Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №308/7190/21
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №308/7190/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 308/7190/21

провадження № 61-10857св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області), Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року у складі судді Шумило Н. Б., ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2022 року у тому самому складі та постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2023 року, постановлених у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (в особі Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - ГУНП в Закарпатській області) та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивовано тим, що в ніч на 20 січня 2002 року невідомі особи знищили його автомобіль марки «Volkswagen-Polo» шляхом підпалу. 28 січня 2002 року була порушена кримінальна справа і слідчими правоохоронних органів проведено ряд слідчих дій, проте підозру не вручено жодній особі, так само як і не складено обвинувальний акт.

Позивач вважав, що слідчі правоохоронних органів належним чином не здійснювали і не здійснюють досудове розслідування у вищевказаній кримінальній справі. На його запити йому неодноразово повідомляли, що кримінальне провадження було зупинене.

Так, листом від 15 червня 2015 року № 04/2/2-359-05 його повідомлено, що згідно з інформації Ужгородського MB УМВС України в Закарпатській області кримінальних проваджень або кримінальних справ з указаними реквізитами, розпочатих за фактом підпалу 20 січня 2002 року належного йому автомобіля у провадженні слідчого відділу не перебувають та в архіві міського відділу поліції не зберігаються.

02 грудня 2015 року ГУНП в Закарпатській області повідомило, що його звернення щодо неналежного здійснення розслідування кримінальної справи № 1109102 направлено для організації розгляду до слідчого відділу Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області.

У зв`язку з неотриманням жодної інформації щодо здійснення досудового розслідування він звертався до Міністерства внутрішніх справ України та Адміністрації Президента України, однак такі перенаправлялись до Національної поліції України.

Вказував, що листом від 03 червня 2016 року ГУНП в Закарпатській області повідомило, що його звернення, яке направлялось до Адміністрації Президента України щодо бездіяльності працівників Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області під час здійснення досудового розслідування в указаній кримінальній справі, розглянуто у слідчому управлінні ГУНП в Закарпатській області. Зазначено, що 25 лютого 2002 року досудове розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 27 січня 2002 року було зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України у редакції 1960 року.

23 квітня 2017 року ГУНП в Закарпатській області зазначило додатково, що слідчим управлінням проводиться перевірка за фактом неналежного розслідування факту пошкодження його автомобіля, за результатами якої мали повідомити додатково.

З метою отримання інформацію про стадію слідства та результати проведеної перевірки за фактом неналежного слідства його адвокатом подавалися адвокатські запити до слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, у відповідь на які отримано інформацію, що кримінальне провадження зупинене, проте результатів проведеної перевірки за фактом неналежного слідства не надано.

У відповідь на адвокатський запит від 26 жовтня 2017 року Ужгородський відділ поліції ГУНП в Закарпатській області, зокрема, зазначив, що провадження зупинено у 2002 році і на день надання відповіді рішення про поновлення провадження не приймалося. Також 23 лютого 2018 року Ужгородський відділ поліції ГУНП в Закарпатській області отримав адвокатський запит, зокрема, щодо надання копії процесуального рішення про зупинення кримінальної справи № 1109102 від 28 січня 2002 року. Однак жодної відповіді на адвокатський запит не було надано.

Позивач вказував, що у лютому 2018 року він надіслав скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до Національної поліції України. Листом від 26 березня 2018 року Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив, що з питання тривалого розслідування кримінальної справи № 1109102 порушено провадження та надіслано запит до прокурора Закарпатської області. У відповідь на запит Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини прокуратура Закарпатської області повідомила, що слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області проведено службове розслідування в Ужгородському ВП ГУНП в Закарпатської області щодо неналежного розслідування цієї кримінальної справи та встановлено, що службове розслідування проведене поверхнево, без з`ясування всіх обставин справи та зазначено про скерування листа на адресу керівництва ГУНП в Закарпатській області про проведення повторного розслідування та у випадку наявності підстав - поновлення порушених його прав.

11 жовтня 2018 року він звернувся до прокуратури Закарпатської області з заявою про надання висновку службового розслідування та просив повідомити про результати повторного службового розслідування, а також звернувся до ГУНП в Закарпатській області з метою отримання результатів проведеної перевірки за фактом неналежного розслідування кримінального провадження.

Листом від 31 жовтня 2018 року ГУНП в Закарпатській області проінформувало його, що 31 жовтня 2018 року було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070030003409 відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частино другою статті 194 КК України. Вказане досудове розслідування доручене старшому слідчому СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області майору поліції Сухому В. М. Про хід розслідування взято на контроль керівництвом слідчого управління ГУНП в Закарпатській області.

Зазначав, що 05 червня 2019 року ним подане клопотання до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, в якому він просив повідомити про хід розслідування та надати копії процесуальних рішень по кримінальному провадженню від 31 жовтня 2018 року. Також ним була надіслана скарга керівнику Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області з проханням ужити заходи реагування щодо неналежного здійснення досудового розслідування. У відповідь місцева прокуратура скерувала його скаргу начальнику Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області. 11 жовтня 2019 року він повторно звернувся до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області і просив надіслати інформацію про результати розгляду його клопотання про проведення допиту.

Проте через неотримання ним жодних процесуальних рішень він звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зі скаргою на бездіяльність слідчого і, як наслідок, 22 листопада 2019 року слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було постановлено ухвалу у справі № 308/12387/19, якою зобов`язано слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сухого В. М., у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12018070030003409 від 31 жовтня 2018 року, відповідно до положень статті 220 КПК України розглянути його клопотання від 02 травня 2019 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні та повідомити заявника про результати його розгляду. Проте слідчий так і не вчинив жодних дій.

Зазначав, що 20 лютого 2020 року він надіслав до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області клопотання від 19 лютого 2020 року, в якому просив провести слідчі дії з метою здійснення досудового розслідування, а саме допитати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у його присутності як потерпілого, однак жодної постанови про задоволення чи відмову у задоволенні його клопотання він не отримав. Вважаючи цю бездіяльність слідчого незаконною, ним також було подано скаргу до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області і, як наслідок, 18 березня 2020 року слідчим суддею постановлено ухвалу у справі № 308/12387/19, якою вирішено зобов`язати старшого слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сухого В. М. відповідно до статті 220 КПК України, розглянути його клопотання від 20 лютого 2020 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні та повідомити заявника про результати його розгляду.

28 квітня 2020 року він надіслав до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області клопотання, до якого долучив вищевказану ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2020 року, однак жодної постанови чи будь-якого іншого процесуального рішення під час розгляду кримінального провадження він так і не отримав.

Позивач наголошував, що правоохоронні органи неодноразово повідомляли йому про те, що кримінальна справа зупинена у 2002 році або взагалі немає такої кримінальної справи. Ознайомитися із кримінальною справою йому вдалося лише у 2019 році, де він довідався, що 21 березня 2005 року начальнику слідчого підрозділу Ужгородського РВ УМВС України були подані вказівки у кримінальній справі № 1109102, зокрема, щодо негайного поновлення досудового слідства. Також у матеріалах кримінальної справи містяться: доручення від 05 квітня 2005 року у порядку статті 114 КПК України щодо проведення слідчих дій; постанова заступника Ужгородського міжрайонного прокурора Закарпатської області від 16 травня 2005 року, якою скасована постанова про зупинення досудового слідства. Крім того, 07 жовтня 2005 року приймалася постанова про скасування постанови про зупинення досудового слідства від 10 вересня 2005 року. Отже, із матеріалів кримінальної справи вбачалося, що слідчі дії вчинялись у 2005 році, а не як указувалося у листах правоохоронних органів, що у 2002 році кримінальна справа була зупинена.

Вказане підтверджує факт неналежного здійснення розслідування державою кримінальної справи, в якій він є потерпілою особою. На його думку, така бездіяльність органів досудового розслідування понад 19 років та органів прокуратури, яка здійснює нагляд та процесуальне керівництво, є незаконною, що додатково підтверджується ухвалами слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2019 року, від 18 березня 2020 року у справі № 308/12387/19.

Позивач вказував, що вищевказаною бездіяльністю щодо нездійснення досудового розслідування йому завдано шкоди. З моменту порушення кримінальної справи орган досудового розслідування неодноразово допускав порушення його прав як потерпілого та необґрунтовано зупиняв досудове розслідування, а тому держава не провела об`єктивне та незалежне ефективне розслідування випадку заподіяння йому майнової шкоди (позитивний процесуальний обов`язок) і повинна відшкодувати завдану йому як майнову, так і моральну шкоду.

Визначаючи розмір майнової шкоди, позивач зазначав, що в наслідок вчинення злочину був повністю знищений належний йому автомобіль марки «Volkswagen-Polo», вартість якого на момент учинення злочину становила близько 500 тис. грн, і він через неналежне розслідування позбавлений можливості стягнути вказану майнову шкоду з винних осіб. Щодо розміру завданої йому моральної шкоди, то таку він оцінює таку у розмірі 100 тис. грн унаслідок моральних страждань, які проявляються у відчуттях відчаю, страху, соромі, приниженні, неможливістю продовжувати активне життя і великого бажання примусити розслідувати вказане кримінальне провадження. Проте найбільші моральні страждання він переживав у зв`язку з незаконними рішеннями слідчих щодо зупинення досудового слідства, незаконною бездіяльністю слідчого.

Посилаючись на вкладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь завдану майнову шкоду у розмірі 500 тис. грн та моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 тис. грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із доведеності факту тривалої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування та надмірної тривалості досудового розслідування кримінального провадження (кримінальне провадження було розпочате 28 січня 2002 року та закрите постановою слідчого 14 квітня 2020 року, тобто тривало більше 18 років), що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування. Факт невиконання слідчим всіх необхідних слідчих дій для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема, дані в ході досудового розслідування кримінального провадження доручення не були виконані у повному обсязі, а також ухвалами слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2019 року та від 18 березня 2020 року у справі № 308/12387/19, в яких слідчим суддею у ході розгляду скарг позивача було встановлено, що слідчим у кримінальному проваджені № 1201807003000343409 допущено бездіяльність, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений КПК України строк. Крім того, постанови про зупинення кримінального провадження неодноразово були скасовані прокурором, як такі, що прийняті необґрунтовано, з порушенням вимог закону, без перевірки у повному обсязі доводів потерпілого. У зв`язку із такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений був відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями та скаргами до органів держаної влади, що не входить до його звичайного життя та призвело до моральних страждань.

У зв`язку із наведеним суд дійшов висновку про доведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди діями службових осіб відповідача - ГУНП в Закарпатській області, які полягали у надмірній тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому за фактом знищення майна позивача, неодноразових прийняттях рішень про зупинення досудового розслідування, тривалою бездіяльністю службових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених нормами КПК України.

Зважаючи на характер та тривалість завданої шкоди, глибини душевних страждань позивача, час, витрачений на захист своїх прав, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 15 тис. грн компенсації моральної шкоди, так як вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 тис. грн є завищеною, належними доказами не підтверджена, а тому задоволенню в цілому не підлягає.

При цьому суд першої інстанції керувався правовими висновками Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та прецедентною Європейського суду з прав людини.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення майнової шкоди, позивач зазначав, що внаслідок вчинення злочину був повністю знищений його автомобіль марки «Volkswagen-Polo», вартість якого на момент вчинення злочину становила близько 500 тис. грн, а тому у зв`язку з неналежним розслідуванням він був позбавлений можливості стягнути майнову шкоду із винних осіб. Разом з тим, держава не несе майнової відповідальності перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Проте на цей час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди. У матеріалах справи відсутні докази завдання ОСОБА_1 майнової шкоди з боку органів державної влади, тобто відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною шкодою у вигляді знищення автомобіля. Крім того, суд врахував, що позивачем не доведено, що вартість знищеного автомобіля становила 500 тис. грн, так як з матеріалів кримінального провадження вбачається, що на час вчинення злочину позивач вказував, що його автомобіль коштував 40 тис. грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2022 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником у порушення свого процесуального обов`язку не направлено іншим учасникам справи всіх копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат, що призвело до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавило можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку. При цьому, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У зв`язку з цим суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року у частині стягнення коштів з Державного бюджету України змінено, а саме викладено другий абзац резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди».

У решті рішення суду залишено без змін.

Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також вказав, що, врахувавши вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, які зазнав позивач, беручи до уваги інші негативні наслідки, які пов`язані із необхідністю позивачем витрачати час на захист своїх прав, суд першої інстанції правильно визначив розмір суми на відшкодування моральної шкоди у 15 тис. грн.

Крім того, є правильним та обґрунтованим висновок міськрайонного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Держави України майнової шкоди за їх недоведеністю, оскільки у матеріалах справи відсутні докази завдання йому майнової шкоди саме з боку органів державної влади шляхом знищення його автомобіля, відсутністю окремого закону на виконання положень статті 1177 ЦК України, а також з огляду на те, що на час написання до правоохоронних органів заяви про вчинення злочину позивач указував вартість свого автомобіля у розмірі 40 тис. грн, а, звертаючись до суду з цим позов, уже зазначав його вартість у розмірі 500 тис. грн, не надаючи при цьому доказів про вартість знищеного такого автомобіля ані в розмірі 40 тис. грн, ані в розмірі 500 тис. грн.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 безпосередньо з Державного бюджету України, а не з держави, як відповідача за рахунок такого бюджету. У зв`язку з цим резолютивна частини рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заява представника позивача разом із додатками до неї в якості доказів подавалися безпосередньо в письмовій формі до канцелярії міськрайонного суду, а не в електронній формі. Додані до цієї заяви докази про понесенні позивачем витрат на правничу допомогу були відсутні в інших учасників справи, їх обсяг не був надмірним та вони не є публічно доступними, а тому за відсутності в цій заяві з додатками та інших матеріалів справи доказів на підтвердження їх надсилання іншим учасникам справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення саме з цих підстав.

Постановляючи вищевказані судові рішення, суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, а заяву про ухвалення додаткового судового рішення залишити без розгляду.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2023 року відзив ГУНП в Закарпатській області на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вищевказані судові рішення у справі визнано неподаним та повернуто заявникові з підстав, передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України, так як відзив не містить власноручного підпису представника відповідача.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ГУНП в Закарпатській області (в особі Ужгородського районного УП ГУНП в Закарпатській області), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2022 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2023 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що позивачу була завдана майнова та моральна шкода, спричинена неефективністю ведення досудового розслідування, що призвело до надмірної тривалості кримінального провадження № 1109102 за фактом знищення належного йому автомобіля. ГУНП в Закарпатській області, як орган державної влади, не дотрималося розумних строків слідства (понад 18 років), не здійснювало належним чином розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні. Обґрунтовуючи своє право на компенсацію майнової шкоди за рахунок держави, позивач вказував, що внаслідок кримінального правопорушення йому було завдано, серед іншого, майнової шкоди, а саме знищено належний йому транспортний засіб, вартістю 40 тис. грн. Проте з часу знищення вказаного майна до часу розгляду справи судом минуло 20 років, а тому, враховуючи індексацію та вартість знищеного автомобіля, позивач визначив розмір майнової шкоди у розмірі 500 тис. грн. Якщо припустити, що розмір майнової шкоди у сумі 500 тис. грн є недоведеним, то майнова шкода у розмірі 40 тис. грн доведена матеріалами кримінального провадження.

Крім того, позивачеві було завдано моральної шкоди, яка полягала у позбавленні його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що принизило його гідність, йому доводилося вживати додаткових заходів з відновлення прав через неодноразові звернення до відповідних державних органів та посадових осіб. Завдану позивачеві моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн суди взагалі не досліджували. Також зазначається про наявність у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду різної судової практики з цього питання.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав ненадання заявником доказів надсилання такої заяви з додатками іншим учасникам справи. Суди не врахували, що положення ЦПК України не зобов`язує надсилати іншим сторонам докази понесення витрат на правничу допомогу. Крім того, суди не врахували, що відповідачі зареєстровані в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС), а тому мали можливість ознайомитися із заявою і додатками до неї в системі Електронний суд. Застосовуючи правила частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, апеляційний суд не врахував, що докази понесення витрат на правничу допомогу є додатками до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а тому під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви суд мав керуватися правилами статті 183 ЦПК України й, відповідно, застосувати наслідки недотримання таких правил як неподання доказів направлення копії заяви разом із додатками іншим учасникам справи, а саме повернення заяви без розгляду (частина четверта статті 186 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 січня 2002 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області із заявою про вжиття до невідомих осіб заходів, які в ніч на 20 січня 2002 року здійснили підпал його власного автомобіля марки «Volkswagen-Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходився біля буд. № 3 по вул. Насипній у м. Ужгороді Закарпатської області, чим йому спричинено майнову шкоду на загальну суму 40 тис. грн (т. 1, а. с. 197).

Постановою старшого дізнавача ВД Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області Саглиці М. П. від 28 січня 2002 року було порушено кримінальну справу за фактом незаконного знищення майна ОСОБА_1 шляхом підпалу, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 194 КК України. Згідно з цієї постанови у ніч на 20 січня 2002 року невстановлені особи вчинили підпал автомобіля марки «Volkswagen-Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходився біля буд. АДРЕСА_1 , чим власнику - ОСОБА_1 спричинено майнової шкоди на загальну суму 40 тис. грн. Згідно з технічним висновком ВПЛ ВДПО УМВС України в Закарпатській області від 24 січня 2002 року найбільш ймовірно горіння в автомобілі виникло від дії стороннього джерела запалювання (т. 1, а. с. 196).

Зазначеній кримінальній справі було присвоєно № 1109102.

Постановою старшого дізнавача Саглиці М. П. від 28 січня 2002 року ОСОБА_1 було визнано потерпілим по кримінальній справі № 1109102 (т. 1, а. с. 198).

Постановою виконуючого обов`язки слідчого СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області від 25 лютого 2002 року досудове слідство в цій кримінальній справі провадженням було зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України до встановлення особи, яка вчинила злочин (т. 1, а. с. 206).

21 березня 2005 року начальником СУ УМВС України в Закарпатській області Піняшком М. М. було дано начальнику СУ Ужгородського РВ УМВС в Закарпатській області Понзелю В. Й. вказівку по кримінальні справі № 1109102 щодо негайного поновлення досудового слідства, складення плану розслідування по цій кримінальній справі, відповідним розпорядженням поновити склад слідчо-оперативної групи, до складу якої включити досвідчених працівників підрозділів галузевих служб, розробити додатковий узгоджений план спільних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з висуненням конкретних версій та здійснити належний криміналістичний аналіз даних (відомостей), здобутих у процесі розслідування і визначити конкретні обставини (питання), які необхідно встановити /з`ясувати/ (т. 1, а. с. 60, 61).

05 квітня 2005 року слідчим СВ Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області Сабовим В. М. дано доручення у порядку статті 114 КПК України, в якому з метою перевірки показів потерпілого та причетності осіб до підпалу і встановлення особи на ім`я ОСОБА_5 , просив забезпечити явку в СВ Ужгородського РВ УМВС в Закарпатській області для проведення слідчих дій ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також провести ОРМ та встановити особу на ім`я ОСОБА_5 , якого також доставити в СВ Ужгородського РВ УМВС в Закарпатській області для проведення слідчих дій (т. 1, а. с. 203).

Постановою заступника Ужгородського міжрайонного прокурора Закарпатської області Вовканича С. М. від 16 травня 2005 року скасовано постанову про зупинення досудового слідства у справі № 1109102 від 23 квітня 2005 року слідчого СВ Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області Сабова В. М. Установлено, що 29 березня 2005 року вказану кримінальну справу прийняв до свого провадження слідчий СВ Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області Сабов В. М., який, провівши по справі всього одну слідчу дію, а саме допитав додатково в якості потерпілого ОСОБА_1 та направив одне доручення органу дізнавання, не виконавши в повному обсязі письмові вказівки СУ УМВС України в Закарпатській області, досудове слідство у справі зупинив на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України. За таких обставин це рішення прийнято необґрунтовано та з порушенням вимог закону (т. 1, а. с. 204).

Постановою заступника Ужгородського міжрайонного прокурора Закарпатської області Вовканича С. М. від 07 жовтня 2005 року скасовано постанову про зупинення досудового слідства у справі №1109102 від 10 вересня 2005 року слідчого СВ Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області Токарчика М. М. Установлено, що 10 вересня 2005 року досудове слідство у справі в черговий раз зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України, тобто у зв`язку з не встановленням осіб, які вчинили злочин. 20 вересня 2005 з прокуратури Закарпатської області в Ужгородську міжрайонну прокуратуру Закарпатської області надійшла скарга потерпілого - ОСОБА_1 , в якій викладені доводи, що підлягають перевірці під час досудового слідства, оскільки такі в повному обсязі перевірені не були (т. 1, а. с. 64).

Постановою слідчого СВ Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області Токарчика М. М. від 10 листопада 2005 року провадження в цій кримінальній справі зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України до встановлення осіб, які вчинили злочин (т. 1, а. с. 205).

15 червня 2015 року прокуратурою Закарпатської області листом за № 04/2/2-359-05 ОСОБА_1 було надано відповідь на його звернення щодо тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014070030001147 від 19 травня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України та з інших питань. Повідомлено, що досудове розслідування в указаному кримінальному провадженні на цей час проводиться слідчим відділом Ужгородського MB УМВС України в Закарпатській області та перебуває на контролі прокуратури міста Ужгорода. За результатами вивчення даного кримінального провадження прокурором міста Ужгорода 19 травня 2015 року на адресу начальника УМВС України в Закарпатській області направлено доручення у порядку статті 30 Закону України «Про прокуратуру» про усунення порушень вимог кримінального процесуального законодавства під час його розслідування, не прийняття законного й обґрунтованого рішення, а також щодо вирішення питання про відповідальність слідчого. Крім того повідомлено, що згідно з інформацією Ужгородського MB УМВС України в Закарпатській області кримінальних проваджень або кримінальних справ з указаними ним реквізитами, розпочатих за фактом підпалу 20 січня 2002 року належного йому автомобіля марки «Volkswagen-Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у провадженні слідчого відділу не перебувають та в архіві міського відділу міліції не зберігаються (т. 1, а. с. 10).

ОСОБА_1 та його представник неодноразово зверталися до ГУ НП в Закарпатській області із запитими про надання інформації про стан досудового розслідування у кримінальній справі № 1109102.

Так, листом заступника начальника ГУНП в Закарпатській області Довгуня С. З. від 02 грудня 2015 року за № 7/М-65 направлено заступнику начальника СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області запит від 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 щодо надання інформації про стан досудового розслідування в кримінальній справі № 1109102 (т. 1, а. с. 11).

Листом заступника начальника СУ ГУНП в Закарпатській області Довгуня С. З. від 03 червня 2016 року за № М-406/106/02/7-2016 у відповідь на звернення ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України щодо бездіяльності працівників Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області під час здійснення досудового розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року за дорученням, у межах компетенції, проінформовано, що 25 лютого 2002 року досудове розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України редакції 1960 року (т. 1, а. с. 12).

Листом заступника начальника СУ ГУНП в Закарпатській області Пукмана В. О. від 23 квітня 2017 року за № М-335/106/02/7-2017 ОСОБА_1 проінформовано, що згідно з інформаційної бази даних 25 лютого 2002 року досудове розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України у редакції 1960 року. Зазначено, що на цей час слідчим управлінням проводиться перевірка за фактом неналежного розслідування факту пошкодження автомобіля марки «Volkswagen-Polo» шляхом підпалу (т. 1, а. с. 13).

Листом тимчасово виконуючого обов`язки начальника СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Поковби В. В. від 02 листопада 2017 року за вих. № 194а/з/106/25/1-2017, з-поміж іншого, було вказано, що у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року відповідно до наявної інформації 25 лютого 2002 року було прийнято рішення про зупинення досудового розслідування на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК України у редакції 1960 року. На день надання відповіді рішення про поновлення досудового розслідування не приймалося (т. 1, а. с. 16-17).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 807/306/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, адміністративний позов адвоката Пшеницької Г. В. до ГУНП в Закарпатській області в особі Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області щодо ненадання адвокату Пшеницькій Г. В. відповіді на адвокатський запит від 21 лютого 2018 року. Зобов`язано Ужгородський ВП ГУНП в Закарпатській області розглянути адвокатський запит Пшеницької Г. В. у порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Судом було встановлено, що 23 лютого 2018 року Пшеницька Г. В. звернулася в інтересах третьої особи - ОСОБА_1 до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з адвокатським запитом від 21 лютого 2018 року, в якому з метою захисту прав та інтересів клієнта просила: надати інформацію про стан досудового розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року; надати копію процесуального рішення про зупинення досудового розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року. Однак відповіді на направлений адвокатський запит Ужгородський ВП ГУНП в Закарпатській області не надав (т. 1, а. с. 19-27).

Крім того, ОСОБА_1 звертався зі скаргами від 21 лютого 2018 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та голови Національної поліції України, в яких просив: 1) ужити заходів до керівників ГУНП в Закарпатській області та Ужгородського МВ ГУНП в Закарпатській області щодо ненадання відповіді на адвокатські запити та на його звернення; 2) зобов`язати надати їх копію постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року, зазначити прізвище, ім`я, по-батькові слідчого, який здійснює досудове розслідування; 3) здійснити перевірку неналежного виконання працівниками Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області щодо здійснення досудового розслідування по кримінальній справі № 1109102 від 28 січня 2002 року (т. 1 а. с. 28-33).

Листом від 26 березня 2018 року за № 13/7-М311948.18-1/07-78 керівником Управління з питань дотримання процесуального законодавства Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Мальченко І. О. надано ОСОБА_1 відповідь на його скаргу та повідомлено, що прокурору Закарпатської області надіслано відповідний запит. Щодо ненадання відповіді на адвокатський запит зазначено, що вирішення вказаного питання виходить за межі повноважень Уповноваженого, які визначені Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (т. 1, а. с. 34,35).

17 липня 2018 року прокуратурою Закарпатської області розглянуто лист керівника Управління з питань дотримання процесуального законодавства Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо надання відомостей про результати службового розслідування за скаргою ОСОБА_1 з приводу неналежного розслідування кримінальної справи № 1109102 від 28 січня 2002 року за фактом пошкодження шляхом підпалу автомобіля заявника. Повідомлено, що СУ ГУНП в Закарпатській області проведено службове розслідування в Ужгородському ВП ГУНП в Закарпатській області по зазначеним питанням за результатом чого складено відповідний висновок, який 10 липня 2018 року скеровано на адресу прокуратури області. Водночас вивчення прокуратурою області зазначеного висновку засвідчило, що службове розслідування посадовими особами СУ ГУНП в Закарпатській області проведено поверхово, без з`ясування всіх обставин справи. Ураховуючи викладене, прокуратурою області на адресу керівництва ГУНП в Закарпатській області скеровано лист про проведення повторного службового розслідування, а також у разі наявності підстав, поновлення порушених прав ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 36).

11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявами до прокуратури Закарпатської області та начальника ГУНП в Закарпатській області, в яких просив повідомити його про результати повторного службового розслідування слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, проведеного з приводу неналежного розслідування кримінальної справи № 1109102 від 28 січня 2002 року, та повідомити про результати перевірки за фактом неналежного розслідування факту пошкодження його автомобіля шляхом підпалу (т. 1, а. с. 37, 38).

Листом від 31 жовтня 2018 року за № М-1027/106/07-2018 заступником начальника СУ ГУНП в Закарпатській області Пукмана В. О. у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 18 жовтня 2018 року повідомлено, що слідчим відділом Ужгородського ВП ГУНП області 31 жовтня 2018 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018070030003409 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 194 КК України. Досудове розслідування доручено здійснювати старшому слідчому СВ Ужгородського ВП ГУНП Закарпатської області майору поліції Сухому В. М. На цей час досудове розслідування в указаному кримінальному провадженні триває, проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення всіх обставин учинення правопорушення та винних осіб. Хід розслідування у кримінальному провадженні взято на контроль керівництвом слідчого управління ГУНП в Закарпатській області (т. 1, а. с. 39).

Згідно з витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 жовтня 2018 року було зареєстровано кримінальне провадження за № 12018070030003409 щодо підпалу 20 січня 2002 року автомобіля ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 194 КК України (т. 1, а. с. 209).

05 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з клопотанням, в якому просив: 1) повідомити його про хід досудового розслідування по кримінальному провадженню № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року; 2) надіслати йому копії процесуальних рішень, які приймались у межах кримінального провадження № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року щодо здійснених слідчих дій; 3) надати копію рішення за результатами його клопотання від 02 травня 2019 року, отриманого 07 травня 2019 року Ужгородським ВП ГУНП в Закарпатській області. У клопотанні вказує, що 07 травня 2019 року він подавав до канцелярії Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області клопотання від 02 травня 2019 року, в якому просив допитати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 40).

05 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до начальника Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області та керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області, в якій просив ужити заходів реагування щодо неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 41).

11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з клопотанням, в якому просив розглянути його клопотання про допит свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та повідомити про стан розгляду кримінального провадження № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року (т.1 а.с.43).

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2019 року у справі № 308/12387/19 зобов`язано старшого слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сухого В. М., у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року, відповідно до правил статті 220 КПК України розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 травня 2019 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні та повідомити заявника про результати його розгляду (т. 1, а. с. 49, 50).

20 лютого 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області клопотання № 2, в якому просив здійснити допит ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , допит проводити в присутності його як потерпілого (т. 1, а. с. 51).

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2020 року у справі № 308/12387/19 зобов`язано старшого слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сухого В. М., у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року, відповідно до правил статті 220 КПК України розглянути клопотання ОСОБА_1 № 2 від 20 лютого 2020 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні та повідомити заявника про результати його розгляду (т. 1, а. с. 56, 57).

28 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з клопотанням, в якому просив: 1) повідомити його про хід досудового розслідування по кримінальному провадженню № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року; 2) надіслати йому копії процесуальних рішень, які приймались у межах кримінального провадження № 1201807003000343409 від 31 жовтня 2018 року щодо здійснених слідчих дій по день надання відповіді; 3) надати копію рішення за результатами його клопотання від 20.02.2020, на виконання ухвали суду (т. 1, а. с. 58, 59).

Постановою старшого слідчого СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області майора Сухим В. М. від 14 квітня 2020 року кримінальне провадження № 12018070030003409 від 31 жовтня 2018 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (т. 1, а. с. 207, 208).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208 гс 18) зроблений висновок, що, застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Конвенціїпро захист прав і основоположних свобод людини Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людинипозивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Тлумачення положень статей 23 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили із доведеності факту тривалої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування та надмірної тривалості досудового розслідування кримінального провадження (кримінальне провадження було розпочате 28 січня 2002 року та закрите постановою слідчого 14 квітня 2020 року, тобто тривало більше 18 років), що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування. Факт невиконання слідчим всіх необхідних слідчих дій для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема, дані в ході досудового розслідування кримінального провадження доручення не були виконані у повному обсязі, а також ухвалами слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2019 року та від 18 березня 2020 року у справі № 308/12387/19, в яких слідчим суддею у ході розгляду скарг позивача було встановлено, що слідчим у кримінальному проваджені № 1201807003000343409 допущено бездіяльність, яка полягає унездійсненні процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений КПК України строк. Крім того, постанови про зупинення кримінального провадження неодноразово були скасовані прокурором, як такі, що прийняті необґрунтовано, з порушенням вимог закону, без перевірки у повному обсязі доводів потерпілого. У зв`язку із такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений був відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями та скаргами до органів держаної влади, що не входить до його звичайного життя та призвело до моральних страждань.

Отже, доведеним є факт заподіяння позивачу моральної шкоди діями службових осіб відповідача - ГУНП в Закарпатській області, які полягали у надмірній тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому за фактом знищення майна позивача, неодноразових прийняттях рішень про зупинення досудового розслідування, тривалою бездіяльністю службових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених нормами КПК України.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій визначили розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, у розмірі 15 тис. грн.

Верховний Суд вважає, що зазначений розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача та є обґрунтованим, оскільки судами попередніх інстанцій у повній мірі враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні такого розміру моральної шкоди.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Разом з тим, у справі, яка Верховним Судом переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 тис. грн, оскільки врахували фактичні обставини конкретної справи, а саме факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, а також характер, глибину і тривалість душевних страждань позичача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Посилання касаційних скарг на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, так як у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини, інше доведення позовних вимог й обов`язковості складових цивільно-правової відповідальності.

Щодо відшкодування майнової шкоди

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суди по суті виходили із відсутності окремого закону на виконання положень частини другої статті 1177 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що несхвалення Верховною Радою України спеціального закону, згаданого в частині другій статті 1177 ЦК України, не є першорядною підставою для відмови у такому позові. Тож ця підстава сама по собі не має правового значення для спірних правовідносин. Мотиви відмови в позові можуть бути іншими.

За загальним правилом державу не може бути визнано винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов`язку з відшкодування завданої злочинами шкоди, держава не бере на себе обов`язок відшкодовувати шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням. Однак із загального правила існують винятки, про що законодавець зазначив у нормі частини другої статті 1177 ЦК України, коли держава компенсує потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням.

Необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи кримінального правопорушення.

Невирішення судом або зазначеними посадовими особами описаних питань та неухвалення відповідних процесуальних рішень апріорі не дає змоги застосувати правило частини другої статті 1177 ЦК України, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми у позивача не виникає.

У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, оскільки підставою для компенсації такої шкоди потерпілій особі державою є завдання шкоди кримінальним правопорушенням, що має бути встановлено у передбаченому законом порядку.

У разі ненастання таких обставин фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій держави, її органів та/чи посадових осіб окремо встановлені.

Лише неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину). Якщо під час розгляду справи суди не встановлять, що позивачу завдано шкоду внаслідок кримінального правопорушення, то підстав для компенсації державою шкоди такій особі не виникає, а отже, немає підстав і для застосування правил частини другої статті 1177 ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19, провадження № 61-9952сво20.

Отже, позивач не довів завдання йому майнової шкоди.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу

Посилання касаційних скарг на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, так як у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини, інше доведення позовних вимог й обов`язковості складових цивільно-правової відповідальності.

Крім того, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволені заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення, так як заявником у порушення свого процесуального обов`язку не направлено іншим учасникам справи всіх копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат, що призвело до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавило можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

При цьому, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У зв`язку з цим суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідачі зареєстровані в ЄСІТС, а тому мали можливість ознайомитися із заявою і додатками до неї в системі Електронний суд, є безпідставними, так як заява представника позивача разом із додатками до неї в якості доказів подавалися безпосередньо в письмовій формі до канцелярії міськрайонного суду, а не в електронній формі.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи правила частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, не врахували, що докази понесення витрат на правничу допомогу є додатками до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а тому під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви суд мав керуватися правилами статті 183 ЦПК України й, відповідно, застосувати наслідки недотримання таких правил як неподання доказів направлення копії заяви разом із додатками іншим учасникам справи, а саме повернення заяви без розгляду (частина четверта статті 186 ЦПК України), також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, провадження № 14-382цс19, із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства,

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, додані до заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення документи є доказами витрат позивача на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували положення статті 83 ЦПК України, яка регулює порядок подання доказів.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів, (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Встановивши порушення установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме: ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу (докази), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволені заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

Наведені у касаційних скаргах інші доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2022 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 червня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди змінити з урахуванням мотивів цієї постанови, у решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець