Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №523/142/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 523/142/17-ц

провадження № 61-35897св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.

Одеси від 26 квітня 2017 року у складі судді Бабакова В. П. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних за час прострочення грошового зобов'язання.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду міста Києва

від 25 листопада 2014 року стягнуто з відповідача на користь позивача

7 200,00 грн боргу, три проценти річних за час прострочення грошового зобов'язання у сумі 211,80 грн, та індекс інфляції у сумі 36,00 грн за період із 04 грудня 2012 року

по 11 грудня 2013 року. Відповідач виконала вказане рішення суду лише 01 лютого 2016 року.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просивстягнути з відповідача 4 998,42
грн індекс інфляції та 462,17 грн - три проценти річних за час прострочення грошового зобов'язання за період із 11 грудня 2013 року по 01 лютого 2016 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 998,42 грн - індекс інфляції та 462,17 грн - три проценти річних за час прострочення грошового зобов'язання за період із 11 грудня 2013 року по 01 лютого 2016 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що оскільки відповідач несвоєчасно сплатила борг позивачу, то необхідно застосувати до спірних правовідносин статтю 625 ЦК України та стягнути з відповідача індекс інфляції, 3 % річних за час прострочення грошового зобов'язання за період із 11 грудня 2013 року по 01 лютого 2016 року, згідно із розрахунком позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 26 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано статті 613 та 625 ЦК України, оскільки жодних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_1 не заявляв, рахунок, на який можна було б перерахувати грошові кошти, не надав. Крім того, судами не застосовано наслідки спливу позовної давності, про які заявлено відповідачем.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2014 року підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед ОСОБА_1 та його порушення, і відповідно стягнуто з відповідача на користь позивача 7 200,00 грн боргу, 3 % річних за час прострочення грошового зобов'язання у сумі 211,80 грн та індекс інфляції в сумі 36,00 грн за період із 04 грудня 2012 року по 11 грудня 2013 року.

Відповідач виконала вказане рішення суду лише 01 лютого 2016 року, сплативши борг позивачу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки відповідач несвоєчасно сплатила борг позивачу, то до спірних правовідносин застосовується стаття 625 ЦК України та підлягає стягненню з відповідача індекс інфляції, 3 % річних за час прострочення грошового зобов'язання за період із 11 грудня 2013 року по 01 лютого 2016 року.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599

ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями статтею 610 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що позичальник виконала рішення та сплатила борг позивачу лише

01 лютого 2016 року, то у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених частини 1 статті 261 ЦК України, за весь час прострочення, адже з ухваленням апеляційним судом рішення про стягнення боргу у 2014 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання до 01 лютого 2016 року, тому суди дійшли до правильного висновку про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.

Доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано статті 613 та 625 ЦК України, оскільки жодних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_1 не заявляв, рахунок, на який можна було б перерахувати грошові кошти, не надав, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не довела, що кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем, а оскільки, відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не висував вимог про повернення боргу є безпідставними та спростовуються фактом звернення позичальника до суду із позовом про повернення боргу.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судами не застосовано наслідки спливу позовної давності, про які заявлено відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко