Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 671/922/18

провадження № 61-22545св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів:Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кравчук Світлана Петрівна,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Порозов Дмитро Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2019 року у складі судді Ніколової С. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми в порядку поділу майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 жовтня 2007 року до 07 квітня 2016 року вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в період якого ними за спільні кошти був придбаний автомобіль марки HYUNDAI Accent, 2012 року випуску, номер НОМЕР_1 , що встановлено рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року.

Зазначала, що в результаті припинення шлюбних відносин відповідач позбавив її права користування вказаним автомобілем, а 31 жовтня 2015 року останній перереєстрував, а по суті продав, його новому власнику - ОСОБА_4 Перереєстрація автомобіля відбулася після фактичного припинення шлюбних відносин між ними та без її згоди.

Вважала, що з моменту переходу права власності на автомобіль до наступного власника, об`єктом спільної сумісної власності подружжя стали грошові кошти, отримані ОСОБА_2 у результаті відчуження автомобіля, проте відповідач добровільно відмовляється відшкодувати їй 1/2 частину грошових коштів, які не були використані ним в інтересах сім`ї.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила судвиділити їй в особисту власність та стягнути на її користь 110 120 грн, як компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки HYUNDAY Ассеnt, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки HYUNDAY Ассеnt, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 110 120 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки автомобіль марки HYUNDAY Accеnt, 2012 року випуску, який є спільним майном подружжя, був відчужений відповідачем під час припинення спільного проживання, і сторони погодилися з вартістю автомобіля у сумі 220 240 грн, вказана сума грошових коштів підлягає поділу порівну між сторонами. Суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути 110 120 грн грошової компенсації, що становить 1/2 частину вартості автомобіля, відчуженого відповідачем без її згоди. При цьому районний суд дійшов висновку, що кошти, отримані від продажу автомобіля, відповідачем були використані не в інтересах сім`ї.

Районний суд відхилив твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, про те, що обставини, на які посилається позивачка, досліджувалися та були встановлені у рішеннях Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року у справі № 671/607/16-ц та від 25 липня 2018 року у справі № 671/351/18, оскільки судами у вказаних справах не досліджувалися обставини стосовно відчуження спірного автомобіля в період припинення спільного проживання й предмети позову були різними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відчуження відповідачем 31 жовтня 2015 року автомобіля марки HYUNDAY Accеnt, 2012 року випуску, номер НОМЕР_1 , який був спільним майном подружжя, відбулося без згоди ОСОБА_1 , а належних, допустимих та достатніх доказів того, що отримані кошти були використані на потреби сім`ї відповідачем надано не було, а позивач свої позовні вимоги довела.

Апеляційний суд зазначив, що обставини, які встановленні рішенням у цивільній справі за №671/351/18 не є преюдиційними для розгляду цієї справи, оскільки судом першої інстанції встановлено, що сторони з жовтня 2015 року не підтримували шлюбних відносин, не вели спільного господарства і не мали спільного сімейного бюджету, отже, використання коштів в інтересах саме сім`ї ОСОБА_2 не доведено.

Крім того, апеляційний суд вважав, що підстав для закриття судом першої інстанції провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з наявністю судового рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року у цивільній справі № 671/607/16-ц відсутні, оскільки у вказаній справі в задоволенні позовної вимоги про стягнення грошової компенсації судом було відмовлено саме з підстав не доведеності позовних вимог станом на час подання позову і на час ухвалення судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що спірний автомобіль є об`єктом спільного майна подружжя та відчужений без згоди позивача і не в інтересах сім`ї.

Вважає, що провадження у справі повинно було бути закрито на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки у провадженні Волочиського районного суду Хмельницької області перебувала цивільна справа № 671/607/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності та стягнення грошової компенсації, і цивільна справа № 671/351/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним відчуження та стягнення коштів, а судами не спростовано його доводи щодо тотожності сторін, предмета, підстав позову у цивільних справах № 671/351/18 і № 671/922/18 та цивільних справах № 671/607/16-ц і № 671/922/18.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за 1/2 частину спірного автомобіля, то зазначає, що на підставі частин першої, другої статті 65 СК України презюмується наявність згоди другого подружжя на вчинення правочину, а відсутність такої згоди має бути встановлена виключно судом у справі про визнання договору щодо цього майна недійсним.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 2007 року до 07 квітня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 та рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2016 року у справі № 671/324/16-ц. Вказаним судовим рішенням встановлено, що шлюбні відносини між подружжям припинені у жовтні 2015 року.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки HYUNDAI Accеnt, 2012 року випуску, номер НОМЕР_1 , сірого кольору, який 29 серпня 2012 року був поставлений на облік відповідачем ОСОБА_2

31 жовтня 2015 року автомобіль марки HYUNDAI Accеnt, 2012 року випуску, номер НОМЕР_1 було перереєстровано на нового власника ОСОБА_4 , який у подальшому 27 травня 2017 року відчужив автомобіль іншій особі - ОСОБА_5 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів від 22 березня 2019 року, наданою регіональним сервісним центром в Хмельницькій області.

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 18 липня 2017 року № 021/1/07/2017 станом на липень 2017 року середня ринкова ціна автомобіля марки HYUNDAI Accеnt, 2012 року випуску, складала 220 240 грн (а. с. 12 - 16).

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2016 року у справі № 671/324/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, встановлено, що в жовтні 2015 року сторони фактично припинили шлюбні відносини, у зв`язку із чим вони не вели спільного господарства та проживали окремо. Також встановлено, що за час перебування сторін в шлюбі сторони придбали автомобіль марки HYUNDAI Accent, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя та який ОСОБА_2 , після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , без її письмової згоди 31 жовтня 2015 року відчужив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СКУкраїни).

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановили, що спірний транспортний засіб відповідач відчужив без згоди позивача, разом із цим не надав суду доказів того, за якою саме ціною автомобіль було реалізовано. Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог надала суду висновок судової автотоварознавчої експертизи від 18 липня 2017 року № 021/1/07/2017, відповідно до якого станом на липень 2017 року середня ринкова ціна автомобіля марки HYUNDAI Accеnt, 2012 року випуску, складала 220 240 грн. Зазначений висновок відповідачем не спростований, в позовній заяві позивач просила стягнути з відповідача компенсацію 1/2 частини транспортного засобу у розмірі 110 120 грн.

Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі в період фактичного припинення шлюбних відносин без згоди позивача, як другого з подружжя, у зв`язку із чим на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу, у сумі, вказаній в позовній заяві.

Cуди попередніх інстанцій, встановивши, що автомобіль марки HYUNDAI Accent, 2012 року випуску, номер НОМЕР_1 , набутий сторонами за час перебування у шлюбі, проте відповідач відчужив його іншій особі без згоди позивача, дійшли правильного висновку, що вказаний автомобіль є спільною власністю подружжя, кошти від його продажу використані відповідачем не в інтересах сім`ї, відтак, його вартість враховується при поділі майна подружжя.

Доводи заявника щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та на преюдиційність обставин, встановлених у цивільних справах № 671/351/18, № 671/607/16-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК Українивизначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Верховний Суд виходить з того, що справа, яка переглядається, відрізняється підставою позову (правова підстава та обґрунтування позову) від справ, на які посилається ОСОБА_2 .

Так у справі № 671/607/16-ц і у справі № 671/351/18 ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги, які стосувалися визнання права власності на автомобіль, визнання договору купівлі-продажу (перереєстрації) автомобіля недійсним з похідною вимогою про стягнення грошової компенсації за автомобіль, набутий за час шлюбу.

При цьому у справі, яка переглядається, предметом позовних вимог є стягнення грошової компенсації у порядку поділу майна подружжя за те, що відповідач без її згоди відчужив автомобіль і кошти витратив не в інтересах сім`ї.

Отже всі наведені вище справи не є тотожними, тому підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано презумпцію спільності майна подружжя і, як наслідок, використання проданого майна в інтересах подружжя.

Судами встановлено, що позивачка довела, що кошти від продажу без її згоди автомобіля відповідач не використовував в інтересах сім`ї, а ОСОБА_2 протилежного не довів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України поза межами повноважень суду касаційної інстанції знаходиться встановлення фактичних обставин, переоцінка доказів, надання переваги одним доказам над іншими.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк