Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2020 року у справі №243/5743/19

Постанова

Іменем України

15 березня 2021 року

м. Київ

справа № 243/5743/19

провадження № 61-4972св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Слов'янська міська рада Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2019 року у складі судді Мінаєва І. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Кішкіної І. В., Халаджи О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Слов'янської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), Слов'янської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2, після смерті якого відкрилася спадщина на недоотриману за життя спадкодавця пенсію. За відомостями ГУ ПФУ в Донецькій області 01 листопада 2014 року ОСОБА_2 припинено виплату пенсії у зв'язку із ненаданням ним довідки внутрішньо переміщеної особи, а 08 грудня 2017 року пенсійну справу направлено до Російської Федерації у зв'язку із його переїздом. Оскільки ГУ ПФУ має заборгованість з пенсії перед ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2014 року до 06 вересня 2017 року, яка не виплачена ні йому, ні позивачу як спадкоємцю першої черги, позивач вважав такі дії неправомірними, що на її думку є підставою для зобов'язання відповідача ГУ ПФУ в Донецькій області вчинити певні дії та визнати її право власності на спадкове майно з огляду на положення статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким визначені підстави для припинення виплати пенсії, статтями 19, 24, 64, 92 Конституції України, статтями 1218, 1227, 1268 ЦК України. Окрім того, посилаючись на положення статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з яким нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком, позивач зазначав, що відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області має виплатити суми, які повинні були бути нарахованими ОСОБА_2 за його життя за період з 01 листопада 2014 року до 06 вересня 2017 року.

Позивач просила визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області з ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2014 року до 06 вересня 2017 року, визнати за позивачем право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 на недоотриману пенсію, стягнути з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь позивача 150 615,24 грн як недоотриману за життя пенсію та зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу недоотриману за життя ОСОБА_2 пенсію у сумі 150 615,24 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямСлов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що передбачених законом підстав для отримання недоотриманої пенсії її батька ОСОБА_2 у позивача ОСОБА_1 немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

10 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 284/252/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18.

Зазначає, що в ГУ ПФУ в Донецькій області виникла заборгованість з виплати пенсії перед ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2014 року до 06 вересня 2017 року, яка не виплачена ні йому, ні позивачу як спадкоємцю.

Доводи інших учасників справи

У травні 2020 року ГУ ПФУ в Донецькій областінадіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а. с. 23).

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3,31 липня 1982 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на "ОСОБА_1" (а. с. 23).

Згідно з довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 26 серпня 2015 року № 1419068342, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, який постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1, перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_2 28 липня 2015 року. Дата закінчення дії довідки 26 лютого 2016 року (а. с. 20).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 13 квітня 1984 року ОСОБА_2,1931 року народження, має військове звання полковника, пенсія призначена за вислугу років (32 роки) у розмірі 250,00 крб на місяць з 28 жовтня 1983 року (а. с. 19).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років у м. Чистякове Донецької області, про що Слов'янським міським ВДРАЦС 15 серпня 2018 року складено відповідний актовий запис за № 1494 (а. с. 21).

Постановою приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Бігун В. В. від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ГУ ПФУ в Донецькій області не надана інформація щодо суми недоотриманої пенсії (а. с. 22).

З відомостей ГУ ПФУ в Донецькій області від 03 вересня 2018 року, наданих на запит нотаріуса, вбачається, що ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". 08 грудня 2017 року атестат про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 направлено на адресу військового комісаріату Краснодарського краю у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання пенсіонера до Російської Федерації.

Недоодержаних пенсійних виплат немає (а. с. 24).

Згідно із відповіддю ГУ ПФУ в Донецькій області від 20 грудня 2018 року на звернення ОСОБА_1 від 20 жовтня 2018 року, ОСОБА_2 перебував на обліку у Головному управлінні та отримував пенсію за вислугу років, призначену у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у розмірі 4 429,86 грн до 31 жовтня 2014 року. З листопада 2014 року особам, які перемістилися на підконтрольну територію та були взяті на облік згідно Порядку оформлення та видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2014 року № 509, відновлюється виплата пенсій та інших соціальних виплат з бюджетів всіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування за заявами таких осіб до органів, що здійснюють такі виплати протягом всього строку дії довідки. За період з 01 листопада 2014 року та до переїзду ОСОБА_2 до Російської Федерації виплата запитуваних сум пенсії неможлива, оскільки зазначений пенсіонер не надав до органів ПФУ довідку про отримання статусу внутрішньо переміщеної особи (а. с. 25).

З атестату № 1141 про зняття з обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (вих. від 06 вересня 2017 року № 62/03-2-04) вбачається, що ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання у Російську Федерацію, йому було призначено пенсію в сумі 4 429,86 грн, коефіцієнт індексації становить 1,19, пенсію виплачено за період до 31 жовтня 2014 року (а. с. 27). Зазначений атестат 08 грудня 2017 року був надісланий до військового комісаріату Краснодарського краю (а. с. 26).

22 серпня 2018 року приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу було заведено спадкову справу за заявою ОСОБА_1

24 квітня 2019 року ОСОБА_7, діючий в інтересах ОСОБА_1, звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на недоотриману пенсію, що зберігається у ГУ ПФУ в Донецькій області. Постановою нотаріуса від 24 квітня 2019 року у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено у зв'язку із ненаданням ГУ ПФУ в Донецькій області інформації щодо суми недоотриманої пенсії (а. с. 76-101).

З матеріалів спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_2, вбачається, що у спадковому реєстрі відомості про заповіти та спадкові договори ОСОБА_2 відсутні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені Статтею 1219 ЦК України.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Як вбачається з преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Відповідно до статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області до 08 грудня 2017 року та отримував пенсію за вислугу років у відповідності до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Станом на день смерті ОСОБА_2 його донька ОСОБА_1 разом з ним не проживала, але прийняла спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса протягом встановленого законом шестимісячного строку.

Відповідно до статті 1227 ЦК України, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, до складу спадщини входять суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Разом з тим, позивачем не доведено, що спадкодавцю належала пенсія, яка не була йому виплачена за життя, доказів на підтвердження у позивача права на виплати, передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суду не було надано.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами застосовано норму права без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа № 805/402/18),від 27 березня 2019 року (справа № 286/3516/16-ц) та від 26 червня 2019 року (справа № 284/252/17), є безпідставними, оскільки у цих справах наявні інші фактичні обставини.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Тому, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із частиною 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко