Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2018 року у справі №331/4247/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2018 року

м. Київ

справа № 331/4247/17

провадження № 61-911св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2017 року у складі судді Світлицької В. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що у період з 30 травня 1987 року по 04 серпня 1988 року він проходив службу на посаді старшого ординатора хірургічного відділення 710 військового шпиталю 40 Загальновійськової армії в Демократичній Республіці Афганістан. Внаслідок виконання службового обов'язку він отримав чисельні захворювання та травми, які пов'язані з проходженням військової служби, в результаті чого у 2012 році йому була встановлена третя група інвалідності. Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, тому вважає, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 240 тис. грн та просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність шкоди ще не свідчить про обов'язок її компенсації, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкт такої відповідальності. Позивачем не доведено факт дії або бездіяльності Міністерства оборони України щодо спричинення моральної шкоди та не зазначено наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини саме відповідача в заподіянні шкоди.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

24 січня 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2017 року і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_4. мотивована тим, що отримані ним під час виконання обов'язків військової служби захворювання та травми порушили його нормальні життєві зв'язки, змушують докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Обов'язок держави відшкодувати завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 у період з 30 травня 1987 року по 04 серпня 1988 року проходив службу на посаді старшого ординатора хірургічного відділення 710 військового шпиталю 40 Загальновійськової армії в Демократичній Республіці Афганістан.

Під час проходження військової служби позивач отримав низку захворювань: множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузія 1988 рік), тулубу, обох верхніх кінцівок, лівої нижньої кінцівки; стійкі залишкові явища перенесеної закритої черепно-мозкової травми (1988 рік, контузія головного мозку) у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ступенів, прогресуючого, кризового перебігу, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базилярні), емоційно-вольовою нестійкістю; післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом - центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ступнів, стійко вираженим цефалгічним синдромом, що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 24 червня 2014 року № 1727.

Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 10 вересня 2012 року ОСОБА_4 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, а висновком МСЕК від 07 жовтня 2014 року - ІІІ групу інвалідності підтверджено безстроково.

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються правами і пільгами, передбаченими цими законами, в тому числі мають право на компенсаційні та інші виплати, пов'язані із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров'я (1987 - 1988 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_4 отримав поранення, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велися бойові дії, суди дійшли правильного висновку, що підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем цих травм, відсутні.

В результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги правовий висновок, Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, є безпідставними, оскільки Верховний Суд України у вказаній справі виходив з того, що на правовідносини, що виникли у 2008 році, поширюється положення статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», якою передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Отже, обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Таким чином, правовий висновок Верховного Суду України у вказаній справі не стосується правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов