Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.01.2019 року у справі №0519/12689/2012
Ухвала КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №0519/12689/2012

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 0519/12689/2012

провадження № 61-12822св19

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року у складі судді Папаценко П. І.та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Соломахи Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про відшкодування майнової шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 24 вересня 2001 року ОСОБА_1 передав до каси Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» 400 000,00 дол. США для зарахування на його депозитний рахунок та його дочки - ОСОБА_4 строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних; тобто по 200 000,00 дол. США на кожного. На підтвердження отримання банком вказаної суми грошових коштів головний бухгалтер банку ОСОБА_3 надала йому прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на його ім`я на суму 400 000,00 дол. США.

26 вересня 2001 року між позивачем та банком укладений договір про спеціальний строковий вклад № 791 , який підписаний директором Маріупольської філії банку ОСОБА_2 ., яка діяла згідно з довіреністю голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 жовтня 2000 року № 3878.

Відповідно до договору банк зобов`язаний протягом шести місяців з дня наступного після прийняття від нього 200 000,00 дол. США нараховувати на вказану суму 24 % річних і на першу вимогу виплатити позивачу суму вкладу та відсотки. Позивач звернувся до банку з вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, проте банк відмовив у задоволенні його вимог.

У серпні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми внеску у розмірі 200 000,00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, який 13 листопада 2008 року задоволений рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

09 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13 листопада 2008 року скасовано, в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 січня 2009 року встановлено, що згідно з постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року, якою до ОСОБА_3 застосовані примусові заходи медичного характеру, належні позивачу грошові кошти в сумі 400 000,00 дол. США присвоєні директором Маріупольської філії Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ «КБ «ПриватБанк») ОСОБА_2 і головним бухгалтером Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3., які отримані кошти до каси банку не вносили, а присвоювали собі.

З цього рішення суду апеляційної інстанції позивач дізнався, що правовідносини, які виникли у нього з відповідачем не є договірними, а виникли як наслідок заподіяння йому майнової шкоди незаконними діями посадових осіб банку.

Під час розслідування кримінальної справи № 67-818 проведено почеркознавчу експертизу прибутково-касового ордеру від 24 вересня 2001 року № 14. Згідно з висновком старшого експерта НДЕКЦ при УМВС України у Донецькій області капітана міліції Лобачевої І. В. від 04 квітня 2002 року № 156 «підпис у прибутково-касовому ордері від 24 вересня 2001 року № 14 у графі «Контролер» виконаний головним бухгалтером МФ ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3., інші підписи належать невідомим особам».

У постанові Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року встановлено, що ОСОБА_3 на момент скоєння злочину була посадовою особою банку, а саме, головним бухгалтером Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» згідно з наказом голови правління ЗАТ «КБ «ПриватБанк» з 12 квітня 1995 року № 508. До її обов`язків входило керування діяльністю обліково-операційним апаратом (службою бухгалтерського обліку), забезпечення виконання встановлених єдиних методологічних рахунків бухгалтерського обліку, забезпечення повного обліку отриманих грошових коштів, забезпечення та організація контролю за відображенням в бухгалтерському обліку всіх операцій тощо, а при необхідності вона мала право безпосередньо втручатись в його робочі процедури.

У кримінальній справі за обвинуваченням головного бухгалтера банку ОСОБА_3 ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 24 березня 2003 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» визнаний цивільним відповідачем.

Суди встановили, що вказані грошові кошти передані позивачем працівникам банку у приміщенні банку і в робочу годину банку, що підтверджується відповідними документами виданими банком, підписаними уповноваженими особами банку та скріплені печаткою банку - договір та прибутковий ордер. Тому позиція банку про відмову ОСОБА_1 у компенсації шкоди, завданої його працівниками, щодо порушення його працівниками порядку укладання договору, порядку прийняття та оформлення грошових коштів та невідповідності цих документів формі встановленої на той час банком, є не доцільною, оскільки з його боку порушень як вкладника та споживача фінансових послуг не встановлено. У момент передачі коштів до каси банку він не знав і не міг знати, що у такому відомому банку його працівниками щодо нього відбувалися шахрайські дії.

Договори та прибуткові ордери від імені відповідача укладені та підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на той час були посадовими особами банку і діяли від імені банку.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 319 6000,00 грн майнової шкоди, що еквівалентно 400 000,00 дол. США.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26 травня 2017 року ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду, завдану неправомірними діями працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 400 000,00 дол. США, що станом на 02 лютого 2017 року становить 10 796 000,00 грн та за порушення грошового зобов`язання три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 157 216,44 дол. США, що станом на 02 лютого 2017 року становить 4 243 271,71 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 червня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року, в позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 200 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 598 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року змінено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк»на користь ОСОБА_1 200 000,00 дол. США, що станом на 11 листопада 2014 року еквівалентно 2 960 845,00 грн. В іншій частини рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 4 254 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 листопада 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до цієї ухвали при новому розгляді справи судам необхідно взяти до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, які згідно з статтею 360-7 ЦПК України є обов`язковими для всіх судів України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 400 000,00 дол. США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу НБУ, становить 10 784 840, 00 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 520, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів заподіяння йому майнової шкоди з вини працівників банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час виконання ними своїх трудових /службових/ обов`язків, що є підставою позову, які зумовлюють певні правові наслідки: виникнення правовідносин, пов`язаних з деліктними зобов`язаннями між АТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 щодо предмета позову - обов`язку відповідача відшкодувати йому шкоду у розмірі 400 000,00 дол. США, оскільки за обставинами фактичного неукладення договору з вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , внаслідок вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, майнову шкоду було заподіяно саме ОСОБА_1 на зазначені грошові кошти.

Відмовляючи в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли деліктні, а не договорні зобов`язання, тому у відповідача не виникло обов`язку нести відповідальність за статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 400 000,00 дол. США залишено без змін. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполь Донецької області від 02 серпня 2018 року скасовано в частині відмови в стягненні трьох процентів річних від простроченої суми.

Позов в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 157 216,44 дол. США, судовий збір в розмірі 20 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення за деліктним зобов`язанням відповідача на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 400 000,00 дол. США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ), становить 10 784 840, 00 грн, проте суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16 цс18.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, дійшов висновку про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 157 216,44 дол. США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року, просило скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рух справи у суді касаційної інстанції

04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року та постанови Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У вересні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

25 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

У порушення положення частини першої статті 417 ЦПК України, суди не взяли до уваги вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 19 жовтня 2016 року та не закрили провадження в частині вимог щодо стягненя 200 000,00 доларів США, що є порушенням пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Суди дійшли помилкового висновку, що в цьому випадку наявне деліктне зобов`язання відповідача перед позивачем.

Суд першої інстанції стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» 400 000,00 дол. США, які позивач нібито передав посадовим особам банку за приходним касовим ордером від 24 вересня 2001 року № 14, проте відсутні докази спричинення позивачеві шкоди на цю грошову суму.

Суди проігнорували заяву відповідача про застосування позовної давності і не залишили позов без розгляду у зв`язку з тим, що у кримінальній справі № 225/1183/16-к, провадження № 1/263/14/2018 був спір між тими самими учасниками, які беруть участь у цивільній справі № 0519/12689/2012 та з тих самих підстав.

Суд першої інстанції під час розгляду справи демонстрував значну упередженість до сторони відповідача, що знайшло відображення при ухваленні судового рішення.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального права і процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Суди дотрималися вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 19 жовтня 2016 року, зокрема ці обставини досліджувалися в ухвалі Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 травня 2018 року та рішенні Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року.

Спір розглядається між тими самими сторонами, проте предмет спору не тотожний.

Суди дійшли правильного висновку, що у зв`язку з протиправною поведінкою працівників банку позивачу завдана майнова шкода, що вказує на наявність деліктних зобов`язань.

Відповідач заподіяв шкоду позивачу, що підтверджується договором про спеціальний страховий вклад, прибутковим касовим ордером, постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року, які відповідач не спростував.

Позивач звернувся до суду з позовом у межах позовної давності, оскільки наявність цивільного позову в межах кримінальної справи вказує про переривання позовної давності.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних з урахуваннях правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що24 вересня 2001 року ОСОБА_1 передав до каси Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» 400 000,00 дол. США для зарахування на його депозитний рахунок та його дочки - ОСОБА_4 строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних; тобто по 200 000,00 дол. США на кожного. На підтвердження отримання банком вказаної суми грошових коштів головний бухгалтер банку ОСОБА_3 надала йому прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14 виписаний на його ім`я на суму 400 000 дол. США.

26 вересня 2001 року між позивачем та банком укладений договір про спеціальний строковий вклад № 791, який підписаний директором Маріупольської філії банку ОСОБА_2 , яка діяла згідно з довіреністю голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 жовтня 2000 року № 3878.

Відповідно до договору банк зобов`язаний протягом шести місяців з дня наступного після прийняття від нього 200 000,00 дол. США нараховувати на вказану суму 24 % річних і на першу вимогу виплатити позивачу суму вкладу та відсотки. На вимогу позивача до банку про виплату йому суми вкладу та відсотків банк йому відмовив.

У серпні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми внеску у розмірі 200 000,00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, який 13 листопада 2008 року задоволений рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

09 січня 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13 листопада 2008 року скасовано, в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 січня 2009 року встановлено, що з постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року, якою до ОСОБА_3 застосовані примусові заходи медичного характеру, вбачається, що належні йому грошові кошти в сумі 400 000,00 дол. США присвоєні директором Маріупольської філії Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ «КБ «ПриватБанк») ОСОБА_2 і головним бухгалтером Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 . , які отримані кошти до каси банку не вносили, а присвоювали собі.

З цього рішення суду апеляційної інстанції позивач дізнався, що правовідносини, які виникли у нього з відповідачем не є договірними, а виникли як наслідок заподіяння йому майнової шкоди незаконними діями посадових осіб банку.

Під час розслідування кримінальної справи № 67-818 проведено почеркознавчу експертизу прибутково-касового ордеру від 24 вересня 2001 року № 14. Згідно з висновком якої від 04 квітня 2002 року № 156 «підпис у прибутково-касовому ордері від 24 вересня 2001 року № 14 у графі «Контролер» виконаний головним бухгалтером МФ ЗАТ «КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 , інші підписи належать невідомим особам».

У постанові Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року встановлено, що ОСОБА_3 на момент скоєння злочину була посадовою особою банку, а саме головним бухгалтером Маріупольської філії ЗАТ «КБ «ПриватБанк» згідно з наказом голови правління ЗАТ «КБ «ПриватБанк» з 12 квітня 1995 року № 508. До її обов`язків входило керування діяльністю обліково-операційним апаратом (службою бухгалтерського обліку), забезпечення виконання встановлених єдиних методологічних рахунків бухгалтерського обліку, забезпечення повного обліку отриманих грошових коштів, забезпечення та організація контролю за відображенням в бухгалтерському обліку всіх операцій тощо, а при необхідності вона мала право безпосередньо втручатись в його робочі процедури.

У кримінальній справі за обвинуваченням головного бухгалтера банку ОСОБА_3 ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 24 березня 2003 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» визнаний цивільним відповідачем.

Суди встановили, що вказані грошові кошти позивач передав працівникам банку у приміщенні банку і в робочу годину банку, що підтверджується відповідними документами виданими банком, підписаними уповноваженими особами банку та скріплені печаткою банку - договір та прибутковий ордер. У момент передачі коштів до каси банку ОСОБА_1 не знав і не міг знати про те, що у такому відомому банку, його працівниками щодо нього відбувалися шахрайські дії.

Договори та прибуткові ордери від імені відповідача укладені та підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на той час були посадовими особами банку і діяли від імені банку.

Згідно з актом документальної перевірки фінансової діяльності в МФ ЗАТ КБ «Приватбанк» за період з 01 січня 1999 року до 01 березня 2002 року, складеним 02 квітня 2002 року Контрольно-ревізійним відділом у м. Маріуполі, Маріупольська філія ЗАТ КБ «Приватбанк» не виступає юридичною особою та здійснює свою діяльність від імені ЗАТ КБ «Приватбанк» за дорученням. Філія має печатку зі своїм найменуванням. За період з 01 січня 1999 року до 25 грудня 2001 року керівництво філією здійснювала директор ОСОБА_2 , яка за дорученнями від 07 лютого 1997 року № 343, від 20 березня 2000 року № 877, від 26 жовтня 2000 року № 3878 була уповноважена укладати угоди та здійснювати банківські операції від імені банку та у відповідності з Положеннями про МФ КБ «Приватбанк. Посаду головного бухгалтера за вказаний період займала ОСОБА_3 . Встановлена відсутність документів, які підтверджують факт надходження коштів в сумі 400 000,00 дол. США від ОСОБА_1 . Вказана сума, незважаючи на наявність ордеру від 24 вересня 2001 року № 14, не оприбутковувалась. Вказаним актом встановлено порушення вимог пункту 9.2.8 наказу МФ КБ Приватбанк від 30 листопада 2000 року № 1278, згідно з яким прибутковий касовий ордер повинен залишитися в документах банку, а вкладнику видається квитанція з підписами відповідальних посадових осіб банку з печаткою банку. У порушення зазначених вимог вкладнику надано прибутковий касовий ордер. У документах банку, які підтверджують надходження коштів в сумі 400 000,00 дол. США від ОСОБА_1 , відомості відсутні.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року про застосування щодо ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечних діянь передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України в редакції 2001 року та частиною третьою статті 166 в редакції КК України 1960 року встановлено, що ОСОБА_2 , щодо якої оголошено розшук і ОСОБА_3 за попередньою змовою за межами наданими їм службових повноважень розробили та склали зразок бланку «договору про спеціальний страховий вклад», що на той час не відповідав типовому бланку, затвердженому у ЗАТ КБ «Приватбанк» відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719, від 30 листопада 2000 року № 1278 та використовуючи його, знаходячись на робочому місці, під час виконання службових обов`язків, уклали договори з 43 клієнтами банку, у тому числі з ОСОБА_1 , його донькою ОСОБА_4 , отримавши у ОСОБА_1 400 000,00 дол. США, видавши йому прибутковий касовий ордер, при цьому незаконно вилучили їх із каси ЗАТ КБ «Приватбанк», присвоївши їх собі, спричинивши тим самим майнову шкоду ОСОБА_1 , а всім 43 клієнтам банку на суму - 4 312 181,00 дол. США. Водночас на головного бухгалтера ОСОБА_3 покладені обов`язки керуватися у роботі нормативними актами, забезпечувати повний облік грошових коштів, що надходять, забезпечення та організація контролю за відображенням в бухгалтерському обліку усіх операцій, що здійснюються банком, крім того була наділена правом вимагати від структурних підрозділів банку забезпечення правильної організації бухгалтерського обліку та контролю, подачі необхідних документів по оформленню операцій, дотримання встановленого порядку прийняття, оприбуткування, збереження та розходу грошових коштів. Крім того, ОСОБА_3 після скоєння суспільно небезпечних дій захворіла на психічне захворювання, тому відповідно до частини третьої статті 93 КК України до неї застосовані примусові заходи медичного характеру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 384 ЦК Української РСР, чинної на час укладення договору, громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правил. Держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника. Порядок розпорядження вкладами, внесеними в державні трудові ощадні каси та в інші кредитні установи, визначається їх статутами і зазначеними у частині першій цієї статті правилами.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2019 року, у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90 цс 19, від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15, провадження № 14-332 цс18.

Вирішуючи спір, суд має встановити характер правовідносин, які виникли між сторонами.

Суди виходили з того, що для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв`язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. Такими спеціальними умовами є: а) перебування заподіювача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо; б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов`язки, а саме: ОСОБА_2 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 000,00 дол. США ОСОБА_3 вказані кошти у касу банку не внесла.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19, зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Спір у цій справі виник з приводу повернення коштів грошової суми (вкладу) за договором банківського вкладу (майнової шкоди, завданої неправомірними діями працівників банку), а також три проценти за порушення грошового зобов`язання від простроченої суми боргу.

Верховний Суд виходить з того, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша і третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року, справа № 552/6381/17, провадження № 14-626 цс 18 пункт 37-38).

Як на підставу позову позивач одночасно посилався на укладення між сторонами договору банківського вкладу і завдання йому працівниками банку шкоди.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Верховний Суд виходить з підстав позову, якими є посилання на факти укладення договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, укладений між позивачем та банком, звернення позивача, у зв`язку з невиконанням банком умов договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, неповернення суми вкладу та завдання шкоди.

У постанові від 10 квітня 2019 року, у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90 цс 19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

З урахуванням встановлених судами обставин справи Верховний Суд зазначає, що надані у справі докази, а саме прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на ім`я позивача на суму 400 000,00 дол. США і договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника. Тому вимоги про повернення вкладу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Перевіряючи доводи касаційної скарги частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, Верховний Суд виходить з такого.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів (стаття 214 ЦК Української РСР, чинна на час укладення договору).

Відповідно до статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентіврічних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Згідно із статтею 214 ЦК Української РСР, частиною другою статті 625 ЦК України три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок, що при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, а також наведена формула обчислення розміру трьох процентів річних, відповідно до якої три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення судового рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на кількість днів у році.

Відповідно до пункту 2 договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791 банк зобов`язаний в кінці строку, тобто через шість місяців виплатити вкладнику готівкою суму вкладу і нараховані відсотки в розмірі 24 % річних в доларах США.

З урахуванням доводів касаційної скарги, не оскарження позивачем судових рішень, вирішуючи питання стягнення трьох процентів річних з урахуванням боргу, кількості днів прострочення, Верховний Суд бере висновок суду апеляційної інстанції щодо моменту розрахунку та вважає, що стягненню з відповідача підлягають три проценти річних, нарахованих за період з січня 2004 року до квітня 2020 року (момент постановлення судового рішення судом касаційної інстанції) у розмірі 195 475,41 дол. США.

ПеріодСума боргуКількість днівРозрахунок2004 рік400 000,00 дол. США366400000 х 366 х 3 :100 : 366= 12 000,002005 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3: 100: 365 = 12 000,002006 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 :100: 365 = 12 000,002007 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 =12 000,002008 рік 400 000,00 дол. США366400000 х 366 х 3 : 100 : 366 = 12000,002009 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 =12 000,002010 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,002011 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,002012 рік400 000,00 дол. США366400000 х 366 х 3 : 100 : 366 = 12 000,002013 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,002014 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,002015 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,002016 рік400 000,00 дол. США366400000 х 366 х 3 : 100 : 366 =12 000,002017 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 :100: 365 = 12 000,002018 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,002019 рік400 000,00 дол. США365400000 х 365 х 3 : 100 : 365 = 12 000,00З 01 січня 2020 року до 15 квітня 2020 року400 000,00 дол. США106400000 х 106х 3 : 100 : 366 = 3 475,41Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18.

З урахуванням підстав позову та викладених вище мотивів, Верховний Суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000,00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 доларів США.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги відповідача, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на заяву відповідача про застосування судом позовної давності і не залишив позов без розгляду у зв`язку з тим, що у кримінальній справі № 225/1183/16-к, провадження № 1/263/14/2018, вирішувався спір між тими самими учасниками, які беруть участь у цивільній справі № 0519/12689/2012 ,та з тих самих підстав, з огляду на таке.

Згідно з завіреною копією позовної заяви від 24 березня 2003 року, що була подана ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Донецька 24 березня 2003 року під час судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , позивач просив стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти внесені ним за: договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791; договором про строковий вклад від 24 вересня 2001 року № 000U681005; договором про строковий вклад від 06 вересня 2001 року № 000U681001. До цього часу позов ОСОБА_1 судом не розглянутий.

За заявою ОСОБА_1 від 07 вересня 2011 року, поданою до Ленінського районного суду м. Донецька 19 вересня 2011 року, позивач просив суд залишити без розгляду позовну заяву від 24 березня 2003 року, але до цього часу за заявою рішення не прийняте.

Згідно зі статею 79 ЦК Української РСР 1963 року та статею 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається пред`явленням позову в установленому порядку; позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

У цьому випадку мало місце переривання строку позовної давності, отже позовна давність щодо вимоги про відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 , не сплила, ним не втрачено право на судовий захист, а тому відсутні підстави для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції під час розгляду справи демонстрував значну упередженість до сторони відповідача, що знайшло відображення при ухваленні судом рішення, є безпідставними, оскільки згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» 400 000,00 дол. США, які позивач нібито передав посадовим особам банку за приходним касовим ордером від 24 вересня 2001 року № 14, проте немає доказів спричинення позивачеві шкоди саме на цю суму, є безпідставними з урахуванням підстав позову та викладених вище висновків та мотивів.

Заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди помилково вважали, що в цьому випадку наявне деліктне зобов`язання відповідача перед позивачем, оскільки з урахуванням підстав позову спірні правовідносини виникли з договірних правовідносин, крім того, позивач посилався на договір про спеціальний строковий вклад, прибутковий касовий ордер, постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року, які свідчать про наявність між позивачем і відповідачем договірних зобов`язань.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи суди встановили, надали оцінку доказам у справі, проте застосування норми матеріального права не відповідає правовим висновкам Верликої Палати Верховного Суду, судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України), що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, позов задоволено, то Верховний Суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000 (чотириста тисяч) доларів 00 центів США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475 (сто дев`яносто п`ять тисяч чотириста сімдесят п`ять) доларів 41 цент США, а всього 595 475 (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотириста сімдесят п`ять) доларів 41 цент США.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко