права встановлено, що у разі вирішення судом спору про розміри належних працівнику сум на його користь, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача трьох відсотків річних суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення статті 625 ЦК України, яке регулює наслідки порушення грошових зобов'язань, не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вони регулюються нормами трудового законодавства.

Такий висновок апеляційного суду відповідає тлумаченню зазначеної норми, виходячи з наступного.

Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог ОСОБА_4 про стягнення з Мінекономрозвитку трьох відсотків річних за прострочення зобов'язання з виплати належних йому грошових сум у зв'язку зі звільненням.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо застосування апеляційним судом положень статті 625 ЦК України при ухваленні ним оскаржуваної постанови.

Колегія суддів погоджується із визначеним апеляційним судом розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, що здійснене з урахуванням обставин, які мають істотне значення, та відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань позивача.

Виходячи з вищевикладеного, при вирішенні вказаної справи суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Мінекономрозвитку на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди у визначеному судом розмірі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 08 травня

2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська