Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.12.2019 року у справі №150/300/16

Постанова

Іменем України

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 150/300/16

провадження № 61-20800св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року у складі судді Суперсона С. П. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Якименко М. М.,

Іващука В. А., Ковальчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 по усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 0,4946 га, по АДРЕСА_1.

Він відчужив ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями за вказаною вище адресою, однак останній безпідставно користується земельною ділянкою, площею більшою, ніж та, яка розташована під проданим житловим будинком.

Оскільки указаними діями ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні та розпорядженні його майном, просив позов задовольнити.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,0936 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Зустрічний позов мотивований тим, що йому належить житловий будинок за вказаною адресою, та який розташований на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_1.

Оскільки спірна земельна ділянка в указаному розмірі розташована під його житловими будинком і господарськими спорудами та необхідна для його обслуговування, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення та ухвали суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,0936 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що земельна ділянка в указаному розмірі, розташована під будинком і господарськими спорудами, необхідна йому для обслуговування указаного майна, і зазначене відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржені судові рішення.

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неправильно застосували статтю 41 Конституції України, статті 90, 120 ЗК України, а також статтю 391 ЦК України, оскільки він продав лише будинок, а земельна ділянка залишилися у його власності.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржувані судові рішення, як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрите касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року зупинено виконання рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року па підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 05 березня 2003 року належать 4 земельні ділянки загальною площею 0,4946 га по АДРЕСА_1.

22 червня 2007 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, який знаходиться на одній із вищевказаних земельних ділянок.

ОСОБА_2 із 22 серпня 2014 року є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1309 га, розміщеної поруч із зазначеним будинком і не накладається на земельні ділянки, належні ОСОБА_1.

Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2016 року з метою встановлення дійсної площі земельної ділянки, яка розташована під будинком та необхідна для його обслуговування, судом призначено судову землевпорядну експертизу.

Згідно висновку експерта від 02 лютого 2017 року визначено площу земельної ділянки, необхідну для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, у розмірі 0,0936 га з розмірами по периметру, що графічно відображено в додатку 2 до висновку експерта.

На земельній ділянці, площею 0,0936 га, знаходяться житловий будинок та господарські будівлі і споруди, проведений водопровід, каналізація, вигрібна яма.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до вимог частини 2 статті 90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно указав на недоведеність факту перешкоджання ОСОБА_2 у користуванні його земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України та частини 1 статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на будівлі і споруди, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлі і споруди.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України суд виходить з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Встановивши, що ОСОБА_2 є власником будинку з надвірними будівлями, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, із урахуванням експертного висновку, правильність якого не спростовано, а також положень статей 120, 125 ЗК України, обґрунтовано виходив із наявності підстав для переходу до нього права власності на земельну ділянку, на якій розміщені указані об'єкти.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 побудував господарські будівлі, а саме: водопровід, вигрібну яму, каналізацію, після укладення договору-купівлі продажу, а отже без дозволу власника земельної ділянки, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини не були предметом перевірки судом першої інстанції.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не оплатив йому вартість земельної ділянки, колегія суддів не приймає, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності між сторонами договірних зобов'язань щодо продажу земельної ділянки.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовано права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук