Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 623/2055/18-ц

провадження № 61-12828св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

треті особи: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Служба у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду

від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Служба у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . У будинку за його згодою зареєстрована онука ОСОБА_2 разом з її сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з 01 червня 2014 року ОСОБА_2 змінила місце проживання та разом з дитиною проживає за іншою адресою. В утриманні житла участі не приймає, витрат з оплати комунальних платежі не несе, житлом не цікавиться.

Перешкод у користуванні житлом з його боку по відношенню до відповідача

не чинилось. Реєстрація місця проживання відповідача у будинку позбавляє його права на користування субсидією, а також перешкоджає праву розпорядитись власністю.

Добровільно знятися з місця реєстрації ОСОБА_2 відмовляється.

Посилаючись на викладене, позивач просить визнати ОСОБА_2 такою,

що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим

за адресою:

АДРЕСА_1 , та зобов`язати відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого

2019 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Зобов`язано відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області зняти

з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реєстрація відповідача,

який не проживає у будинку з 2014 року, створює перешкоди у користуванні майном, а тому позов підлягає задоволенню. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 червня 2019 року рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого 2019 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішення питання про зняття

з реєстраційного обліку ОСОБА_2 без вирішення питання про зняття

з реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає вимогам закону, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_2 в утриманні житла участі не приймає, витрат зі сплати комунальних платежів не несе, речей відповідача та її сина у будинку немає. Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у належному йому будинку позбавляє його, як власника будинку, права на користування субсидією та перешкоджає праву розпоряджатись своєю власністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Указувала, що місце реєстрації у спірному будинку

їй потрібно для отримання соціальної допомоги, оскільки вона не працює і інших доходів крім соціальної допомоги на дітей вона не має. Іншого житла також

не має.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року справу № 623/2055/18-ц витребувано з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу № 623/2055/18-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою квартального комітету від 26 червня 2018 року № 14 у будинку зареєстровані ОСОБА_1 , його онука ОСОБА_2 та правнук (син відповідача) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку з 2014 року. Вона мешкає з дітьми за іншою адресою. Місце реєстрації у спірному будинку їй необхідно для отримання соціальної допомоги.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». У частині другій розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 05 червня 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною

17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені статтями 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним

і власником житла або законом.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує, що відповідач ОСОБА_2 разом

із малолітнім сином тривалий час, з 2014 року (понад один рік), без поважних причин не проживає у належному йому будинку, в якому зареєстрована, чим створює перешкоди у користуванні цим майном, та просить визнати останню такою, що втратила право користування житловим приміщенням, й зняти

її з реєстрації за адресою належного йому будинку, посилаючись при цьому як на статтю 71 ЖК УРСР та і на статтю 405 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 дійсно тривалий час,

з 2014 року, не проживає в належному позивачеві будинку без поважних причин, що ОСОБА_2 не спростовано.

Отже правильними є висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації підлягають задоволенню, однак помилковим є висновок суду щодо підстав позову, оскільки вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню саме з підстав частини другої статті 405 ЦК України у зв`язку з непроживанням відповідача у житловому приміщенні понад один рік без поважних причин.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, при цьому дійшовши помилкового висновку щодо мотивів задоволення позову, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого 2019 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням встановлених у справі обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, витрати, пов`язані за сплатою заявником судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 1 409,60 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасувати.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого

2019 року залишити в силі в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 1 409,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун