Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2018 року у справі №138/96/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

місто Київ

справа № 138/96/17

провадження № 61-17718св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Могилів-Подільської міської ради Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року у складі судді Цибульського О. Є. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Сала Т.

Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зобов'язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванні із сином; визначити такі способи участі позивача у вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді особистого спілкування: побачення у понеділок, вівторок, четвер, п'ятницю з 16.00 год. до 20.00 год. ; побачень у середу і неділю з 10.00 год. до 21.00 год. ; спільного відпочинку у першій половині літніх канікул дитини з батьком; необмеженого спілкування з сином особисто засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку, що не передбачають безпосередньо фізичного спілкування між батьком та сином; у день побачень з сином позивач має право забирати сина з дому, школи чи садочка.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 02 травня 2009 року між сторонами зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_3

02 квітня 2015 року рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області розірвано шлюб між сторонами. Після розірвання шлюбу син став проживати разом із матір'ю та її батьками.

Стверджував, що після розірвання шлюбу відповідач почала створювати штучні перешкоди, оскільки вона не бажає, щоб батько спілкувався з дитиною, заперечує проти їх зустрічей.

ОСОБА_1 нечасто бачиться з дитиною, на його переконання, син виховується в поганих умовах, а позивач позбавлений можливості йому допомагати.

Позивач тричі звертався з заявою до комісії з питань захисту прав дитини Служби у справах дітей Могилів-Подільської міської ради, якою прийнято рішення від 25 жовтня 2016 року № 347, яким ОСОБА_1 визначено порядок участі у вихованні дитини ОСОБА_3 та визначено спосіб участі у спілкуванні.

Відповідач не виконує рішення органу опіки та піклування щодо порядку участі у вихованні позивачем, у тому числі щодо днів та годин побачень з сином, ігноруються інші, аналогічні, рішення органу опіки та піклування.

03 жовтня 2016 року та 09 жовтня 2016 року ОСОБА_1 викликав слідчо-оперативну групу Могилів-Подільського відділу поліції, за місцем проживання дитини, оскільки він приходив до сина у відведені органом опіки та піклування дні, однак відповідач відмовлялася відкривати двері.

Оскільки у позасудовому порядку вирішити питання щодо порядку та способів участі батька у вихованні дитини не вдається, ОСОБА_1 звернувся до суду для вирішення цього спору.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 позовні вимоги визнала з урахуванням рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 27 квітня 2017 року №
122.

Служба у справах дітей Могилів-Подільської міської ради Вінницької області позовні вимоги підтримала з урахуванням рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 27 квітня 2017 року №
122.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року, позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3.

Визначено способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, а саме: дозволено ОСОБА_1 побачення та спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 кожної середи та п'ятниці з 16:00 год. до 20:00 год., кожної неділі з 10:00 год. до 20:30 год., лише за бажанням дитини з урахуванням його здоров'я, потреб та інтересів, без примусового утримування дитини в себе вдома проти її волі. На час перебування сина з батьком останній несе повну відповідальність за життя та здоров'я дитини.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що хоча між сторонами існує спір щодо участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, вимоги позивача про те, що він бажає спілкуватися з дитиною, брати участь у вихованні сина, є достатньо зваженими.

Таким чином, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню, необхідно зобов'язати відповідача не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною та визначити спосіб участі позивача у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, надавши дозвіл на побачення з малолітнім сином.

Апеляційний суд додатково зазначив, що позивач, подаючи позов, не обґрунтував, чому саме порядок, визначений в позові, є необхідним та достатнім для участі у вихованні та спілкуванні з сином. Суд першої інстанції взяв до уваги неодноразові висновки органу опіки та піклування, якими встановлювались порядок участі у спілкуванні та вихованні. Бажання батька більше часу спілкуватися з дитиною в інші способи, ніж запропоновані органом опіки та піклування, не є першочерговим та пріоритетним при вирішенні спору. Судом встановлено, що дитині ОСОБА_3 комфортніше проживати біля матері та знаходитися біля діда та баби, і не дуже затишно біля батька.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову щодо безперешкодного спілкування з дитиною.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Заявник зазначає, що:

- суди помилково зазначили, що під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги відповідно до рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 27 квітня 2017 року № 122. Заявник стверджує, що не уточнював заявлені ним позовні вимоги та наполягав на їх розгляді;

- висновок суду першої інстанції про надання заявнику дозволу на побачення з дитиною за умови лише за бажанням дитини з урахуванням його здоров'я, потреб та інтересів, без примусового утримання дитини у себе вдома чи проти волі ґрунтується на показаннях малолітнього сина у межах кримінального провадження, що не може бути доказом у цивільній справі; допит дитини під час розгляду цивільної справи не здійснювався, а тому його думка висловлена не була.

Зауважує, що він не має статусу підозрюваного, не визнаний винним у скоєнні злочину. Вважає, що рішення про побачення з дитиною лише за бажанням дитини ґрунтується на припущеннях, а не на доказах всупереч правилам статті 57 ЦПК України;

- суд апеляційної інстанції всупереч правилам частини 1 статті 372 ЦПК України, не зважаючи на поважність причин неможливості ОСОБА_1 з'явитися до суду через хворобу, розглянув справу без його участі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд 06 лютого 2018 року мав відкласти розгляд справи у зв'язку з хворобою заявника є безпідставними, заявник вводить суд в оману щодо його потреби в кваліфікованій правовій допомозі, а також щодо хворобливого стану в день судового засідання 06 лютого 2018 року. Зазначає, що на день подання відзиву триває досудове розслідування за фактом неправомірних дій ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 та їхнього сина, зокрема хуліганський дій.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу залишити без задоволення.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - ~law47~)

"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law48~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law49~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law50~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, дійшов таких висновків.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 травня 2009 року між сторонами зареєстрований шлюб. У подружжя народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 02 квітня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Син проживає разом з матір'ю ОСОБА_2.

Згідно з довідкою голови правління ЖБК "50-річчя Жовтня" від 12 квітня 2017 року ОСОБА_2 з кінця квітня 2014 року проживає разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1. Малолітній син є привітним, балакучим, ввічливим, позитивним та неконфліктним хлопчиком. У період, коли мати перебуває на роботі, догляд за ним здійснює його баба ОСОБА_4, яка проживає в квартирі АДРЕСА_2 ж будинку та на момент видачі довідки не працювала.

Відповідно до рішень комісій з питань захисту дитини при Могилів-Подільському виконавчому комітеті міської ради від 14 липня 2016 року № 08-15/09-04, від 16 серпня 2016 року № 08-15/11-05, від 25 жовтня 2016 року № 347, якими затверджено висновок органу опіки і піклування Могилів-Подільської міської ради "Про вивчення обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини", визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3: щосереди з 17.00 год. до
21.00 год. та щонеділі з 10.00 год. до 20.30 год., враховуючи режим, інтереси та потреби дитини.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 27 квітня 2017 року № 122 та висновки органу опіки і піклування Могилів-Подільської міської ради "Про вивчення обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини", які врахували наявність спору між батьками (сторін у справі), визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3: щосереди та щоп'ятниці з 16:00 год. до 20:00 год., щонеділі з 10:00 год. до 20:30 год., та за необхідності врахувати режим, інтереси і потреби дитини. Рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 25 жовтня 2016 року № 347 визнано таким, що втратило чинність.

Висновками Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області від 03 жовтня 2016 року (про результати розгляду повідомлення ОСОБА_1 про те, що його колишня дружина ОСОБА_2 створює перешкоди у побаченнях з сином), від 09 жовтня 2016 року

(про результати розгляду повідомлення ОСОБА_1 про те, що його колишня дружина ОСОБА_2 не відчиняє двері своєї квартири та забороняє йому бачитися зі спільним сином) та від 29 червня 2017 року (про результати розгляду повідомлення ОСОБА_1 про те, що його колишня дружина ОСОБА_2 створює перешкоди у побаченнях з сином), встановлено факт звернень ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу створення відповідачем перешкод у побаченнях з сином.

У цих висновках зазначено, що розгляд згаданих повідомлень ОСОБА_1 припинено, оскільки відсутні ознаки кримінального правопорушення за обставинами, викладеними позивачем, а інформація, повідомлена ним, введенню в ЄРДР не підлягає. Також зазначено, що факти, викладені у заявах, знайшли своє підтвердження.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 січня 2017 року з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 стягнуто аліменти у розмірі 850,00 грн щомісячно, починаючи з 26 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_3 за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР внесено відомості про початок досудового розслідування за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України про завдання їй 27 червня 2017 року ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 12 жовтня 2017 року №308 "Про участь батька у вихованні дитини", враховуючи спір між батьками (сторін у справі), зазначено про доцільність зустрічей батька ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 лише за бажанням дитини. Батькові під час зустрічей з сином в першу чергу враховувати бажання дитини, його інтереси і потреби, а також приділяти належну увагу дитині.

Примусово не утримувати дитину в себе вдома проти її волі. На час перебування сина з батьком, ОСОБА_1 несе повну відповідальність за його життя та здоров'я.

Матері, при бажанні дитини в спілкуванні, не чинити перешкоди щодо зустрічей батька з малолітнім сином. Попереджено батьків про відповідальність за підбурювання дитини проти кожного з них, наголошено на необхідності психологічно не травмувати дитину та виконувати рішення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", а також іншими правовими актами.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 , 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статями 18,27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин 1 -3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.

Частинами 1 та 2 статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35, 36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v.

Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Верховний Суд врахував, що орган опіки та піклування висловлював свою позицію з приводу дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій. З приводу спірних правовідносин виконавчим комітетом Могилів-Подільської міської ради Вінницької області ухвалювалися рішення від 12 жовтня 2017 року №308 "Про участь батька у вихованні дитини". Зважаючи на наведене, органом опіки та піклування виконано вимоги частин 4 та 5 статті 19 СК України щодо участі у вирішенні спору про участь батьків у вихованні дитини.

Встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються матір'ю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із сином.

Одночасно Верховний Суд врахував, що відповідно до частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд зауважує, що погоджуючись з висновком органу опіки та піклування, визначаючи спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили об'єктивних умов, за яких такі побачення можуть відбуватися виключно за бажанням дитини.

Верховний Суд наголошує, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.

Ані органом опіки та піклування, ані відповідачем у справі не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів на підтвердження висновку про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише за бажанням дитини, а так само що між батьком та дитиною існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні.

Враховуючи постійне проживання дитини разом із матір'ю, тісний психоемоційний зв'язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної інстанції про те, що показання малолітнього сина у межах кримінального провадження не можуть бути доказом у цивільній справі, оскільки докази, зібрані в одній справі, без їх належної оцінки відповідним судом не можуть мати беззастережне доказове значення під час вирішення іншої справи. Досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (умисне легке тілесне ушкодження), не завершилось судовим розглядом, зібрані під час досудового розслідування докази не були піддані аналізові й не оцінені судом, результати такого аналізу та дослідження не знайшли свого викладу у відповідному акті правосуддя.

Одночасно в оцінці доводів касаційної скарги про те, що у справі, яка переглядається, суди не заслухали думку малолітньої дитини, Верховний Суд констатує, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.

Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

При цьому під час вирішення спору щодо виховання дитини, зважаючи на її вікову категорію, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками.

Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина 3 статті 171 СК України).

У справі, яка переглядається, малолітній ОСОБА_3 не висловлював думку щодо участі батька у спілкуванні з ним та у його вихованні, суд не встановив на підставі належних та допустимих доказів, що психоемоційний стан дитини свідчить про те, що спілкування з батьком поза його бажанням не відповідає найкращим інтересам дитини, а отже висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про можливість та доцільність встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та у її вихованні лише за бажанням дитини ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновків про наявність правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин висновків про встановлення способів участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні лише за бажанням дитини.

Також Верховний Суд дійшов висновків про необхідність виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішень судів висновків про те, що встановлення побачень та спілкування може відбуватися без примусового утримування дитини в себе вдома проти її волі.

Верховний Суд наголошує на тому, що така умова є зрозумілою, встановлена загальними засадами права, відсутня необхідність зазначати про це у рішенні суду, а здійснення примусового утримання людини проти її волі суперечить конституційним правам людини і громадянина в України, містить склад злочину, передбаченого КК України.

Визначення рішенням суду, що на час перебування сина з батьком, останній несе повну відповідальність за життя та здоров'я дитини, також не відповідає вимогам законодавства, оскільки рішенням суду не можуть бути змінені імперативні норми права. Зазначаючи, що батько несе відповідальність на час перебування сина з ним, суди не зазначили, про який вид відповідальності йдеться. При цьому, незалежно від того, з ким з батьків проживає дитина, їхня цивільно-правова відповідальність визначається за правилами Цивільного та Сімейного кодексів України, зокрема, статтями 1178, 1179, 1180, 1181, 1182, 1183 ЦК України (відшкодування шкоди, завданої малолітньою та неповнолітньою особою відповідно). Також відповідно до статті 184 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а за статтею 166 КК України - кримінальну відповідальність за злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування тощо.

Визначення у рішенні про відповідальність батька на час перебування сина з ним не є конкретним, суперечить чинному законодавству та не додає гарантій дотримання прав та інтересів дитини, а тому таке формулювання також підлягає виключенню із резолютивної частини рішення суду.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що заявник під час розгляду справи не уточнював позовні вимоги, наполягав на розгляді первісно заявлених позовних вимог, то Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 не обґрунтував, чому саме порядок, визначений в позові, є необхідним та достатнім для участі у вихованні та спілкуванні з сином. Суд першої інстанції врахував неодноразово складені висновки органу опіки та піклування, якими встановлювались порядок участі у спілкуванні та вихованні, зокрема щодо днів та часу зустрічей батька з сином.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховний Суд визнає обґрунтованими, а тому посилання на те, що позивач під час розгляду справи не уточнював позовні вимоги, а лише висловлював свою думку з приводу висновку органу опіки та піклування, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Також не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції всупереч правилам частини 1 статті 372 ЦПК України, незважаючи на поважність причин неможливості ОСОБА_1 з'явитися до суду через хворобу, розглянув справу без участі ОСОБА_1.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомленні ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується заявником, що йому було відомо про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, призначений на 06 лютого 2018 року, а тому апеляційний суд, здійснивши розгляд справи за відсутності позивача, належним чином сповіщеного про розгляд його апеляційної скарги, дотримався вимог, передбачених статтею 372 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні шляхом виключення висновків про встановлення способу та порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 лише за бажанням дитини, без примусового утримування дитини в себе вдома проти її волі, а також, що на час перебування сина з батьком останній несе повну відповідальність за життя та здоров'я дитини.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року змінити, виключивши у мотивувальних частинах судових рішень висновки судів про необхідність встановлення способу та порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 лише за бажанням дитини, без примусового утримування дитини в себе вдома проти її волі, а також, що на час перебування сина з батьком, останній несе повну відповідальність за життя та здоров'я дитини.

Викласти третій абзац резолютивної частини рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 листопада 2017 року в такій редакції:

"Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, а саме встановити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, графік побачень та спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, кожної середи та п'ятниці з 16:00 год. до 20:00 год., кожної неділі з 10:00 год. до 20:30 год., з урахуванням стану здоров'я, потреб та інтересів дитини".

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко