Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №335/55/17

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 335/55/17

провадження № 61-10609св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., Полякова О. З., від 16 січня 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що у період з 28 грудня 1979 року по липень 1981 року він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан. При виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан він отримав вогнепальні осколкові поранення голови, правої ноги, контузію головного мозку, наслідком яких є рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ступеня прогресуючого, кризового перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертизивні, вертебробазилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю; посттравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом; центральною вестибулярною дисфункцією вираженою, з тяжким порушенням статико-кінетичної стійкості ІІІ ступня, вестибуло-сенсорними і вегетативними реакціями ІІІ ступеня, стійко вираженим цефалгічним синдромом; хронічна ішемія, атеросклероз.

Зазначав, що він проходив неодноразові стаціонарні лікування з приводу зазначених захворювань. Після проведення лікування стан його здоров'я не покращився. Він вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. Внаслідок поранення (контузії і захворювань), пов'язаного з проходженням військової служби, йому встановлена друга група інвалідності безстроково. У зв'язку із вищевикладеним, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

Позивач вважав, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 100 000 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Рибалко Н. І. від 25 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 35 000 грн та на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 встановлена друга група інвалідності, що є наслідком поранень і захворювань, які він отримав у Демократичній Республіці Афганістан під час проходження військової служби, тому, керуючись статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 23 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач отримав ушкодження здоров'я під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан у період з 28 грудня 1979 року по липень 1981 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 1991 року та положень цивільного законодавства, що регулюють відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 є такими, що не ґрунтуються на законі.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому у позові, оскільки він має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я, отриманим під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2803 від 24 червня 2016 року, ОСОБА_4 при виконанні обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, отримав вогнепальні осколкові поранення голови, контузію головного мозку (у 1980 році), наслідком яких рубці шкіри в зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ступеня прогресуючого, кризового перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертизивні, вертебробазилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю; облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок, стенокардії.

На підставі виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0674180, під час огляду 12 грудня 2016 року ОСОБА_4 встановлена друга група інвалідності у зв'язку із пораненням (контузією і захворюванням), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте, надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Ураховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, є обґрунтованим.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1979-1981 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку вперше передбачено статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Установивши, що на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, які стали підставою для встановлення йому другої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичній Республіці Афганістан, де велися бойові дії, у період з 28 грудня 1979 року по липень 1981 року, чинним законодавством не регулювалось питання відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відсутні підстави відшкодування моральної шкоди позивачу з Міністерство оборони України.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у період з 28 грудня 1979 року по липень 1981 року, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта