Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 212/6279/17

провадження № 61-43311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року в складі судді Пустовіта О. Г. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просила позбавити останнього батьківських прав відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.У 2015 році відповідач покинув спільне місце проживання та більше на зв'язок не виходив, на протязі всього часу не бачився з дитиною, не цікавився його життям та умовами.

Зазначала, що всі питання щодо виховання та утримання дитини вирішуються нею одноособово, без участі та підтримки відповідача.

Вказувала на те, що їй не відоме теперішнє місце проживання ОСОБА_3

Посилаючись на те, що відповідач не виконує батьківські обов'язки по відношенню до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не піклується про його фізичний стан, духовний розвиток, навчання, матеріальне забезпечення, просила суд про задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності заявлених позовних вимог, відсутності доказів застосування до відповідача заходів впливу, щодо ухилення його від виконання батьківських обов'язків, відсутності висновку органу опіки та піклування, щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, щодо малолітнього, а також наявності виключних обставин, як підстави для позбавлення батьківства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року, у якій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не було враховано того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх обов'язків по відношенню до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 212/6279/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є громадянином Сполучених Штатів Америки.

07 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (ОСОБА_1) укладено шлюб.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4, батьками вказано: ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Згідно відомостей виконавчого комітету Покровської районної в місті раді від 20 жовтня 2017 року на відповідача ОСОБА_3, відсутні відомості про реєстрацію та (або) зняття реєстрації з місця проживання.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірваний.

Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей виконавчого комітету районної у місті ради Покровського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року, дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає в кв. АДРЕСА_1 разом із матір'ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_9 Для дитини створені належні умови для нормального життя та розвитку.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Виходячи з вимог частини 7 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1 -4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини 1 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що позбавлення батьківських прав можливе при наявності передбачених законом підстав, однак такий захід суд може застосувати у виняткових випадках, з урахуванням ряду обставин, в тому числі і винної поведінки батьків.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є крайнім заходом впливу на нього, навіть при доведеності тих обставин, що він не виконує обов'язки по вихованню своєї малолітньої дитини, так як обставини не свідчать про винне, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність відповідача за місцем проживання малолітнього разом із матір'ю, не свідчить про байдужість та свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання ним своїх батьківських обов'язків.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтованого відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує

суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов