Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.09.2018 року у справі №607/3620/17

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 607/3620/17

провадження № 61-43790св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» ? Степанової ОлениВікторівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року у складі колегії суддів:

Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (далі - ТзОВ «Домобудівник») про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 жовтня 1977 року вона працює у ТзОВ «Домобудівник» і є його учасником. Розмір частки позивачки складає

0,11399 %.

З червня 2015 року ТзОВ «Домобудівник» намагалися різними методами захопити невідомі люди та не допускали працівників, в тому числі і її до роботи, однак, вона продовжувала працювати на посаді головного бухгалтера і в березні 2017 року випадково дізналася, що її звільнено із займаної посади ще в травні 2016 року за прогул. Проте, ні копії наказу, ні трудової книжки відповідач їй не вручав.

ТзОВ «Домобудівник» порушив норму частини першої статті 43 КЗпП України, оскільки Відповідач не звертався до профспілки щодо надання згоди на її звільнення.

ТзОВ «Домобудівник» звільнив її незаконно, з порушенням порядку, встановленого статями 147, 149 КЗпП України, не виплатив розрахункових коштів.

ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просила суд визнати незаконним та скасувати з часу прийняття наказ ТзОВ «Домобудівник» від 16 травня

2016 року № 16/05/16-4 «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_4»; поновити її на посаді головного бухгалтера

ТзОВ «Домобудівник»; стягнути з ТзОВ «Домобудівник» на її користь невиплачену заробітну плату з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року в сумі 25 212,63 грн; стягнути з ТзОВ «Домобудівник» на її користь індексацію заробітної плати в сумі 17 946,96 грн; зобов'язати ТзОВ «Домобудівник» при виплаті їй заборгованості заробітної плати з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги; стягнути з ТзОВ «Домобудівник» на її користь компенсацію за невикористані 84 календарних дні щорічної відпустки за періоди роботи з

27 листопада 2012 року по 16 травня 2016 року в сумі 13 851,60 грн; стягнути з ТзОВ «Домобудівник» на її користь 40 147,50 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17 травня 2016 року по 16 травня 2017 року; стягнути з ТзОВ «Домобудівник» на її користь 40 147,50 грн середньої заробітної плати за затримку видачі їй належно оформленої трудової книжки за період з 17 травня 2016 року по 16 травня 2017 року; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення її на посаді головного бухгалтера ТзОВ «Домобудівник» та виплати середньої заробітної плати за один місяць.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

16 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з припинення ТзОВ «Домобудівник» від 16 травня 2016 року № 16/05/16-4 «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_4».

Поновлено ОСОБА_4 на посаді головного бухгалтера ТзОВ «Домобудівник» з 16 травня 2016 року.

Стягнуто з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 52 834,11 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 року по 08 вересня 2017 року, із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

Стягнуто з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі

25 212,63 грн, з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

Зобов'язано ТзОВ «Домобудівник» провести ОСОБА_4 індексацію зазначеної суми не виплаченої заробітної плати, а також компенсацію втрати частини її доходів у зв?язку із порушенням строку їх виплати.

Стягнуто з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 13 851,60 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з

27 листопада 2012 року по 16 травня 2016 року.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТзОВ «Домобудівник» на користь держави 2 819,20 грн судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допущенного до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади з порушенням норм трудового законодавства, у зв?язку із чим вона підлягає поновленню на роботі із стягненням відповідних сум.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ТзОВ «Домобудівник» - Степанової О. В. задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

16 березня 2018 року в частині стягнення з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з

17 травня 2016 року по 08 вересня 2017 року та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 року по

16 березня 2018 року в сумі 73 710,81 грн з урахуванням установлених законом України податків, зборів та обов'язкових платежів.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТзОВ «Домобудівник» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 27 листопада 2012 року по 16 травня 2016 року - відмовлено.

В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року - залишено без змін.

Поновлено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 року по 08 вересня 2017 року та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен стягуватися з 17 травня

2016 року по 16 березня 2018 року (день ухвалення судового рішення).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТзОВ «Домобудівник» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 27 листопада 2012 року по 16 травня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки стягується тільки в разі звільнення працівника з роботи. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги

ОСОБА_4 в цій частині є безпідставними у зв?язку з поновленням її на роботі.

В іншій частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

03 вересня 2018 року представник ТзОВ «Домобудівник»- Степанова О. В. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року та ухвалити нове рішення. яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано строк позовної давності.

Судами розглянуто позовні вимоги, за які не сплачено судовий збір.

Судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми порядку обчислення середньомісячної заробітної плати.

01 жовтня 2018 року матеріали цивільної справи № 607/3620/17 надійшли до Верховного Суду.

03 жовтня 2018 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 607/3620/17 передано судді-доповідачу.

04 жовтня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ТзОВ «Домобудівник» залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанова апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Як зазначено в пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз?яснень викладених в пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», з подальшими змінами та доповненнями, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 25 жовтня 1977 року працює в ТзОВ «Домобудівник», а з 13 листопада 2012 року на посаді головного бухгалтера зазначеного товариства.

Наказом від 16 травня 2016 року № 16/05/16-4 ОСОБА_4 звільнено з займаної посади - головного бухгалтера з 16 травня 2016 року за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести повний розрахунок з ОСОБА_4 відповідно до чинного законодавства.

У вказаному наказі відсутній підпис ОСОБА_4 про ознайомлення.

Спірний наказ містить дві підстави звільнення, а саме: акт від 06 травня

2016 року про відсутність на робочому місці та доповідна записка від

06 травня 2016 року.

ОСОБА_4 адміністрацією ТзОВ «Домобудівник» не було належним чином повідомлено про зміну її робочого місця, як наслідок складання адміністрацією актів про відсутність позивача на робочому місці.

Факт виходу на роботу ОСОБА_4 в період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року підтверджується табелями обліку робочого часу ТзОВ «Домобудівник».

Також, від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці 06 травня 2016 року, як цього вимагає частина перша статті149 КЗпП України, в подальшому не ознайомлено із наказом про її звільнення. Крім цього, звільнення проведено без згоди профспілкової організації ТзОВ «Домобудівник», членом якої є ОСОБА_4

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що відповідач розірвав трудовий договір із позивачем за пунктом 4 частиною першою статті 40 КзпП України з грубим порушенням норм трудового законодавства. Тому висновок судів про визнання незаконним та скасування наказу від 16 травня 2016 року № 16/05/16-4 та поновлення ОСОБА_4 на роботі є правильним та ґрунтується на всебічно досліджених матеріалах справи та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України)

Тож є обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відповідає частині другій статті 235 КЗпП України.

При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано, відповідно до Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року стягнуто з ТзОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 року по

16 березня 2018 року в сумі 73 710,81 грн.

Доводи заявника про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано строк звернення до суду є безпідставними з огляду на таке.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Згідно з приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 трудову книжку та копію наказу у день звільнення не отримала. Копію наказу їй не вручено. Відповідачем протилежне не доведено. Тому, строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України позивачем не пропущений.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

16 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга представника ТзОВ «Домобудівник» ? Степанової О. В. підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» ? Степанової Олени Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська