Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №297/2468/18
Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №297/2468/18

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 297/2468/18

провадження № 61-5385св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Берегівська міська рада,

відповідачі:Державна інспекція архітектури та містобудування України, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Мирончук Оксана Василівна, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Берегівської міської ради на рішення Берегівського районного суду від 18 грудня 2020 року у складі судді Гецко Ю. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю. і Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовних вимог

У листопаді 2018 року Берегівська міська рада звернулась до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельну інспекції України (далі - ДАБІ України), Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області (далі - УДАБІ у Закарпатській області), державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Берегівського нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. (далі - приватний нотаріус), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_3 , про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Позов обґрунтовано тим, що 19 березня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбали житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня відповідачами придбано земельну ділянку площею 0,0399 га за тією ж адресою.

У березні 2015 року відповідачами знесений придбаний ними житловий будинок і розпочато на його місці будівництво нового об`єкта - триповерхової будівлі. На момент пред`явлення позову будівництво майже завершено.

25 травня 2015 року відповідачами подано до УДАБІ у Закарпатській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, на підставі якого останні отримали дозвіл на виконання будівельних робіт із реконструкції житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте фактично відповідачі виконують будівельні роботи з нового будівництва, на виконання яких у них немає дозволу.

Згідно з актом обстеження домоволодінь за адресою: АДРЕСА_1 , від 25 серпня 2015 року замість реконструкції житлового будинку фактично ведеться будівництво нового об`єкта - триповерхової будівлі на місці раніше існуючого житлового будинку, який був знесений у 2015 році. При цьому були виявлені порушення щодо прив`язки цієї будівлі до меж сусідньої земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також відхилення щодо висоти об`єкта, закладеної у будівельному паспорті.

У результаті протиправної бездіяльності та протиправних дій службових осіб УДАБІ у Закарпатській області місцевий бюджет м. Берегова не отримав від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кошти для створення і розвитку інфраструктури міста, які в цьому випадку підлягали обов`язковій сплаті згідно зі статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Берегівська міська рада просила скасувати:

реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 25 травня 2015 року, поданого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта «реконструкція одноквартирного житлового будинку з добудовою та надбудовою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » від 09 червня 2017 року, реєстраційний номер: ЗК 142171605824;

рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. від 21 червня 2017 року, індексний номер 35795304, про внесення змін до записів про право власності № 9103325 та № 9103326 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 520213221102;

рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. від 27 грудня 2017 року, індексний номер 38984154, про внесення змін до запису про об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 520213221102 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Берегівського районного суду від 18 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із пропуску позовної давності, а також з недоведеності позовних вимог в частині порушення права позивача.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року апеляційну скаргу Берегівської міської ради задоволено частково. Рішення Берегівського районного суду від 18 грудня 2020 року скасовано. У задоволенні позову Берегівської міської ради відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у спірних правовідносинах визначальним моментом предмету доказування має бути факт порушення законного інтересу позивача у виді неотримання коштів від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з побудовою ними без відповідного дозволу будівлі понад 300 кв. м. При цьому дії (бездіяльність) інспекції не є предметом позовних вимог і такі неправомірними (протиправними) у порядку іншої юрисдикції судом не визнавались.

Стверджуючи у позовній заяві про те, що загальна площа будівлі перевищує 300 кв. м, Берегівська міська рада на момент звернення (листопад 2018 року) не навела та не надала суду жодних доказів щодо цього. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок № 375/03-20 від 03 березня 2020 року, оскільки ця експертиза проводилася із виходом на місце будівництва, та відхилила висновок експерта № 217/20 від 07 травня 2020 року, оскільки такий зроблений лише за документами та матеріалами, наданими замовником ОСОБА_3 . Тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про недоведеність Берегівською міською радою факту перевищення площі спірної будівлі понад 300 кв. м, що, у свою чергу, не дає підстав для твердження про порушення її прав у розумінні статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» станом на момент звернення до суду.

ОСОБА_3 у жовтні 2016 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Берегівської міської ради та УДАБІ в Закарпатській області, про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом знесення будівлі (справа № 297/2477/16-ц), проте рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року (провадження № 61-12897св20) касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2019 року і постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишено без змін. Верховний Суд зазначив, що спірна будівля за адресою: АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом, оскільки спірний об`єкт будується на земельній ділянці, яка належить відповідачам на праві власності з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, наявні всі необхідні дозвільні документи, які давали їм право здійснити забудову та відповідну державну реєстрацію нерухомого майна. У зв`язку з наведеним не заслуговує на увагу і твердження Берегівської міської ради про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виконують будівельні роботи з нового будівництва, на виконання яких у них немає дозволу.

Щодо позовної вимоги про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт і реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, то згідно з частиною сьомою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції станом на момент звернення до суду) предметом вимоги може бути не скасування реєстрації самого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а скасування права на початок виконання будівельних робіт, яке набуте на підставі поданого повідомлення. Виключною підставою для скасування декларації про початок будівництва є встановлений факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо: 1) будівництво здійснюється на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети; 2) будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорту; 4) скасовано містобудівні умови та обмеження. Наявність даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації, однак може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого характеру. Наведене узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 818/260/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 824/64/16-а та у справі № 826/6988/16, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/5055/16.

Також Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16, від 07 листопада 2019 року у справі № 916/2825/18 та від 01 жовтня 2019 року у справі № 826/9967/18 висловив правову позицію, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації (у цій справі), остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Позивачем не наведено законних та обґрунтованих підстав для скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 09 червня 2017 року і таких у процесі розгляду справи не встановлено.

Позивач, звертаючись до суду за захистом, на його думку, порушеного права у виді неотримання грошових коштів, передбачених на той час статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», обрав неналежний спосіб захисту шляхом скасування повідомлення, декларації і рішень державного реєстратора, оскільки задоволення цих вимог жодним чином не поновить заявленого порушеного права. У такому разі ефективним способом захисту (за умови доведеності факту побудови будівлі площею понад 300 кв. м) могло бути зобов`язання забудовника укласти з органом місцевого самоврядування відповідний договір, вимога про відшкодування шкоди (збитків) на підставі статей 22 614 623 ЦК України тощо.

УДАБІ у Закарпатській області не могло бути залучено до участі у справі як сторона (відповідач), оскільки не має статусу юридичної особи (т. 1, а. с. 65-67), а позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39).

Отже, рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову саме за безпідставністю, а не за спливом позовної давності.

Аргументи учасників справи

16 червня 2022 року Берегівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що 02 листопада 2021 року представник позивача подав до суду апеляційної інстанції клопотання, у якому просив залучити правонаступника УДАБІ у Закарпатській області - Управління ДІАМ у Закарпатській області як відповідача до участі в справі. Однак суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини першої статті 55 ЦПК України необґрунтовано відхилив (не розглянув) вказане клопотання представника позивача та фактично прийняв рішення у справі про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, - Управління ДІАМ у Закарпатській області, яке є правонаступником УДАБІ у Закарпатській області, що є безумовною підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій з невідомих мотивів, без будь-якого обґрунтування, безпідставно не взяли до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 07 травня 2020 року № 217/20, складений судовим експертом Манзуренко Г. В., яким встановлено, що житловий будинок, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , після його придбання у 2015 році відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був повністю знесений, а на його місці збудовано нову триповерхову будівлю (див. фототаблиці № 1 до висновку судової будівельно-технічної експертизи). У даному випадку суди безпідставно надали перевагу висновку судової будівельно-технічної експертизи в цивільній справі № 297/2468/18 від 03 березня 2020 року № 375/03-20, складеному судовим експертом Колчар В. Д., над висновком судової будівельно- технічної експертизи від 07 травня 2020 року № 217/20, складеним судовим експертом Манзуренко Г. В. Разом з тим, навіть у висновку судової будівельно-технічної експертизи в цивільній справі № 297/2468/18 від 03 березня 2020 року № 375/03-20, складеному судовим експертом Колчар В. Д., вказано, що новозбудований житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є двоповерховим (без врахування мансардного поверху), тобто є триповерховим.

Суди не взяли до уваги докази, що містяться у матеріалах справи, а саме: припис УДАБІ у Закарпатській області від 27 жовтня 2015 року № 288-П/1007 та рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 26 квітня 2016 року № 159 «Про відміну рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 09 квітня 2015 року № 88».

Враховуючи, що на сьогоднішній день об`єкт нерухомого майна, що збудований за адресою: АДРЕСА_1 , має три поверхи, а його загальна площа перевищує 300 кв. м., то безумовно, що роботи з будівництва вказаного об`єкта велися незаконно, оскільки такі не могли виконуватися на підставі будівельного паспорту забудови земельної ділянки та повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

УДАБІ у Закарпатській області мало скасувати реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 25 травня 2015 року, поданого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як того вимагає чинне законодавство, однак не зробило цього. УДАБІ у Закарпатській області знало про порушення з самого початку, проте останнім не було вжито жодних заходів для зупинення незаконного будівництва та притягнення забудовників - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до відповідальності. Навпаки, УДАБІ у Закарпатській області ще й прийняло в експлуатацію спірну будівлю, хоча було достеменно відомо, що забудовники - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку, фактично ж ними виконувалися роботи з нового будівництва - триповерхової будівлі на місці раніше існуючого житлового будинку, який був знесений у 2015 році.

У результаті протиправної бездіяльності та протиправних дій службових осіб УДАБІ у Закарпатській області місцевий бюджет м. Берегова не отримав від забудовників - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кошти для створення і розвитку інфраструктури міста, які в даному випадку підлягали обов`язковій сплаті згідно статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» покладає на замовника обов`язок укласти договір про пайову участь та сплатити кошти для створення і розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. підлягають скасуванню, оскільки були прийняті на підставі оспорюваної декларації про готовність до експлуатації об`єкта «реконструкція одноквартирного житлового будинку з добудовою та надбудовою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » від 09 червня 2017 року реєстраційний номер: ЗК 142171605824.

Незважаючи на обізнаність позивача про існування повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 25 травня 2015 року на день складання акту обстеження домоволодінь від 25 серпня 2015 року, право на звернення до суду з позовом про скасування реєстрації вказаного повідомлення у позивача виникло лише 02 грудня 2015 року. З відповідним позовом Берегівська міська рада Закарпатської області звернулася до суду 13 листопада 2018 року, тобто в межах позовної давності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року поновлено Берегівській міській раді строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження у цій справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

19 березня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу придбали житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0399 га за вказаною адресою.

У березні 2015 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повністю знесли придбаний ними житловий будинок та розпочали будівництво на його місці нового об`єкта - триповерхової будівлі.

25 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до УДАБІ у Закарпатській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт / про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, на підставі якого отримали дозвіл на виконання будівельних робіт із реконструкції житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (якого на той час фактично вже не існувало).

Розпорядженням Берегівського міського голови Бабяка З. А. від 11 серпня 2015 року № 214 створено комісію для розгляду звернення громадянина ОСОБА_3 (власника сусіднього житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ).

25 серпня 2015 року цією комісією складено акт обстеження домоволодінь за адресою: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , яким встановлено, що замість реконструкції житлового будинку, заявленої у повідомленні про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 25 травня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , ведеться нове будівництво - триповерхової будівлі. Водночас виявлено порушення щодо прив`язки даної будівлі до меж сусідньої земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та відхилення щодо висоти об`єкта, закладеної у будівельному паспорті.

Як видно з відповіді першого заступника Голови ДАБІ України Філончука В. В. від 04 вересня 2017 року на звернення міського голови м. Берегово Бабаяка З. А., Держархбудінспекція не знайшла підстав для скасування поданої 09 червня 2017 року замовниками будівництва ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) декларації про готовність об`єкта «Реконструкція житлового будинку з добудовою та надбудовою за адресою: АДРЕСА_1 » до експлуатації за № 142171605824, відповідно до якої загальна площа будівлі складає 298.10 кв. м (підвал + 2 поверхи).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження

№ 12-14звг19) та багатьох інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частин другої, третьої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) зроблено висновок, що «за результатом розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що з 01 січня 2020 року стаття 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність, тому обов`язок відповідача укласти відповідний договір на час розгляду справи судом відсутній. Відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним вказаний договір з дня набрання рішенням суду законної сили, а тому позовні вимоги про визнання договору укладеним не підлягають задоволенню. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, має на меті захистити своє право шляхом зобов`язання замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та у зв`язку із цим просить суд встановити права та обов`язки сторін за вказаним договором з дня набрання рішенням суду законної сили. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнання судом укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. У зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним за встановлених судами фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові».

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що:

«ОСОБА_1 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Як наслідок постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами, а тому в цій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, Берегівська міська рада звернулася з позовом про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта та рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно про внесення змін до записів про право власності, у зв`язку зі здійсненням відповідачами будівельних робіт з порушенням законодавства. Вважає, що відповідне нове будівництво є самочинним, у результаті наведених порушень місцевий бюджет м. Берегова не отримав від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кошти для створення і розвитку інфраструктури міста, які підлягали обов`язковій сплаті згідно зі статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а рішення суду у цій справі впливає також на захист суспільного інтересу.

Разом з тим, заявлені позовні вимоги не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом та несплатою пайового внеску на розвиток інфраструктури населеного пункту. У зв`язку з цим, за встановлених судами фактичних обставин та підстав позову, заявлені позивачем вимоги справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. Тому постанова апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині в цій частині.

Щодо позовних вимог до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області і приватного нотаріуса

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні».

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у справі існує між Берегівською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Тому Державна інспекція архітектури та містобудування України, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області і приватний нотаріус є неналежними відповідачами, у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до цих відповідачів судам необхідно було відмовити лише з цієї підстави. У зв`язку з цим постанову апеляційного суду про відмову в позові у цій частині вимог належить змінити в мотивувальній частині.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини першої статті 55 ЦПК України необґрунтовано відхилив (не розглянув) клопотання представника позивача про залучення правонаступника УДАБІ у Закарпатській області - Управління ДІАМ у Закарпатській області, оскільки таке клопотання було розглянуто ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2022 року, якою до участі в справі як правонаступника відповідача - ДАБІ України залучено Державну інспекцію архітектури та містобудування України, а як правонаступника УДАБІ у Закарпатській області - Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду - змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Берегівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук