Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.02.2018 року у справі №234/6207/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2018 року

м. Київ

справа № 234/6207/17

провадження № 61-7802св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 серпня 2017 року у складі судді Лутай А. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що з 26 жовтня 2013 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого у них народилася дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Протягом останніх років сімейне життя між нею та відповідачем поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. ОСОБА_5 поїхав на роботу до Російської Федерації та не повернувся, контактів вони не підтримують. Вважає, що примирення між сторонами неможливе, так як вони мають протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Дитина проживає разом з нею та знаходиться на її повному утриманні. Батько участі у вихованні дитини не приймає, матеріально її не забезпечує. Вважає, що ОСОБА_5 має можливість виплачувати їй аліменти на утримання малолітньої дочки у твердій грошовій сумі в розмірі 3 375 грн, що приблизно складає 1/4 частку від відомого їй заробітку відповідача. Враховуючи викладене, просила розірвати шлюб та стягувати на її користь аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 3 375 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Шлюб, який зареєстрований 26 жовтня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Барвінківського районного управління юстиції у Харківської області, актовий запис № 60, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище позивача залишено «Павловська».Присуджено стягуватиз ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн щомісяця, починаючи з 27 квітня 2017 року й до повноліття дитини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави в особі Державної судової адміністрації судовий збір в сумі 640 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користьОСОБА_4 понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладений між сторонами шлюб підлягає розірванню, оскільки вони не проживають однією сім'єю, стосунки між собою не підтримують. Визначаючи розмір стягуваних аліментів у сумі 2 тис. грн, суд врахував стан здоров'я та матеріальне становище сторін, перебування на утриманні відповідача непрацездатної матері, яка є інвалідом ІІ групи, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

09 листопада 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив, з урахуванням уточнення прохальної частини скарги, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року змінити (або скасувати та ухвалити нове рішення) в частині розміру аліментів.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що ОСОБА_5 частково заперечував проти позовних вимог в частині визначення розміру аліментів, а також те, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 2 тис. грн, оскільки офіційно ніде не працює, його дохід мінливий, він регулярно допомагає своїй матері, яка є пенсіонеркою та інвалідом ІІ групи.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про розірвання шлюбу не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 26 жовтня 2013 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_8, яка проживає разом з позивачем у місті Краматорську по АДРЕСА_1, та перебуває на її утриманні.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання доньки, то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).

Про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі просила його дружина ОСОБА_4у позовній заяві. Відповідач також погоджувався сплачувати аліменти саме в такому порядку, що підтверджується його письмовими запереченнями на позовну заяву.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: для дітей віком від 6 до 18 років у розмірі з 1 січня 2017 року - 1 689 грн, з 1 травня - 1 777 грн, з 1 грудня - 1 860 грн.

При визначенні розміру аліментів місцевим судом було враховано стан здоров'я дитини, її вік і матеріальне становище, а також стан здоров'я і матеріальне становище відповідача, який має на утриманні непрацездатну матір - інваліда ІІ групи.

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дав належну правову оцінку обставинам справи, обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача на утримання дитини аліменти в розмірі 2 тис. грн.

Відповідач ОСОБА_5не надав суду достатніх доказів важкого матеріального становища. Той факт, що він не працює та на його утриманні перебуває непрацездатна матір, не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів, а також не звільняє його від обов'язку утримувати до досягнення повноліття дитину, батьком якої він є. Тому доводи касаційної скарги в частині визначення розміру аліментів не заслуговують на увагу.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов