Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.06.2021 року у справі №128/1329/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

місто Київ

справа № 128/1329/18

провадження № 61-18426св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, державний реєстратор Бурлака Вікторія Вікторівна, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), державного реєстратора Бурлаки В. В. про визнання відмови незаконною, визнання незаконними та скасування наказу, рішення про державну реєстрацію речових прав.

Позивач обґрунтовував пред'явлені вимоги тим, що 06 жовтня 2001 року він та Стрижавська селищна рада уклали договір оренди земельної ділянки, площею 3,7 га, строком на 10 років, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на землях Стрижавської селищної ради, який зареєстрований 10 жовтня 2001 року за № 5 в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

У зв'язку з тим, що строк дії договору оренди в 2011 році спливав, позивач звернувся до розпорядника земельної ділянки на той час, Вінницької районної державної адміністрації, якою ухвалено розпорядження від 17 жовтня 2011 року № 1064 про надання йому дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.

Наприкінці 2011 року ОСОБА_1 замовив у ДП "Вінницький науково-дослідний інститут землеустрою" розробку проекту землеустрою. Погоджений проект землеустрою подано в 2014 році Державному кадастровому реєстратору для реєстрації земельної ділянки.

05 листопада 2014 року державним кадастровим реєстратором зареєстровано цю земельну ділянку в Державному земельному кадастрі за № 0520655900:07:008:0265.

Починаючи з 2015 року до 2018 року позивач неодноразово на розгляд Управління Держгеокадастру у Вінницькій області подавав проект землеустрою та заяви про його затвердження, втім кожного разу йому з формальних міркувань відмовляли, що підтверджується листами від18 червня 2015 року, 04 вересня 2015 року, 18 грудня 2015 року, 14 липня 2016 року, 10 листопада 2016 року, 20 грудня 2016 року, 31 березня 2017 року, 12 вересня 2017 року, 09 січня 2018 року, 13 лютого 2018 року, а також відповіддю Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 22 березня 2018 року.

Із витягу з Державного земельного кадастру позивачу 03 травня 2018 року стало відомо, що на спірну земельну ділянку зареєстровано право власності за ОСОБА_2.

Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру від 04 травня 2018 року на підставі наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ, виданого ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, державним реєстратором Бурлакою В. В. прийнято рішення від 03 квітня 2018 року, індексний номер 40459870, про реєстрацію права власності за іншою особою.

Позивач зазначив, що його права та інтереси порушені, оскільки він мав обґрунтовані очікування щодо того, що наданий дозвіл на розроблення технічної документації з землеустрою в подальшому буде реалізований шляхом виготовлення такої документації та її затвердження (за відсутності зауважень, встановлених при її виготовленні), а відповідачем не будуть вчинятись дії, спрямовані на відмову у затвердженні проекту землеустрою. Права позивача у реалізації прав на отримання земельної ділянки у власність були обмежені.

ОСОБА_1 стверджував, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 03 травня 2018 року в Державний земельний кадастр внесений саме той проект землеустрою, що розроблявся саме за замовленням позивача.

У зв'язку з наведеним, на переконання позивача, у ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не було правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою позивача та затвердження проекту землеустрою, поданого ОСОБА_2, а тому ОСОБА_1 просив: визнати відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листах від 12 вересня 2017 року, від 09 січня 2018 року та від 13 лютого 2018 року, незаконною; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ; скасувати рішення від 03 квітня 2018 року, індексний номер 40459870, прийняте реєстратором Бурлакою В. В., про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0520655900:07:008:0265, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області зазначило, що позивач неодноразово звертався з клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради. Листами ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 12 вересня 2017 року, 09 січня 2018 року, 13 лютого 2018 року позивачу неодноразово повідомляли про недоліки у поданому на затвердження проекті землеустрою та про те, що документацію із землеустрою можливо буде затвердити після їх усунення.

Відповідач зазначив, що документи, подані ОСОБА_2, щодо затвердження технічної документації на земельну ділянку, на яку претендує позивач у цій справі, відповідали вимогам законодавства та, як наслідок, відповідно до положень ЗК України були затверджені, про що виданий відповідний наказ. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Державний реєстратор Бурлака В. В. у своєму відзиві зазначила, що у зв'язку із неприведенням відповідно до положень чинного законодавства технічної документації позивачу було відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою, про що свідчать листи, додані до матеріалів позову. При цьому 27 березня 2018 року повноважним органом, розпорядником земель, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ, яким затверджено документацію із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2, що, в свою чергу, стало підставою для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що, бажаючи отримати земельну ділянку, скористався пошуком вільної земельної ділянки за допомогою урядового сайту "Публічна кадастрова карта України". Таким чином він дізнався про земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:07:008:0265, яка позначалася в кадастровій карті із не визначеною формою власності та виявилася ділянкою державної власності, що перебуває в запасі земель сільськогосподарського призначення, тобто була юридично вільною. Зазначив, що він, виключно з дотриманням Закону, за власним бажанням пройшов всю процедуру отримання зазначеної земельної ділянки у власність. Земельна ділянка вибула з державної власності в приватну виключно з волі розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України. Також зазначив, що ухвалення рішення відповідним органом державної влади щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не позбавляє права іншу особу отримати документи на право власності першочергово, тому що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не посвідчує права власності та не є правовстановлюючим документом.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року позов задоволено.

Визнано відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листах від 12 вересня 2017 року, від 09 січня 2018 року та від 13 лютого 2018 року на ім'я ОСОБА_1, з приводу вирішення питання затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність незаконною.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ щодо затвердження документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області та надання йому земельної ділянки, площею 2,00 га, з кадастровим номером 0520655900:07:008:0265 із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

Скасовано рішення від 03 квітня 2018 року, індексний номер 40459870, прийняте державним реєстратором Бурлакою В. В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0520655900:07:008:0265, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, за ОСОБА_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивач мав обґрунтовані очікування того, що наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою в подальшому буде реалізований шляхом виготовлення такої документації та її затвердження (за відсутності зауважень, встановлених при її виготовленні), а відповідачем не будуть вчинятися дії, спрямовані на відмову у затвердженні проекту землеустрою. Цей принцип був порушений відповідачем у листах-відмовах від 12 вересня 2017 року, 09 січня 2018 року, 13 лютого 2018 року.

Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за висновками суду, перебували у нерівних умовах з огляду на те, що оформлення земельної ділянки ОСОБА_2 тривало 4 місяці, додаткові відомості та дозволи від нього не вимагалися; не вимагалося, зокрема, і підтвердження закінчення договору оренди щодо земельної ділянки, укладеної з ОСОБА_1, та погодження, що, в свою чергу, для самого ОСОБА_1 було б підставою для відмови у затвердженні проекту відводу, оформленого на ім'я позивача.

Суд також виходив з того, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 03 травня 2018 року в Державний земельний кадастр внесений проект землеустрою саме той, що розроблявся ОСОБА_1. Доказ того, що до Державного земельного кадастру вносився проект землеустрою, виготовлений ОСОБА_2, суду не поданий.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та державного реєстратора Бурлаки В. В. задоволено. Апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, державного реєстратора Бурлаки В. В., ОСОБА_2 про визнання відмови незаконною, визнання незаконними та скасування наказу, рішення про державну реєстрацію речових прав залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що рішення про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області, а тому листи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 12 вересня 2017 року, від 09 січня 2018 року та від 13 лютого 2018 року, за висновками апеляційного суду, не є відмовою у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розумінні чинного законодавства, оскільки є рекомендаційними та не породжують наслідків, а тому оскарженню не підлягають.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано доказів про визнання бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою протиправною, а вимоги про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою із прийняттям відповідного владного рішення позивачем не заявлено.

Вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ позивач не обґрунтовує самостійними підставами та не зазначає, яким чином цей наказ порушує його права, а отже, без встановлення факту неправомірності дій відповідачів у його видачі підстави для задоволення цієї вимоги відсутні. Доводи позивача про порушення ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області принципів рівності та законного очікування суд апеляційної інстанції вважав безпідставними та недоведеними.

Суд апеляційної інстанції врахував також те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року № 367/2022/15-ц

(провадження № 14-376цс18) зазначено, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Апеляційний суд наголосив, що державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб'єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції. З огляду на наведене державний реєстратор і орган державної реєстрації не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, якщо такі вимоги є похідними від вимоги про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена.

Враховуючи те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" був реалізований і проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0520655900:07:008:0265, за ОСОБА_2, тому спір має розглядатися за правилами ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 10 жовтня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в частині вирішення відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними відмов ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, в іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає оскаржувану постанову апеляційного суду в частині визнання відмов незаконними та відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування наказу необґрунтованими з таких підстав.

ОСОБА_1 зазначає, що:

- на момент подання позову ще не була прийнята постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17 (провадження № 11-1029апп18), а листи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області були та трактувалися судами як належні відмови, видані уповноваженим органом, то оскаржувати бездіяльність цього органу необхідності та доцільності не було;

- принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, а тому неухвалення ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказу, а надання відмови у вигляді листів не може впливати на захист прав та інтересів позивача, що не було враховано апеляційним судом;

- апеляційний суд також не врахував, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18);

- суд першої інстанції правильно встановив, що позивач мав обґрунтовані очікування того, що наданий дозвіл на розроблення технічної документації з землеустрою в подальшому буде реалізований шляхом виготовлення такої документації та її затвердження (за відсутності зауважень, встановлених при її виготовленні), а відповідачем не будуть вчинятись дії, спрямовані на відмову у затвердженні проекту землеустрою;

- Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує на необхідності дотримання принципу пропорційності при прийнятті рішень органами державної влади. Обмеження позивача у реалізації його права на отримання земельної ділянки у власність має бути об'єктивно виправданим, обґрунтованим та справедливим.

У частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора заявник погодився з постановою апеляційного суду та не оскаржує її в касаційному порядку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у листопаді 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року.

Відповідач зазначив, що твердження про порушення принципу законного очікування є помилковим, оскільки ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області розглядало подані позивачем клопотання, проте ОСОБА_1 не усував недоліки.

ОСОБА_2 у листопаді 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін.

Відповідач зазначив, що апеляційний суд, встановивши відсутність порушень прав ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог до цього відповідача. Враховуючи, що листи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є рекомендаційними та не породжують наслідків, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вони оскарженню не підлягають.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law48~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law49~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law50~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law51~.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, площею 3,7 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на землях Стрижавської селищної ради, який був зареєстрований 10 жовтня 2001 року за № 5 в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

У 2011 році ОСОБА_1 звернувся до розпорядника земельної ділянки, на той час Вінницької районної державної адміністрації, якою було прийняте розпорядження від 17 жовтня 2011 року № 1064 про надання йому дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.

Наприкінці 2011 року ОСОБА_1 замовив у ДП "Вінницький науково-дослідний інститут землеустрою" розробку проекту землеустрою. Погоджений проект землеустрою подано у 2014 році державному кадастровому реєстратору для реєстрації земельної ділянки.

05 листопада 2014 року державним кадастровим реєстратором зареєстровано цю земельну ділянку в Державному земельному кадастрі за № 0520655900:07:008:0265.

Починаючи з 2015 року до 2018 року, ОСОБА_1 подавав на розгляд ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області проект землеустрою та заяви про його затвердження, проте листами від: 18 червня 2015 року, 04 вересня 2015 року, 18 грудня 2015 року, листом б/н без дати, 01 червня 2016 року, 14 липня 2016 року, 10 листопада 2016 року, 20 грудня 2016 року, 31 березня 2016 року, 12 вересня 2017 року, листом б/н без дати, 09 січня 2018 року, 13 лютого 2018 року позивачу запропоновано усунути виявлені порушення в проекті землеустрою.

Отже, наслідками розгляду ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області клопотань ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки були листи із зазначенням недоліків, які містив проект.

У листі відповідача від 12 вересня 2017 року зазначалося, що ухвалення рішення про надання земельної ділянки у власність можливе за умови наведення інформації щодо припинення орендарем договору оренди землі.

У листі від 09 січня 2018 року зазначалося, що клопотання розглянуто та під час його розгляду встановлено, що в представленому проекті землеустрою вдруге не враховані всі зауваження, викладені у листі Головного управління від 12 вересня 2017 року.

У листі від 13 лютого 2018 року йдеться про те, що в результаті розгляду клопотання про затвердження проекту встановлено, що в представленому проекті не в повній мірі усунуті зауваження, викладені у листі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 31 березня 2017 року, зокрема, в частині уточнення опису меж земельної ділянки та погодження із суміжними землекористувачами. Зазначено, що земельна ділянка з північної сторони межує із смугою відведення каналу.

Враховуючи зазначене, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області рекомендувало доповнити погодженням власника земель водного фонду державної власності, з урахуванням повноважень органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування відповідно до вимог статті 122 ЗК України.

09 лютого 2018 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 2-1907/15-18-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", згідно з яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 2,000 га, з кадастровим номером 0520655900:07:008:0265, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

15 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК" укладено договір на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та формування обмінного файлу, що підтверджується договором та технічним завданням на встановлення меж земельної ділянки в натурі від 15 лютого 2018 року.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено надану ОСОБА_2 технічну документацію та надано йому у власність земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером 0520655900:07:008:0265, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Стрижавської селищної ради Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 30 березня 2018 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2

03 травня 2018 року, після отримання витягу з Державного земельного кадастру, позивачу стало відомо, що на цю земельну ділянку зареєстровано право власності за ОСОБА_2.

Згідно з цим витягом в Державний земельний кадастр внесений лише той проект землеустрою, який розроблявся ОСОБА_1. Доказ того, що до державного земельного кадастру вносився проект землеустрою, виготовлений ОСОБА_2, до суду не поданий.

04 травня 2018 року ОСОБА_1 отримав Інформаційну довідку з державного реєстру, згідно з якою на підставі наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ, виданого ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, реєстратором Бурлакою В. В. 03 квітня 2018 року прийняте рішення, індексний номер 40459870, про реєстрацію права власності, на зазначену земельну ділянку зареєстровано право власності за ОСОБА_2.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Конституції України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині 1 статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У частині 1 статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно з положеннями частини 6 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених статті 40 ЗК України. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України (статтею 186-1 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації (частина 5 статті 186 ЗК України).

Частинами 5 та 6 статті 186-1 ЗК України визначено, що органи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Як зазначено, нормами частини 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 9 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу, який розглядає їх у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який надає висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні. У двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому відповідний орган може відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою або надати висновок про відмову в погодженні цього дозволу лише у разі невідповідності його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

На підставі частини 8 статті 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій-третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій-третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунуто недоліки, про які наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи навести інші недоліки.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17 (провадження № 11-1029апп18) вважала, що процедура погодження проекту землеустрою передбачає перевірку цього проекту на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та прямо встановлює обов'язок компетентного органу здійснити одночасну перевірку дотримання всіх зазначених вимог розробником проекту, і саме на цій стадії відповідний орган має повноваження відмовити в погодженні проекту землеустрою з наданням часу його розробнику на усунення визначеного вичерпного переліку недоліків проекту.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Вінницька районна державна адміністрація видала розпорядження від 17 жовтня 2011 року № 1064 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.

Наприкінці 2011 року ОСОБА_1 замовив у ДП "Вінницький науково-дослідний інститут землеустрою" розробку проекту землеустрою. Погоджений проект землеустрою подано у 2014 році державному кадастровому реєстратору для реєстрації земельної ділянки.

05 листопада 2014 року державним кадастровим реєстратором зареєстровано цю земельну ділянку в Державному земельному кадастрі за № undefined.

Починаючи з 2015 року до 2018 року, ОСОБА_1 подавав на розгляд Управління Держгеокадастру у Вінницькій області проект землеустрою та заяви про його затвердження, втім, наслідками розгляду ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області клопотань ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки були листи із зазначенням недоліків, які містив проект.

У листах-відмовах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області зазначало, що передача земельної ділянки у власність можлива за умови надання інформації щодо припинення орендарем договору оренди землі, а також про необхідність уточнення опису меж земельної ділянки та погодження із суміжними землекористувачами.

Правовий статус ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

На підставі підпункту 13 пункту 4 Положення № 333 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 8 Положення № 333 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями наведених нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ.

При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Отже, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Матеріалами справи встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою, за наслідками розгляду яких суб'єкт владних повноважень зобов'язаний був ухвалити відповідне управлінське рішення, тоді як ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листами повертало ОСОБА_1 проект землеустрою для усунення недоліків, зокрема, таких, як ненадання доказів припинення дії договору оренди землі та погодження меж тощо.

Водночас, чинним законодавством не передбачено можливості повернення листом проекту землеустрою для доопрацювання.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17 (провадження № 11-1029апп18).

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Отже, наведеними положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій" для затвердження проекту землеустрою не передбачено надання матеріалів і даних, які відповідач перелічив у своїх листах від 12 вересня 2017 року, 09 січня 2018 року та 13 лютого 2018 року.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про протиправність відмови ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у затвердженні проекту землеустрою з відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, викладеної в листах від 12 вересня 2017 року, 09 січня 2018 року та 13 лютого 2018 року.

Верховний Суд в оцінці висновків суду апеляційної інстанції про те, що заявник мав звертатися до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, врахував, що, незважаючи на те, що чинним законодавством не передбачено можливості повернення листом проекту землеустрою для доопрацювання, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило заявнику у затвердженні проекту землеустрою у формі листа, а не наказу, а тому, незважаючи на форму такої відмови (наказ чи лист), заявник вправі оскаржувати таку відмову до суду, що відповідатиме завданням цивільного судочинства - забезпечення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб

(частина 1 статті 2 ЦПК України).

Щодо порушення прав ОСОБА_1 наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 березня 2018 року № 2-3974/15-18-СГ

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 9 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з положеннями частин 4 , 5 , 6 статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державний земельний кадастр" Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2012 року № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), згідно з пунктом 107 якого державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно до абзацу першого пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частинами 5 , 6 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України "Про землеустрій"). Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди.

Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Водночас Верховний Суд врахував, що вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності.

Добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

У пунктах 38,39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову в наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для стаття 50 Закону України "Про землеустрій"них перешкод.

Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Схожий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18) та від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18).

У справі, яка переглядається, установлено, що позивач вжив усіх передбачених законом заходів, щоб отримати у власність спірну земельну ділянку, оскільки отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки, належним чином погодив цей проект землеустрою та мав очікувати прийняття ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області рішення про його затвердження, однак ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області передало земельну ділянку у власність ОСОБА_2, якому 09 лютого 2018 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надало дозвіл на розроблення документації із землеустрою, а 27 березня 2018 року затверджено цю документацію. При цьому, як встановив суд першої інстанції, додаткові відомості від ОСОБА_2 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (таких як відомості про припинення дії договору оренди земельної ділянки, погодження меж) не вимагалося, в Державний земельний кадастр внесений проект землеустрою лише той, який розроблявся ОСОБА_1.

Верховний Суд у постанові від 24 березня 2020 року у справі № 587/2123/18-ц (провадження № 61-15891св19) зазначив, що надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою різним громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки є таким, що суперечить вимогам землеустрою та сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на захист "законних очікувань" щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, в межах дозволу та проекту землеустрою, оскільки він вчинив юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї: отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, розробив такий проект, за його заявою сформовано земельну ділянку, у зв'язку із чим він мав законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки, яка залежить від правомірної поведінки уповноваженого державного органу.

Отже, з огляду на викладене висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про скасування наказу відповідача є обґрунтованим, адже оскаржуваний наказ порушує права та законні інтереси позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Аналіз обставин справи та зміст норм цивільного та земельного права дає підстави для висновку, що спосіб захисту прав та інтересів, про застосування якого просила позивач, є належним та правомірним, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, враховуючи, що відповідач у листі фактично виклав відмову у затвердженні проекту землеустрою позивача.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є необґрунтованими, не врахувавши порушення правомірного інтересу ОСОБА_1 видачею наказу про затвердження землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

Верховний Суд зауважує, що право на звернення за судовим захистом тісно пов'язане із суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб'єктивного права у заінтересованої особи виникає право на позов.

Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.

Право на позов - це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні.

І навпаки, матеріальне право не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що право на позов - це право на відновлення порушеного права в певній, встановленій законом, процесуальній формі, у певному процесуальному порядку, який забезпечує об'єктивність і реальність захисту.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про підставність задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду із залишенням силі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 не оскаржував постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав, а тому в цій частині постанова апеляційного суду не переглядалася.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно із підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені заявником у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню відповідачами на користь позивача в рівних частках.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною відмови, визнання незаконним та скасування наказу скасувати, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2019 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, у розмірі по 1 409,60 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко