Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.01.2018 року у справі №591/2921/16

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 591/2921/16-ц

провадження № 61-67 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_3,відповідач-Управління поліції охорони в Сумській області

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління поліції охорони в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми у складі судді Шелєхової Г. В. від 06 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області у складі суддів: Ільченко О. Ю., Рибалки В. Г., Ткачук С. С., від 30 листопада 2016 року.

Встановив:

20 червня 2016 року ОСОБА_3 подав до суду позовну заяву про визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління поліції охорони в Сумській області від 13 травня 2016 року № 188о/с про звільнення ОСОБА_3 з посади водія автотранспортних засобів батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Сумській області (надалі - наказ від 13 травня 2016 року № 188о/с) за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України); визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління поліції охорони в Сумській області від 12 травня 2016 року № 157 про звільнення ОСОБА_3 з посади водія автотранспортних засобів батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Сумській області (надалі - наказ від 12 травня 2016 року № 157) за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України; визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління поліції охорони в Сумській області від 13 квітня 2016 року № 113 про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни (надалі - наказ від 13 квітня 2016 року № 113), що виразилось у невиконанні вимог розпорядчих документів Управління поліції охорони в Сумській області і колективному договорі між адміністрацією та профспілковими організаціями щодо зміцнення транспортної дисципліни; поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Сумській області; стягнення з Управління поліції охорони в Сумській області на користь ОСОБА_3 середньої заробітної плати в розмірі 3 113 грн 87 коп. за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення ОСОБА_3 на роботі.

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що він з поважних причин (погодні умови та поломка автомобіля серед поля у селі, що мали місце 11 травня 2016 року у с. Марківка Білопільського району Сумської області) був відсутній на робочому місці 12 травня 2016 року більше трьох годин, проте вжив зі свого боку усіх необхідних заходів своєчасного попередження відповідача про поважні причини своєї відсутності. Однак, не зважаючи на це, позивач був звільнений 13 травня 2016 року, у зв'язку з прогулом без поважних причин, одночасно на підставі двох наказів від 12 травня 2016 року № 157 та від 13 травня 2016 року № 188о/с, які фактично за змістом дублюють один одного і тому йому не відомо, відповідно до якого саме наказу його звільнено.

Позивач вказує і на незаконність наказу від 13 квітня 2016 року № 113 про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, у зв'язку з відмовою позивача від підписання договору з адміністрацією Управління поліції охорони в Сумській області про повну матеріальну відповідальність за збереження закріпленого за ним службового автомобіля, так як посада водія відсутня у Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого Постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, що унеможливлює покладення на позивача повної матеріальної відповідальності.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем належними доказами підтверджені обставини поважності факту його відсутності на роботі 12 травня 2016 року більше трьох годин, а відповідачем в свою чергу поважності таких причин не спростовано, належними доказами не обґрунтовано, вини позивача у порушенні трудової дисципліни не встановлено, а тому накази від 12 травня 2016 року № 157 та від 13 травня 2016 року № 188о/с є незаконними.

Судом визнано незаконним і наказ 13 квітня 2016 року № 113, оскільки покладення на позивача повної матеріальної відповідальності за збереження закріпленого за ним службового автомобіля суперечить чинному законодавству у сфері трудових відносин, так як посада водія відсутня у Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого Постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Сумській області відхилено, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач 11 травня 2016 року перебував за межами м. Суми та у зв'язку із бездоріжжям не зміг вчасно прибути на роботу 12 травня 2016 року, проте вжив завчасних заходів про повідомлення відповідача про свою відсутність на роботі, а тому причини відсутності позивача на робочому місці є поважними та такими, що виключають вину працівника та як наслідок вказують на відсутність підстав для звільнення позивача з посади водія автотранспортних засобів батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Сумській області водія за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин згідно із пунктом четвертим статті 40 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях позивача порушень трудової дисципліни, у зв'язку з його відмовою від підписання договору про повну матеріальну відповідальність з адміністрацією Управління поліції охорони в Сумській області, оскільки посада водія автотранспортного засобу відсутня у Переліку, затвердженого Постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24.

У касаційній скарзі, поданій 19 грудня 2016 року, Управління поліції охорони в Сумській області подало касаційну скаргу, у якій просить рішення Зарічного районного суду від 06 жовтня та ухвалу апеляційного суду Сумської області в частині визнання незаконними та скасування наказів від 12 травня 2016 року № 157 та від 13 травня 2016 року № 188о/с, поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів батальйону поліції охорони Управління поліції охорони в Сумській області з 14 травня 2016 року та стягнення з Управління поліції охорони в Сумській області на користь ОСОБА_3 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі в сумі 14 193 грн 34 коп. скасувати, а справу № 591/2921/16-ц передати на новий розгляд до Зарічного районного суду м. Суми.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на невідповідність викладених в оскаржуваних судових рішеннях висновків наявним обставинам справи, а також неправильною оцінкою наявних доказів по справі. Відповідач вважає, що позивач скоїв прогул без поважних причин, мав можливість прибути до роботи.

09 лютого 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу, просив касаційну скаргу відхилити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

20 грудня 2017 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках (частина перша): 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За правилами статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення (частина перша): 1) догана; 2) звільнення.

За правилами частин першої-другої статті 235 КЗпП України поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).

Абзацом другим пункту першого постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 «Про затвердження Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва» передбачено, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може бути укладений з працівниками, які заміщають посади або виконують роботи (додаток № 1 до цієї постанови) безпосередньо пов'язані зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті визначає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що позивач не зміг вийти на роботу 12 травня 2016 року з поважних причин та вживав доступних йому заходів для завчасного повідомлення роботодавця і усунення можливих негативних наслідків своєї відсутності на роботі.

Встановивши, що позивача було звільнено без законної підстави, суд першої інстанції правильно застосував статтю 235 КЗпП України та поновив працівника на попередній роботі і стягнув середній заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій вірно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували норми статей 40, 135-1, 235 КЗпП України, що регулюють спірні правовідносини, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення і судових рішень без змін.

Враховуючи, що судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Позивачем не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Управління поліції охорони в Сумській областізалишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 30 листопада 2016 рокузалишити без змін

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на Управління поліції охорони в Сумській області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик