Постанова

Іменем України

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа №158/431/19

провадження № 61-11277св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 березня 2020 року у складі судді Корецької В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,10 га в с. Кульчин Ківерцівського району Волинської області для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,07 га в с. Кульчин Ківерцівського району Волинської області, для ведення особистого селянського господарства.

Позов мотивовано тим, що з 2003 року позивач проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, несли спільні витрати та були пов'язані спільним побутом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Позивач проживала з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу до дня смерті.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, на яку, крім її спільного зі спадкодавцем сина ОСОБА_6, претендують дочка спадкодавця ОСОБА_2, син ОСОБА_3, та батько ОСОБА_4.

За час спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 за спільні кошти було збудовано будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який 25 квітня 2016 року зареєстровано на ОСОБА_5, набуто у власність земельні ділянки, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0,07 га, для ведення особистого селянського господарства.

Позивачу належить Ѕ частина вказаного майна, однак відповідачі таке право не визнають.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ківерцівського районного суду від 06 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач не ставила питання про встановлення факту проживання однією сім'єю.

Разом з тим, від встановлення цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи. Якщо відсутній факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірні будинок та земельні ділянки) таким, що належить на праві спільної сумісної власності позивачці ОСОБА_1 та померлому ОСОБА_5 як жінці та чоловікові, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу на час набуття спірного майна та придбання цього майна за спільні кошти, а також, що між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю, які були взаємні права та обов'язки як у подружжя. При цьому, подані позивачем докази: фотографії з відпочинку, покази свідків не є підставою для встановлення вказаного факту, не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо. Позивач не довела, що спірне майно набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти, не надала жодного доказу своїх доходів, фінансового стану, купівлю інших речей спільного користування з померлим ОСОБА_5.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення з направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 74 СК України та не врахували, що норма цієї статті не ставить в залежність можливість визнання спільної сумісної власності на майно, від заявлення окремої вимоги про встановлення факту проживання жінки і чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Для визнання права спільної сумісної власності на майно жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу є достатнім обґрунтувати позовні вимоги такими обставинами як проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, однією сім'єю та довести такі обставини в суді. Заявлення окремої вимоги про встановлення судом окремо факту проживання однією сім'єю для задоволення позовних вимог про визнання права власності на частку в спільному сумісному майні чоловіка і жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу чинним законодавством, не вимагається.

Судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування положень статей 60, 74 СК України, яке полягає в тому, що суди дійшли помилкового висновку про те, що для визнання права власності на майно, набуте під час проживання чоловіком і жінкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу на підставі статті 74 СК України позивачу необхідно довести його участь працею або коштами у придбанні такого майна. А оскільки позивач не надала суду доказів про придбання спірного майна за рахунок спільної праці чи спільних коштів, то позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Таке застосування суперечить змісту статей 60, 74 СК України та є відступом від правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №161/1859/15-ц, та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №б-843цс17, відповідно до яких за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який заперечує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до змісту частини 5 статті 61 СК України в редакції чинній з 08 лютого 2011 року, тобто на час виникнення права власності на земельну ділянку - 23 червня 2011 року, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Отже висновки судів про те, що земельна ділянка площею 0,07 га, передана ОСОБА_5 у власність на підставі рішення Жидичинської сільської ради від 11 січня 2011 року, тобто до набрання чинності відповідними змінами до статті 61 СК України (08 лютого 2011 року) і тому не перебувала у спільній власності позивачки та ОСОБА_5, відтак була особистою власністю останнього, зроблено внаслідок неправильного застосування статей 125, 126 ЗК України та статті 61 СК України.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції вважали встановленими обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів. В оскаржуваних судових рішеннях не наведено мотивів, з яких суди не взяли до уваги обставини, на які посилалась позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, народження від спільного проживання 06 червня 2009 року спільного з ОСОБА_5 сина ОСОБА_6.

Відзив на касаційну скаргу відповідачами до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 та після його смерті заведена спадкова справа приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу.

До складу спадщини ОСОБА_5 входить належне йому на час смерті майно: житловий будинок з господарськими спорудами, за адресою: АДРЕСА_1; земельна ділянка, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з авказаною адресою; земельна ділянка площею 0,07 га, для ведення особистого селянського господарства, в с. Кульчин Ківерцівського району Волинської області.

Відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5.

Батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_5 та позивач у справі ОСОБА_1

ОСОБА_4 є батьком спадкодавця ОСОБА_5.

Предметом позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 є визнання за нею права власності на Ѕ частину майна, як такого, що набуто у спільну власність під час проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно із Частиною 2 статті 3 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Таким чином, при застосуванні статті 74 СК України необхідно виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту набуття спірного майна (житлового будинку та земельних ділянок) ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовив у позові.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій правильно виходили, що надані позивачем світлини (фотокартки), покази свідків, якими підтверджується факт спільного відпочинку позивача зі спадкоємцем, їх спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між вказаними особами склались та мали місце, протягом відповідного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Доводи касаційної скарги позивача вказаних висновків не спростовують та обмежуються констатацією факту набуття майна під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а отже належність цього майна до спільної сумісної власності, без доведення усіх складових, необхідних для надання йому правового статусу спільної сумісної власності.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на те, що висновки, які прийняли суди в оскаржуваних рішеннях, фактично є відступом від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 травня 2017 року у справі 6-843цс17, та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2010 року у справі №161/1859/15 (провадження №61-24433св18), оскільки висновки, на які посилається заявник цих постановах, стосуються презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу (стаття 60 СК України), а також обов'язку сторони спростувати цю презумпцію у випадку її заперечення. Проте, у справі, яка переглядається, суди не застосували презумпцію спільності права власності подружжя на майно, оскільки позивачем не було доведено усіх складових, передбачених статтею 74 СК України для надання майну статусу спільної сумісної власності, як такої, що набута під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про належність спірного майна (житлового будинку та земельних ділянок) до об'єктів спільної сумісної власності, набутої нею під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5. Проте, такі доводи були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та спростовані судами під час розгляду справи.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 березня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко