Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2021 року у справі №204/6564/19

Постанова

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 204/6564/19

провадження № 61-1970 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор комунального підприємства "Криничанське бюро технічної інвентаризації" Шмідт Надія Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 червня 2020 року у складі судді Мащука В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ ""Укрсоцбанк", банк), державного реєстратора комунального підприємства "Криничанське бюро технічної інвентаризації" Шмідт Н. М. (далі - державний реєстратор)

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 вересня 2006 року між ним

та банком було укладено кредитний договір № 09.2/325-6, за яким кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у розмірі 44
250,00 доларів США зі сплатою 13% процентів річних

з наступним порядком погашення суми основної заборгованості - до 10-го числа кожного місяця, на строк до 28 вересня 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за цим договором

29 вересня 2006 року вони уклали іпотечний договір № 824, за умовами якого предметом іпотеки стали майнові права на незавершену будівництвом двокімнатну квартиру - будівельний номер

АДРЕСА_1.

Позивач указував, що у вересні 2019 року дізнався про здійснення державним реєстратором запису про власність від 21 серпня 2019 року, номер 32943865, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48374926, від 23 серпня 2019 року щодо квартири за адресою:

АДРЕСА_1, власником якої зазначено АТ "Укрсоцбанк". Підставою виникнення права власності зазначено вищевказані договори.

Вважав, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави

для здійснення відповідних реєстраційних дій, оскільки договору

про задоволення вимог іпотекодержателя сторони не укладали. При цьому зазначав про повне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Крім того, спірна квартира використовувалася як його постійне місце проживання, а ухвалою Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 серпня 2019 року накладено заборону

на відчуження спірного нерухомого майна, заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо нього.

З урахування наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 серпня 2019 року, індексний номер: 48374926, державного реєстратора та запис від 21 серпня 2019 року,

номер: 32943865, яким зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк" право власності на квартиру

АДРЕСА_1, номер об'єкта: ~organization0~; внести

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про його право власності на вказану квартиру; вирішити питання щодо розподілу понесених ним судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 17 лютого 2020 року замінено відповідача у справі -

АТ ""Укрсоцбанк", на його правонаступника - акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) від 23 серпня 2019 року, індексний номер: 48374926, державного реєстратора та запис від 21 серпня 2019 року номер: 32943865, яким зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого

є АТ "Альфа-Банк", право власності на квартиру

АДРЕСА_1. Внесено до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами у спірних правовідносинах не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому позивач не надав свою згоду на відчуження належного йому майна. Існуюча умова щодо можливості набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про існування волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

При цьому перереєстрацію права власності на іпотечне майно було здійснено з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки спірна квартира є постійним місцем проживання позичальника,

її загальна площа не перевищує 140 кв. м. та виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті.

Районний суд вказав, що позовна вимога про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру є похідною від позовної вимоги

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

а тому підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу,

так як позивачем не доведено понесені ним витрати на правову допомогу

у розмірі 10 550,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1, АТ "Альфа-Банк" задоволено частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 червня 2020 року змінено у частині правового обґрунтування задоволення позовних вимог ОСОБА_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір

про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України

"Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що між позивачем та банком такий договір не укладався,

а позивач не надав свою згоду на відчуження належного йому майна, так як пунктом
4.5.3 іпотечного договору від 29 вересня 2006 року № 824, укладеного між позивачем та банком, передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (спірне нерухоме майно) у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Разом із цим, ухвалою Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 серпня 2019 року було накладено заборону

на відчуження спірної квартири та заборонено іншим особам вчиняти

будь-які дії щодо спірної нерухомості (справа № 204/5420/19). Тобто, на дату прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії щодо спірного майна.

При цьому рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було прийнято 23 серпня 2019 року, тоді як дата державної реєстрації - 21 серпня 2019 року, тобто до дати прийняття рішення на підставі якого

її здійснено.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції у частині застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій

на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті", а також щодо задоволення позовної вимоги

ОСОБА_1 про внесення до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно відомостей про його право власності на спірну квартиру.

Крім того, апеляційний суд відхилив доводи позивача про помилковість висновку районного суду щодо недоведеності ним понесених витрат

на правничу допомогу, так як останній не надав суду доказів,

що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 22 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року, в якій, посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права

і порушення норм процесуального права, просить: скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині зміни правового обґрунтування задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та залишити у цій частині в силі рішення суду першої інстанції; скасувати постанову суду апеляційної інстанції

у частині розподілу судових витрат ОСОБА_1 на правову допомогу

в суді апеляційної інстанції та ухвалити у цій частині нове рішення, яким покласти на АТ "Альфа-Банк" витрати ОСОБА_1 на правову допомогу

у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000,00 грн; скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат ОСОБА_1 на правову допомогу у суді першої інстанції

та ухвалити у цій частині нове рішення, яким покласти на АТ "Альфа-Банк" витрати ОСОБА_1 на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 550,00 грн.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Крім того, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1,

4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 22 червня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року.

Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 204/6564/19 із Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 37 Закону України

"Про іпотеку" не у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору, та не врахував, що між сторонами не було укладено окремого договору

про задоволення вимог іпотекодержателя. Вказує, що пункт 4.5.3 договору іпотеки не може вважатися іпотечним застереженням. При цьому у тексті самого договору відсутнє слово "застереження".

Крім того, у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази

що підтверджують обсяг і вартість правничих послуг, зокрема, угода

на надання юридичних послуг від 07 червня 2019 року № 19/2019. Відповідач не вказував про неспівмірність таких витрат, а тому суди не мали права зменшувати розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Важає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки усім його доводам.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16

ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті").

Аналіз приписів статті 33 Закону України "Про іпотеку" дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотекодержателя захистити свої майнові права у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: в позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі виконавчого напису нотаріуса) або в судовому порядку за рішенням суду.

Частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення

на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог.

Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, (до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки), є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який

є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку"

у редакції Закону України № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - ~law28~), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір

про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України

"Про іпотеку".

Нова редакція статей 36,37 Закону України "Про іпотеку", що викладена

у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ "Перехідні положення" ~law29~,

не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених норм, як і ~law30~ у цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям ~law31~ обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності

на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності ~law32~.

Законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється

до такого договору.

Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження

в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до іпотечного договору від 29 вересня 2006 року № 824, який сторони уклали з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту від 29 вересня 2006 року № 09.2/325-6, предметом іпотеки є майнові права на незавершену будівництвом двокімнатну квартиру будівельний номер

АДРЕСА_1.

Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 4.5.3 іпотечного договору).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції у відповідній частині. При цьому Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що вказані обставини не стали правовою підставою для вирішення питання про часткове задоволення позову ОСОБА_1. У цій частині суд апеляційної інстанції лише змінив правове обґрунтування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127.

Пунктом 61 указаного Порядку визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Підстави для відмови в державній реєстрації прав визначено статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Встановлено, що ухвалою Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 серпня 2019 року було накладено заборону

на відчуження спірної квартири та заборонено іншим особам вчиняти

будь-які дії щодо спірної нерухомості (справа № 204/5420/19).

Таким чином, на дату прийняття рішення про державну реєстрацію прав

та їх обтяжень державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна.

Указаному суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку.

При цьому рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було прийнято 23 серпня 2019 року, тоді як дата державної реєстрації - 21 серпня 2019 року, тобто раніше дати прийняття рішення на підставі якого

здійснено державну реєстрацію.

Крім того, спірна квартира є постійним місцем проживання позичальника,

її загальна площа не перевищує 140 кв. м і саме майно виступає

як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом наданим в іноземній валюті, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу

на положеннях Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", застосувавши відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками щодо задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про внесення до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно відомостей про його право власності на спірну квартиру, оскільки вона є похідною від позовної вимоги про скасування рішення

про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів

за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки

до її розгляду.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи

та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи

на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані

ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим

та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути

на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв

і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру

з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

Разом із цим, у справі, яка переглядається, позивачем не було підтверджено обсяг наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

у відповідній частині.

Тому Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про безпідставне зменшення судами розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки рішення про зменшення розміру витрат у справі не ухвалювалося.

При цьому вказані доводи уже були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для даної справи

й обов'язковими (частина 4 статті 263 ЦПК України), а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду безпідставні, оскільки фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, є різними.

У силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 червня 2020 року у незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць