Історія справи

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 761/9974/16-ц

провадження № 61- 8512зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації,

представник третьої особи - ОСОБА_7,

розглянув заяву ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн щомісяця, починаючи з 15 березня 2016 року до досягнення дитиною повноліття; позбавити ОСОБА_5 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у шлюбі, в якому мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Указані обставини, на думку позивача, є підставами для позбавлення його батьківських прав. Крім того, оскільки відповідач не бере участі в утриманні дитини, яка проживає з позивачем, з відповідача мають бути стягнуті аліменти.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_3 на ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн з індексацією відповідно до закону щомісяця починаючи з 15 березня 2016 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 551 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач із часу проживання сина з позивачем участі у вихованні, спілкуванні та розвитку не брав, святкових заходів за участю дитини не відвідував, її життям не цікавився, доказів з'ясування місця проживання сина та усунення, у разі наявності, перешкод у спілкуванні з сином не надав, не звертався до служби у справах дітей з приводу чинення йому перешкод позивачем у спілкуванні з дитиною. Відповідач виявляє повну бездіяльність стосовно свого обов'язку з утримання та виховання власної дитини, не цікавиться дитиною та не виконує своїх батьківських обов'язків з її виховання, не надає матеріальної допомоги, за тривалий період після надходження позову до суду, скасування заочного рішення та до ухвалення рішення судом зустрітися з сином не намагався.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відносини, які склалися між батьками неповнолітньої дитини, свідчать лише про те, що мати стає на заваді зустрічей батька із сином. Водночас батько у зв'язку із небажанням надмірно травмувати психіку дитини, яка вже і так вимушено пережила розлучення батьків і має змиритися із ситуацією, що склалася в їхній родині, йде на поступки матері дитини щодо проведення зустрічей лише за її ініціативою, яку останнім часом мати не виявляє. Крім того, батько в цілях повноцінного розвитку дитини та з урахуванням її перехідного віку, вимушений змиритися із поставленими матір'ю умовами, які насправді не відповідають потребам у спілкуванні сина з батьком. Не перешкоджав відповідач і подорожам сина за кордон, надаючи на це свою згоду. До того ж, питання щодо стягнення аліментів після розірвання шлюбу між сторонами позивача не ставила, отже, не можна вважати, що батько ухиляється від матеріального забезпечення дитини.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року в цій частині залишено в силі.

У жовтні 2017 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), зокрема у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції статті 164 СК України.

На підтвердження неоднаковості застосування зазначеної норми матеріального права заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-22980св15, від 2 грудня 2015 року у справі № 26445св15, від 6 квітня 2016 року у справі № 6-3927св16, від 17 травня 2017 року у справі № 127/24046/15-ц.

Посилаючись на наведене, заявник просить скасувати постановлену у справі ухвалу суду касаційної інстанції із залишенням без змін рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIIIвнесено зміни до ЦПК України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

11 січня 2018 року на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII ) заява ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 360-5 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони перебували у шлюбі, в якому мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року в цій частині залишено в силі.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції встановив, що відповідач з часу проживання сина з позивачем участі у вихованні, спілкуванні та розвитку не брав, святкових заходів за участю дитини не відвідував, його життям не цікавився, доказів з'ясування місця проживання сина та усунення, у разі наявності, перешкод у спілкуванні з сином не надав, не звертався до служби у справах дітей з приводу чинення йому перешкод позивачем у спілкуванні з дитиною. Відповідач виявляв повну бездіяльність щодо свого обов'язку з утримання та виховання власної дитини, не цікавиться нею та не виконує своїх батьківських обов'язків з її виховання, не надає матеріальної допомоги, за тривалий період після надходження позову до суду, скасування заочного рішення та до ухвалення рішення судом зустрітися з сином не прагнув.

Згідно з висновками суду касаційної інстанції, ухвала якого є предметом перегляду у цій справі, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав і ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов помилкового висновку про те, що відносини, які склалися між батьками неповнолітньої дитини, свідчать лише про те, що мати стає на заваді зустрічей батька із сином. Водночас батько у зв'язку з небажанням надмірно травмувати психіку дитини, яка вже і так пережила розлучення батьків і має змиритися із ситуацією, що склалася в їхній родині, йде на поступки матері дитини щодо проведення зустрічей лише з її ініціативи, яку останнім часом мати не виявляє. Крім того, батько з метою повноцінного розвитку дитини та з урахуванням її перехідного віку вимушений змиритися із поставленими матір'ю умовами, які насправді не відповідають справжнім потребам у спілкуванні сина з батьком. Не перешкоджав відповідач і подорожам сина за кордон, надаючи на це свою згоду. До того ж, питання щодо стягнення аліментів після розірвання шлюбу між сторонами позивач не ставила, а отже, не можна вважати, що батько ухиляється від матеріального забезпечення дитини.

Позивач не надала суду належних доказів того, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, не довела його винну поведінку щодо умисного ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку сина. Відповідач у процесі судового розгляду справи в апеляційному суді заперечував своє ухилення від виконання батьківських обов'язків стосовно неповнолітнього сина, пояснивши, що має бажання брати участь у його вихованні та утриманні. У матеріалах справи немає переконливих доказів винної поведінки відповідача щодо ухиляння від виконання своїх обов'язків з виховання сина.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-22980св15 за позовом фізичної особи до фізичної особи, третя особа - орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові, виходив із відсутності доказів ухилення батька дитини від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, які є підставою для позбавлення батьківських прав. Факт засудження відповідача за вироком суду не є підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до частини першої статті 164 СК України. Висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року у справі № 26445св15 за позовом фізичної особи до фізичної особи про позбавлення батьківських прав, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові, виходив із того, що доказів встановлення обставин щодо ухилення ОСОБА_9 від виконання своїх обов'язків, які б підтверджувалися належними та допустимими доказами, матеріали справи не містять.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2016 року у справі № 6-3927св16 за позовом фізичної особи до фізичної особи, третя особа - Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові, виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження факту свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, його негативних характеристик чи негативного впливу на дітей, наявність конфліктних стосунків між сторонами. Суд визнав висновок органу опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації недостатньо обґрунтованим та мотивованим.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року у справі № 127/24046/15-ц за позовом фізичної особи до фізичної особи, третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові, виходив із того, що позивачем не доведено обставини стосовно свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків. Дитина проживає з матір'ю в силу об'єктивних обставин, що склалися між колишнім подружжям. Позов пред'явлено за три місяці до досягнення дититною повноліття. Ця обставина не спростовує доводів відповідача щодо належного виконання ним батьківських обов'язків протягом всього періоду до досягнення дитиною повноліття.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв рішення на підставі відповідної оцінки зібраних у справі доказів, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 164 СК України.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року України № 2147-VIII,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

С.П. Штелик