Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №495/2794/19

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 495/2794/19

провадження № 61-1320св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Білгород-Дністровського міськрайонного нотаріального округу Одеської області Чухрай Тетяна Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіної А. П., Таварткіладзе О. М. у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Тетяна Юріївна, про переведення прав та обов'язків покупця за договором, визнання договору частково недійним, скасування реєстрації та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом про переведення прав та обов'язків покупця за договором, визнання договору частково недійсним, скасування реєстрації та визнання права власності.

У серпні 2019 року від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив накласти арешт на нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв. м.

В обґрунтування заяви представник ФОП ОСОБА_1 посилався на те, що 05 серпня 2019 року, після виникнення спору та під час перебування справи в суді, між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу, серія та номер: 1276. На підставі цього договору, приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48097404 від 05 серпня 2019 року і внесено відповідні відомості до державного реєстру про право власності ОСОБА_2 на приміщення № 8 загальною площею 76,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

05 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, серія та номер: 1278, предметом іпотеки якого зазначено вищевказане приміщення.

На підставі цього договору, приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48099884 від 05 серпня 2019 року і внесено відповідні відомості до державного реєстру іпотек. Вищевказані обставини, на думку заявника свідчать про те, що відповідачі за допомогою приватного нотаріуса Чухрай Т. Ю., всупереч положень статті 777 ЦК України та вимог статті 42 Закону України "Про нотаріат", намагаються унеможливити не тільки реалізацію позивачем свого переважного права на придбання орендованого майна, але навіть ускладнити виконання рішення суду, яке може бути ухвалено у справі № 495/2794/19. Також заявник зазначила, що позивачем вже внесено на депозит суду суму коштів, що дорівнює вартості приміщення за спірним договором купівлі-продажу від 21 березня 2019 року, а також додатково суму зустрічного забезпечення у розмірі 10 000 грн. Таким чином, наявне зустрічне забезпечення становить суму, яка значно перевищує вартість майна, на яке може бути накладено арешт. Станом на день звернення позивача до суду майно, на яке позивач має переважне право на придбання, вже зареєстроване як предмет іпотеки, а тому іпотекодержатель - ОСОБА_4, має можливість без будь-якого додаткового погодження звернути стягнення на предмет іпотеки, або іншим чином визначити юридичну долю спірного майна, що створить ситуацію, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, і тому є об'єктивна необхідність вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у складі судді Боярського О. О. від 07 серпня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо необхідності забезпечення позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2019 року про відмову у забезпеченні позову скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв. м.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державна реєстрація прав на нерухоме майно на підставі свідоцтв, правочинів тощо, є похідним від набуття права власності на нерухоме майно.

Пред'явлені позовні вимоги є вимогами майнового характеру, відтак, забезпечення їх накладенням арешту на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв. м, є обґрунтованим.

Апеляційний суд вважав, що обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно, щодо якого виник спір у справі, є співмірним із заявленими вимогами про переведення прав та обов'язків покупця за договором, визнання договору частково недійсним, скасування реєстрації та визнання права власності на вказане майно - нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв. м.

Судом апеляційної інстанції також було враховано, що спірне нерухоме майно вже зареєстроване як предмет іпотеки, а тому неприйняття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, або іншого визначення юридичної долі спірного майна.

Таким чином, за наявності факту оскарження правових підстав набуття права власності на нерухоме майно, з огляду на пред'явлення вимог майнового характеру, які забезпечуються арештом майна, співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам тощо, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять оскаржувану постанову скасувати, а ухвалу місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Томчука М. В. мотивована тим, що предмет спору у цій справі випливає з договору оренди нежилого приміщення від 01 грудня 2018 року № 01/12-18 укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1.

Скориставшись своїм правом на відчуження належного йому приміщення ОСОБА_2 21 березня 2019 року продав його ОСОБА_3, яка внаслідок перебування у спірному приміщенні ФОП ОСОБА_1 не змогла реалізувати своїх прав на користування ним, у зв'язку із чим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли рішення про розірвання договору купівлі-продажу.

Проте, ОСОБА_1, не погоджуючись із таким подала заяву про зміну предмету позову, якою просить визнати також недійсним і договір про розірвання договору купівлі-продажу.

Вказує, що суд першої інстанції, приймаючи ухвалу від 07 серпня 2019 року правомірно дійшов висновку про відсутність виключних випадків для застосування заходів забезпечення позову, адже ним не доведено настання реальних ризиків щодо відчуження спірного майна або можливого звернення стягнення на предмет іпотеки.

На думку представника ОСОБА_3 позивачем до заяви про забезпечення позову та до апеляційної скарги не було долучено доказів, які б свідчили про наявність фактичних обставин, що невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивачем до заяви про забезпечення позову не надано доказів, які б свідчили про наявність фактичних обставин, що невжиття заходів забезпечення позову заявлених позивачем може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення. Вказує, що у заяві позивача про забезпечення позову від 07 серпня 2019 року та в апеляційній скарзі відсутні будь-які докази на користь того, що існують очевидні та належні докази, що за умови невжиття заходів забезпечення позову можливе ухилення відповідачів від виконання судового рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У березні 2020 року від ФОП ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в якому позивач просить у задоволенні касаційних скарг відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано виділені матеріали із Білгород-Дністровського міськрайонного суд Одеської області.

27 березня 2020 року виділені матеріали цивільної справи № 495/2794/19 надійшли до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції зазначав, що 05 серпня 2019 року, після виникнення спору та під час перебування справи в суді, між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу, серія та номер:
1276. На підставі цього договору, приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48097404 від 05 серпня 2019 року і внесено відповідні відомості до державного реєстру про право власності ОСОБА_2 на приміщення № 8 загальною площею 76,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також, 05 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, серія та номер: 1278, предметом іпотеки якого зазначено вищевказане приміщення. На підставі цього договору, приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48099884 від 05 серпня 2019 року і внесено відповідні відомості до державного реєстру іпотек.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (частини 7 та 8 статті 158 ЦПК України).

Отже, за змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд апеляційної інстанції вказував, що цей спір стосується, зокрема, майнових прав на нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме переведення прав та обов'язків покупця за договором, визнання договору частково недійсним, скасування реєстрації та визнання права власності. Державна реєстрація прав на нерухоме майно на підставі свідоцтв, правочинів тощо, є похідним від набуття права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що пред'явлені позовні вимоги є вимогами як майнового так і не майнового характеру, відтак, забезпечення їх накладенням арешту на нерухоме майно - нежитлове приміщення № 8, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв. м, є обґрунтованим, а обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно, щодо якого виник спір у справі, є співмірним із заявленими вимогами, адже спірне нерухоме майно вже зареєстроване як предмет іпотеки, тому неприйняття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, або іншого визначення юридичної долі спірного майна,

Зазначення в касаційних скаргах про те, що позивачем до заяви про забезпечення позову не надано доказів, які б свідчили про наявність фактичних обставин, що невжиття заходів забезпечення позову заявлених позивачем може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення, а у заяві позивача про забезпечення позову від 07 серпня 2019 року та в апеляційній скарзі відсутні будь-які докази на користь того, що існують очевидні та належні докази, що за умови невжиття заходів забезпечення позову можливе ухилення відповідачів від виконання судового рішення не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачів розпорядитись нежитловим приміщенням щодо якого виник спір, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки спірне майно належить ОСОБА_2 та обтяжено іпотекою.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Щодо клопотання представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Савицької О. М. про закриття провадження у справі

У жовтні 2020 року від представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Савицької О. М. до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року.

Заява мотивована тим, що ще 05 серпня 2019 року між ОСОБА_3, та ОСОБА_2 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу від 05 серпня 2019 року та внесено відомості про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення. Цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір стосовно спірного майна.

Таким чином, прийняте судом після 05 вересня 2019 року рішення щодо накладення арешту на майно не може впливати/змінювати обсяг прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, адже як правильно вказував апеляційний суд, цей спір стосується, зокрема, майнових прав на нежитлове приміщення, а саме: визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є ОСОБА_3, переведення прав та обов'язків покупця за договором, визнання договору частково недійсним, скасування реєстрації та визнання права власності, спірне нежитлове приміщення передане в іпотеку ОСОБА_4, а тому думка представника позивача, що прийняте судом після 05 вересня 2019 року рішення щодо накладення арешту на майно не може впливати/змінювати обсяг прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є неправильною.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної не спростовують, а тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Савицької Оксани Миколаївни про закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Тетяна Юріївна, про переведення прав та обов'язків покупця за договором, визнання договору частково недійним, скасування реєстрації та визнання права власності.

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська