Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №711/2098/17

Постанова

Іменем України

16 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 711/2098/17

провадження № 61-2160св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - прокуратура Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Придністровського районного суду м. Черкас від 15 червня 2017 року у складі судді Шиповича В. В. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бордійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до прокуратури Черкаської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у провадженні прокуратури Черкаської області перебувало кримінальне провадження щодо умисного невиконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 18 листопада 2013 року, якою прокурора було зобов'язано розглянути заяву ОСОБА_4 від 14 листопада 2011 року про вчинені злочини, передбачені статтею 382 КК України.

Вказував, що замість належного розслідування вказаних ним злочинів слідчі та прокурори систематично виносили постанови про закриття кримінального провадження, допускали незаконну бездіяльність, своєчасно не направляли йому процесуальні документи, не вживали заходів по відшкодуванню завданої йому шкоди. 19 травня 2014 року, 01 серпня 2014 року та 27 березня 2015 року були прийняті необґрунтовані, на його думку, постанови про закриття кримінального провадження № 12014250260000128. Вважав, що вказані постанови не відповідають вимогам закону.

Зазначав, що через вказані обставини він був вимушений нести додаткові витрати у зв'язку із необхідністю оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчих і прокурорів, що завдало йому матеріальних витрат та моральну шкоду.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд стягнути із прокуратури Черкаської області на свою користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 142 000 грн. та у рахунок відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн.

Рішенням Придністровського районного суду м. Черкас від 15 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факт заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди прокуратурою Черкаської області. Суд врахував, що постанова слідчого прокуратури від 27 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12014250260000128, порушеного за заявою ОСОБА_4, була предметом перегляду судами першої та апеляційної інстанцій, які визнали її законною та обґрунтованою, а досудове слідство повним, всебічним та неупередженим. Саме по собі скасування судом чи прокурором попередніх постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про завдання позивачу матеріальної чи моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Придністровського районного суду м. Черкас від 15 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, оскільки у порушення вимог статті 60 ЦПК України 2004 року, яка покладає обов'язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, ОСОБА_4 не було надано суду будь-яких об'єктивних доказів щодо заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди саме прокуратурою Черкаської області.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем не було доведено жодного із елементів цивільно-правової відповідальності, не визначено характер та обсяг моральної шкоди, не надано відповідного обґрунтування, не вмотивовано, у чому саме полягає винна дія або бездіяльність заподіювача шкоди в особі прокуратури Черкаської області та причинний зв'язок між протиправними діяннями відповідача та негативними наслідками, що мали місце в житті позивача внаслідок таких дій або бездіяльності.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами ухвалені незаконні судові рішення, оскільки не надано належної оцінки тим фактам, що прокуратура Черкаської області неодноразово закривала кримінальне провадження, порушене на підставі його заяви, та відповідні постанови були скасовані судом, що змусило його докладати зусилля на оскарження таких дій відповідача. Судами не було враховано, що вказане кримінальне провадження не розслідувалося належним чином, що завдало йому моральних страждань, які повинен відшкодувати відповідач. Вважає, що матеріальні збитки, завдані кримінальним правопорушенням, повинні бути також відшкодовані відповідачем, у зв'язку з бездіяльністю під час розслідування.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У березні 2018 року прокуратура Черкаської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки судами вірно вказано, що позивач не довів заподіяння йому ні матеріальної, ні моральної шкоди.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частинами першою та другою статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, для покладення обов'язку компенсації шкоди, необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди правильно виходили з того, що позивач не довів усіх елементів цивільно-правової відповідальності, не визначив характер та обсяг моральної шкоди, не надав відповідного обґрунтування, не вмотивував, у чому саме полягає винна дія або бездіяльність заподіювача шкоди в особі прокуратури Черкаської області та причинний зв'язок між протиправними діяннями відповідача та негативними наслідками, що мали місце у житті позивача внаслідок таких дій або бездіяльності.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку із тим, що судом неодноразово скасовувалися постанови про закриття кримінального провадження не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, вказавши, що саме по собі скасування судом чи прокурором постанов слідчого про закриття кримінального провадження, без надання доказів та належного обґрунтування завданої матеріальної чи моральної шкоди, не свідчить про завдання ОСОБА_4 такої шкоди.

Суди вірно вказали, що на прокуратуру Черкаської області не може бути покладено відповідальність за матеріальну шкоду, яка, за твердження позивача, завдана йому внаслідок вчинення іншими особами кримінальних правопорушень: шахрайства, підробки документів, викрадення майна тощо.

Завдання позивачу моральної шкоди, у зв'язку із бездіяльністю під час розслідування кримінального провадження, ним не доведена. Судами було правильно взято до уваги, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 02 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року, скаргу ОСОБА_4 на постанову слідчого прокуратури від 27 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12014250260000128 було залишено без задоволення, а в процесі розгляду скарги встановлено, що: факт невиконання судового рішення з боку працівників міліції та прокуратури не встановлено; ОСОБА_4 для допиту не з'явився та від участі у допиті відмовився; із заявою про визнання потерпілим ОСОБА_4 не звертався; доказів на підтвердження неповноти досудового розслідування не встановлено; слідчий всебічно, повно і неупереджено дослідив обставини кримінального провадження, дав аналіз наявних доказів, а також мотивів і процесуальних підстав для закриття кримінального провадження.

Отже, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, дослідили усі наявні у матеріалах справи докази та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із його недоведеністю.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Придністровського районного суду м. Черкас від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б.І. Гулько

Ю.В. Черняк