Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №2-59/2006

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-59/2006

провадження № 61-128 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Миколаївської області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області,

треті особи: Южноукраїнський міський відділ управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, Первомайська місцева прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Лівінського І. В., Самчишної Н. В.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України, прокуратури м. Южноукраїнськ та Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 25 березня 2004 року прокурором м. Южноукраїнська Миколаївської області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 355, статтею 356 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 29 березня 2004 року Южноукраїнським МВ УМВС України в Миколаївській області - за частиною другою статті 189 цього Кодексу.

З 30 березня по 01 квітня 2004 року його було затримано як підозрюваного у зазначеній кримінальній справі. Після затримання він на вимогу слідчого був вимушений передати ОСОБА_3, за заявою якого і було порушено кримінальну справу, 5 000,00 дол. США, що було еквівалентно 25 000,00 грн.

Крім того, в ході проведення обшуку на підприємстві, яке він очолював, було вилучено автомобіль марки «Опель», який йому передала громадянка

ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу, в сумі 81 601,68 грн.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від

20 березня 2004 року постанови прокурора та слідчого про порушення кримінальної справи скасовано.

Посилаючись на те, що внаслідок незаконного порушення відносно нього кримінальної справи йому було завдано шкоду на загальну суму

295 016,04 грн, з яких 25 000,00 грн - кошти, безпідставно сплачені ОСОБА_3, 81 601,68 грн - вартість безпідставно вилученого автомобіля, 23 868,49 грн - упущена вигода, 13 545,87 грн - інфляційні збитки, 1 000,00 грн - витрати на послуги адвоката, просив стягнути зазначені суми за рахунок Державного бюджету.

Крім того вказував на те, що неправомірними діями відповідачів йому були заподіяні моральні страждання, на відшкодування яких просив стягнути 150 000,00 грн.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від

05 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 8 585,00 грн майнової шкоди та 25 000,00 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в результаті безпідставних дій працівників правоохоронних органів відносно позивача, які стали приводом для порушення кримінальної справи, були порушені його нормальні життєві зв'язки, він вимушений доказувати свою невинуватість, звертатися за захистом своїх прав у судові органи. Крім того, у нього загострилася хвороба серця, у зв'язку із чим він знаходився на лікуванні, що є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди. Оскільки наявною в матеріалах кримінального провадження розпискою підтверджується факт передачі позивачем ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі

8 585,00 грн., суд вважав, що користь ОСОБА_1 підлягає стягненню зазначена сума коштів на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2006 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Державного казначейства України, Управління Державного казначейства України в Миколаївській області, представника прокуратури Миколаївської області задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування майнової шкоди в розмірі 8 585,00 грн скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог про відшкодування витрат на правову допомогу розмірі 1 000,00 грн задоволено. Стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду в частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено розмір, стягнутої на відшкодування моральної шкоди суми, до 5 000,00 грн.

Всього на користь ОСОБА_1 з держави підлягало стягненню 6 000,00 грн шляхом списання з рахунків, відкритих в Державному казначействі України, та призначених для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області (який діяв як суд касаційної інстанції) від 26 листопада 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2006 року залишено без змін.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2017 року у справі «ОСОБА_1 проти України» встановлено порушення національними судами пункту 1 статті 6 Конвенції прав ОСОБА_1 під час розгляду його справи апеляційним судом, в контексті «справедливого суду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у цьому рішенні констатував, що цивільне провадження за позовом ОСОБА_1 розглядалось у трьох інстанціях, при цьому суд апеляційної інстанції мав розглянути справу як щодо фактів, так і щодо права, а суд касаційної інстанції - щодо питань права. Отже, заявник мав бути забезпечений можливістю надати апеляційному суду усне пояснення щодо моральної шкоди, завданої його триманням під вартою в умовах страждань і тривоги. Необхідність заслухати його була обумовлена особистим характером події, що з ним сталася, а також потребою встановити суму відшкодування шкоди.

У рішенні суд зауважив, що згідно з ЦПК України апеляційний суд повинен був повідомити заявника про судове засідання завчасно рекомендованим листом. Крім того, суд мав відкласти розгляд справи з огляду на відсутність заявника, а також на відсутність будь-яких доказів того, що він належним чином був сповіщений про судове засідання. Цього зроблено не було.

Зазначений вище недолік апеляційного провадження міг виправити суд касаційної інстанції, оскільки з огляду на серйозність порушення, повинен був скасувати відповідне рішення та направити справу на новий розгляд. Хоча заявник звернув увагу суду касаційної інстанції на це питання у своїй скарзі, її було відхилено без надання жодного обгрунтування (пункти 21, 67 та 68 рішення Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2017 року).

У зв'язку із зазначеним суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Постановою Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2006 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 26 листопада 2007 року задоволено.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 26 листопада 2007 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду Миколаївської області.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада

2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Державного казначейства України в Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області задоволено частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2006 року в частині стягнення з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, змінено. Зменшено розмір відшкодування майнової шкоди з 8 585,00 грн до 1 000,00 грн, а відшкодування моральної шкоди з 25 000,00 грн до

5 000,00 грн.

У зв'язку з виплатою державою ОСОБА_1 сум на відшкодування майнової та моральної шкоди у загальному розмірі 6 000,00 грн, рішення суду виконанню не підлягає.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури (затримання протягом двох діб, проведення обшуку з вилученням майна, наступне обрання запобіжного заходу) зазнав душевних страждань, зокрема через позбавлення можливості реалізації своїх намірів та бажань, а тому має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Розмір такого відшкодування у сумі 5 000,00 грн є співмірним характеру порушень прав позивача, відповідає правовій традиції та рівню життя у країні. Вимога про відшкодування державою переданих позивачем

ОСОБА_3 грошових коштів є безпідставними, оскільки передача цих коштів відбулася в рамках цивільно-правових відносин, а тому спір щодо правомірності їх отримання може бути вирішений між фізичними особами. Вимоги про відшкодування вартості вилученого автомобіля, упущеної вигоди та трьох відсотків річних не підлягають задоволенню, з огляду на те, що автомобіль не належав на праві власності ОСОБА_1, не був конфіскованим або зверненим в дохід держави.

У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що шкода, завдана органами досудового слідства і прокуратури відшкодовується в повному обсязі. Судами попередніх інстанцій не ураховано, що майно, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, відшкодовується (повертається) громадянинові без будь-яких застережень. Вказував на те, що кошти ОСОБА_3 він сплатив кошти у розмірі 8 585,00 грн саме з вини органів досудового слідства і прокуратури при проведенні досудового розслідування. Витрати на правову допомогу становлять не 1 000,00 грн, а 3 000,00 грн (по одній тисячі за кожну угоду (досудове слідство, суди першої та апеляційної інстанцій). Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судом лише за два дні перебування під вартою, тоді як він перебував під вартою три дні. Крім того, суд не урахував інші, допущені органами попереднього слідства та прокуратури порушення (затримання, обшук, виїмка, запобіжний захід та подальше переслідування). Також зазначав, що суд апеляційної інстанції безпідставно не постановив окрему ухвалу щодо прокурора Миколаївської області.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив прокуратури Миколаївської області на касаційну скаргу, який обгрунтований тим, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування майнової та моральної шкоди був предметом оцінки Європейського суду з прав людини при розгляді справи «ОСОБА_1 проти України». Вимоги щодо визначення розміру відшкодування шкоди відповідно до кількості допущених органом попереднього слідства і прокуратури порушень є безпідставними, оскільки таке не передбачено діючим законодавством. Вилучений у

ОСОБА_1 автомобіль не належав йому на праві власності, а тому його вартість не є майновою шкодою у розумінні статті 1176 ЦК України. Грошові кошти передані позивачем ОСОБА_3 в рамках цивільно-правових відносин, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за такі витрати.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на касаційну скаргу обгрунтований тим, що судом апеляційної інстанції правильно визначено розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, ураховано висновки Європейського суду з прав людини, вимоги розумності та співмірності такого відшкодування. Вилучений у позивача автомобіль не належав йому на праві власності, а тому відсутні підстави для застосування пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з листопада 2003 року на підставі судового рішення ОСОБА_1 мав право на отримання з ОСОБА_6 позикового боргу в розмірі 81 601,68 грн.

13 грудня 2003 року дружина боржника ОСОБА_4 на забезпечення виконання боргових зобов'язань свого чоловіка передала

ОСОБА_1 автомобіль марки «Опель-Монтерей», реєстраційний номер НОМЕР_1, та видала йому довіреність на керування і розпоряджання цим майном. У березні 2004 року ОСОБА_4 скасувала зазначену довіреність.

25 березня 2004 року за заявою власника автомобіля ОСОБА_3 прокурором м. Южноукраїнськ порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 355 та статтею 356 КК України.

29 березня 2004 року слідчим Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївській області відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за частиною другою статті 189 КК України.

Судами установлено, що 29 березня 2004 року на підставі постанови слідчого, за місцем роботи ОСОБА_1 - ЗАТ «Южстройтранс», проведено обшук за наслідками якого з гаража підприємства вилучено автомобіль марки «Опель-Монтерей», який був переданий його власнику -

ОСОБА_3

30 березня 2004 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину.

01 квітня 2004 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди суму еквівалентну 1 700,00 дол. США, що на той час становило 8 585,00 грн.

01 квітня 2004 року ОСОБА_1 звільнено із слідчого ізолятора тимчасового утримання та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від

20 квітня 2004 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 червня 2004 року, постанова прокурора

м. Южноукраїнськ від 25 березня 2003 року та постанова слідчого Южноукраїнського МВ УМВС України у Миколаївській області від 29 березня 2004 року про порушення кримінальних справ скасовані. Суди виходили з того, що постанови про порушення кримінальних справ проти

ОСОБА_1 не мотивовані та ухвалені без достатніх даних, що свідчило б про наявність у діях позивача ознак злочину.

Ухвалою Верховного Суду України від 05 квітня 2005 року у задоволенні касаційного подання прокурора на вищезазначені судові рішення відмовлено.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у зазначених вище випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій (пункт 1); майно, конфісковане або звернене в доход держави судом, а також майно, на яке накладено арешт (пункт 2); штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином (пункт 3); суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги (пункт 4); моральна шкода (пункт 5).

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду», провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі. У разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно (частини перша, друга статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Відповідно до положень статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Ураховуючи, що відкриття кримінальних проваджень відносно

ОСОБА_1, а також здійснені в їх рамках затримання позивача, обшук, вилучення майна, обрання йому запобіжного заходу, визнано в судовому порядку незаконним, при цьому позивач внаслідок указаних дій відповідачів зазнав душевних страждань, законним та обгрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції правильно урахував вимоги статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також висновки Європейського суду з прав людини (справа «ОСОБА_1 проти України»), та обгрунтовано вважав розумним, достатнім та справедливим розміром такого відшкодування суму 5 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судом апеляційної інстанції також ураховано висновки Європейського суду з прав людини у зазначеній справі, зокрема щодо необхідності визначення розміру відшкодування моральної шкоди з урахуванням правової традиції, рівня життя у країні та конкретних обставин справи, зокрема короткого строку тримання ОСОБА_1 під вартою та оперативного поновлення його прав.

Твердження ОСОБА_1 щодо необхідності визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до кількості порушень (затримання, обшук, виїмка, запобіжний захід та подальше переслідування) не відповідає вимогам цивільного законодавства України та правовій традиції.

Розмір моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, визначений судом з урахуванням глибини його душевних страждань та вимушених змін у житті, пов'язаних з усіма діями відповідачів, здійснених у межах незаконно відкритих кримінальних справ.

Відмовляючи у відшкодуванні вартості вилученого автомобіля, який не є власністю ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ці вимоги, а також похідні вимоги щодо стягнення упущеної вигоди та втрат від інфляції, а також щодо повернення сплачених ним на користь ОСОБА_3 грошових коштів відповідно до розписки від 01 квітня

2004 року, написаної під час його затримання, не є майновою шкодою, яка повинна відшкодовуватись на підставі статті 1176 ЦК України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» при незаконному засудженні, незаконному повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконному взятті і триманні під вартою, незаконному проведенні в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконному відстороненню від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Автомобіль, що був вилучений з гаража ЗАТ «Южстройтранс», не належав на праві власності ОСОБА_1, не був конфіскований чи звернений в дохід держави, а переданий його власнику ОСОБА_3, у зв'язку з чим законним та обгрунтованим є висновок судів попередніх інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок держави його вартості.

Посилання в касаційній скарзі на законодавчої гарантії відшкодування (повернення) вилученого органами дізнання чи досудового слідства майна без будь-яких застережень, не спростовують правильність зазначених висновків судів попередніх інстанцій.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав для повернення за рахунок держави коштів сплачених позивачем ОСОБА_3 на підставі розписки від 01 квітня 2004 року, оскільки така сплата була здійснена на підставі цивільно-правового документа, що не позбавляє сторони вирішити спір щодо правомірності передачі таких коштів в окремому цивільному провадженні.

Доводи касаційної скарги щодо не урахування судами, того, що його витрати на правову допомогу складали не 1 000,00 грн, а 3 000,00 грн, є необгрунтованими, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім того такі твердження виходять за межі заявлених ним позовних вимог, оскілки звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

Постановлення окремої ухвали у справі є правом, а не обов'язком суду, а тому зазначена обставина не може бути підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав. .

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду немає.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик