Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.05.2018 року у справі №750/8456/17

Постанова

Іменем України

16 червня 2020 року

м. Київ

справа № 750/8456/17

провадження № 61-22946св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2018 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2018 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» (далі - ДП «Чернігівнафтогазгеологія») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилався на такі обставини. З 21 травня 2010 року він працював на посаді заступника директора ДП «Чернігівнафтогазгеологія». У червні 2017 року адміністрацією ДП «Чернігівнафтогазгеологія» його попередили про скорочення посади, яку він обіймав на підставі наказів ДП «Чернігівнафтогазгеологія» від 19 травня 2017 року № 37 та від 22 травня 2017 року № 40-к, із зазначенням про те, що скорочення відбувається, виходячи з фінансово-економічного стану підприємства та, враховуючи, що в штатному розписі підприємства відсутні вакантні посади, що відповідають кваліфікації позивача за освітою, а запропонувати йому іншу роботу керівництво підприємства не має можливості.

Наказом від 07 серпня 2017 року № 115 ДП «Чернігівнафтогазгеологія» його звільнено із займаної посади з 07 серпня 2017 року у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Проте з наказом від 19 травня 2017 року № 37 ДП «Чернігівнафтогазгеологія» його не ознайомили, у наказі не було посилання на наказ, або інший правовий акт, в якому були б відображені зміни в організації виробництва і праці, жодних вакантних посад позивачу запропоновано не було, але у подальшому, при затвердженні нового штатного розпису, з`явились вакантні посади, на які він міг би претендувати, і які керівництво підприємства повинно було запропонувати позивачу, не враховано переважного права позивача на залишення на роботі. Звільнення мало місце у період його тимчасової непрацездатності.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд: поновити його на роботі на займаній посаді заступника директора ДП «Чернігівнафтогазгеологія»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 серпня 2017 року до дня поновлення на роботі в сумі 68 597,64 грн; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2018 року, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора ДП «Чернігівнафтогазгеологія». Стягнуто з ДП «Чернігівнафтогазгеологія» на користь ОСОБА_1 48 172,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача мало місце під час його тимчасової непрацездатності, оскільки він перебував на стаціонарному лікуванні з 04 до 09 серпня 2017 року. Відповідачем не доведено, що позивача неможливо було працевлаштувати, за його згодою, на іншу роботу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2018 року ДП «Чернігівнафтогазгеологія»звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 06 червня 2017 року позивача ознайомлено з наказом від 22 травня 2017 року № 40-к та вручено повідомлення про скорочення, а також повідомлено про відсутність вакантних посад на підприємстві, які відповідають кваліфікації позивача за освітою. Наданий позивачем листок непрацездатності не відповідає вимогам закону щодо порядку його заповнення, тому не може вважатись допустимим та достовірним доказом у розумінні чинного процесуального законодавства. 07 серпня 2017 року позивач знаходився на робочому місці, ознайомився з наказом про звільнення, листок непрацездатності до відділу кадрів не надавав. На час звільнення позивача були відсутні вакантні посади на підприємстві, які відповідають кваліфікації позивача.

У червні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

У червні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 від ДП «Чернігівнафтогазгеологія», у якій відповідач просив рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що з 21 травня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора ДП «Чернігівнафтогазгеологія» (а. с. 7-10).

Наказом від 19 травня 2017 року № 37 ДП «Чернігівнафтогазгеологія» «Про скорочення чисельності і штату працівників» з 19 травня 2017 року вирішено вивести поза штат з подальшим скороченням посади, серед яких і посада заступника директора (а. с. 28).

Наказом від 22 травня 2017 року № 40-к ДП «Чернігівнафтогазгеологія» попереджено про скорочення з наступним звільненням ОСОБА_1 , з яким останній ознайомився 06 червня 2017 року (а. с. 16).

Листом від 06 червня 2017 року № 11-36 ОСОБА_1 ознайомлено з указаними наказами про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади заступника директора, де зазначено, що він отримав цей лист 06 червня 2017 року, проте від підпису на першому примірнику відмовився (а. с. 53).

Згідно з наказом від 07 серпня 2017 року № 115 ДП «Чернігівнафтогазгеологія» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 07 серпня 2017 року, у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) (а. с. 29).

Відповідно до копії листка непрацездатності від 22 серпня 2017 року серії АДЗ № 635490 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 04 до 09 серпня 2017 року (а. с. 17).

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставами поновлення позивача на роботі є недоведення відповідачем неможливості запропонувати іншу роботу, а також звільнення його з роботи у період тимчасової непрацездатності.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки суди дійшли його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Щодо виконання роботодавцем обов`язкузапропонувати іншу роботу

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, що вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У справі встановлено, що у період з 19 травня до 10 серпня 2017 року на підприємстві були вакантні три посади: директора з економічної безпеки; головного технолога; провідного інженера з інвентаризації нерухомого майна.

Відповідно до диплома спеціаліста від 31 травня 2016 року серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_1 . Чернігівським національним педагогічним університетом імені Т. Г. Шевченка, останній здобув вищу освіту за напрямком підготовки «Професійна освіта (Транспорт)» та здобув кваліфікацію інженера-педагога, викладача дисциплін в галузі транспорту.

Згідно з посадовою інструкцією заступника директора з економічної безпеки, затвердженою 11 січня 2006 року (з подальшими змінами), на посаду заступника директора з економічної безпеки призначається особа, яка має вищу освіту та практичний стаж роботи в правоохоронних органах (а. с. 226-229).

Переліком змін № 1 до штатного розпису на 2017 рік виключено з 06 червня 2017 року посаду заступника директора з економічної безпеки (а. с. 236).

19 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про переведення на нововведену посаду першого заступника директора ДП «Чернігівнафтогазгеологія», у зв`язку зі скороченням посади заступника директора, яку він обіймав.

22 червня 2017 року ДП «Чернігівнафтогазгеологія» надало відповідь на заяву ОСОБА_1 про переведення, в якій зазначило про неможливість такого переведення у зв`язку з прийняттям 01 червня 2017 року на посаду першого заступника директора іншої особи.

Згідно з посадовою інструкцією головного технолога, затвердженою 22 грудня 2014 року, на посаду головного технолога призначається особа, яка має спеціальну вищу освіту і стаж роботи на інженерно-технічних посадах не менше п`яти років (а. с. 230-232).

Відповідно до пункту 12 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності», затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, кваліфікаційні вимоги до головного технолога такі: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст), стаж роботи за професіями керівників нижчого рівня відповідного професійного спрямування: для магістра - не менше двох років, спеціаліста - не менше трьох років.

Згідно з посадовою інструкцією провідного інженера з інвентаризації нерухомого майна, затвердженою 10 квітня 2017 року, на посаду провідного інженера з інвентаризації нерухомого майна призначається особа, яка має вищу юридичну або технічну освіту відповідного профілю та стаж роботи за професією не менше трьох років (а. с. 233-235).

Переліком змін № 2 до штатного розпису на 2017 рік виключено з 03 липня 2017 року такі посади: першого заступника директора; головного технолога; провідного інженера з інвентаризації нерухомого майна (а. с. 237).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Установивши, що посада, яку займав позивач, була єдиною вільною у штатному розписі, який діяв у 2017 році, на момент повідомлення ОСОБА_1 про скорочення чисельності штату працівників і до дня його звільнення вакантні посади в ДП «Чернігівнафтогазгеологія», які б відповідали його освіті та кваліфікаційним вимогам, були відсутні, що підтверджується наданими відповідачем штатними розписами за 2017 рік, всі наявні вакансії на момент його звільнення були заповнені, а тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Отже, не відповідають фактичним обставинам справи висновки судів попередніх інстанцій про недоведення відповідачемнеможливості працевлаштування, за його згодою, на іншу роботу.

Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 07 серпня 2017 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Аналогічний за змістом висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження

№ 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18).

Указаного суди попередніх інстанцій до уваги не взяли та помилково вважали, що звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності є безумовною підставою для поновлення його на роботі.

Тому рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення вимог про поновлення на роботі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом зміни дати звільнення позивача: з 07 серпня 2017 року на 10 серпня 2017 року. Водночас з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 до 10 серпня 2017 року у розмірі 1 156,14 грн (385,38 грн (середньоденний заробіток (а. с. 103)) х 3 дні).

Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу суд враховує глибину та тривалість душевних страждань позивача, ступінь вини підприємства, що завдало моральну шкоду, істотність вимушених змін у способі життя позивача та інші обставини, які мають вагоме значення.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував порушенням його прав внаслідок незаконного його звільнення з роботи. Проте у спірному випадку вимоги про поновлення на роботі є безпідставними, що унеможливлює задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Зокрема, дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ДП «Чернігівнафтогазгеологія» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно змінити з 07 серпня 2017 року на 10 серпня 2017 року, а іншій частині позовних вимог - відмовити.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ДП «Чернігівнафтогазгеологія» та скасування судових рішень першої і апеляційної інстанцій, то з ОСОБА_1 на користь ДП «Чернігівнафтогазгеологія» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг у відповідному розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі, проте не звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Заявник за подання апеляційної скарги сплатив 1 057,21 грн судового збору, а за подання касаційної скарги - 2 114,40 грн.

За оскарження судових рішень у частині вимог майнового характеру розмір сплаченого судового збору складає відповідно 960 грн (за подання апеляційної скарги) та 1280 грн (за подання касаційної скарги).

Відсоток задоволення вимог ОСОБА_1 майнового характеру складає 1,97 %, а відсоток відмови - 98,03 %.

Тому з ОСОБА_1 на користь ДП «Чернігівнафтогазгеологія» підлягає стягненню 2 195,87 грн - витрати зі сплати судового збору ((960+1280)х98,03/100)

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 07 на 10 серпня 2017 року.

Стягнути з Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 до 10 серпня 2017 року у розмірі 1 156,14 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» 2 195,87 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко