Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.10.2018 року у справі №541/1270/17

Постанова

Іменем України

15 березня 2019 року

м. Київ

справа № 541/1270/17

провадження № 61-40837 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-ОСОБА_5,третя особа-ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову апеляційного суду Полтавської області у складі суддів: Пилипчук Л. І., Панченка О. О., Пікуля В. П., від 10 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Встановив:

В червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2015 року на сайті «Обмен Валют «EXCHANGE» позивач знайшов оголошення з пропозицією обміну валюти за вигідним на той час курсом та контактний номер телефону продавця іноземної валюти. Зателефонувавши за зазначеним в оголошенні номером телефону позивач поцікавився про можливість придбати 4 300,00 доларів США. Дівчина, яка відповіла на дзвінок та назвалася ОСОБА_8, підтвердила, що проводить операції з обміну валюти та повідомила, що працює в публічному акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»). Запропонувала зателефонувати наступного дня, оскільки 12 жовтня 2015 року операції з продажу валюти нібито вже були припинені.

13 жовтня 2015 року, позивач зателефонував на той самий номер. На дзвінок відповіла та сама дівчина, яка попросила позивача відкрити картковий рахунок у будь-якому відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», що необхідно для проведення операції з обміну валюти. Того ж дня позивач звернувся до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у місті Маріуполі та відкрив відповідний картковий рахунок НОМЕР_2, після чого зателефонував ОСОБА_8 та повідомив про відкриття рахунку.

ОСОБА_8 повідомила позивача про те, що йому необхідно звернутися до центрального відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у місті Маріуполі та здійснити переказ грошових коштів на вказану нею картку (НОМЕР_1), після чого касир видасть позивачу 4 300,00 доларів США.

Звернувшись до касира з проханням перерахувати на картковий рахунок НОМЕР_1, відкритий на ім'я відповідача, позивач перерахував грошові кошти у розмірі 98 800,00 грн. Одразу після здійснення переказу, з вирахуванням комісії банку, на зазначений картковий рахунок відповідача було зараховано 98 304,00 грн.

На вимогу позивача видати йому 4 300,00 доларів США, касир відмовила. Позивач одразу зателефонував на «гарячу лінію» ПАТ КБ «ПриватБанк» та попросив заблокувати картковий рахунок НОМЕР_1. Оператор підтвердив блокування, але повідомив, що грошові кошти вже зняті з картки. Позивач зателефонував ОСОБА_8, яка відповівши на дзвінок повідомила, що гроші позивачу видасть ОСОБА_7. Однак у відділені банку повідомили, що працівника з таким ім'ям у відділенні немає та ніколи не було.

В той же день позивач звернувся до Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області із заявою про вчинення злочину. Відомості про вчинений злочин внесено до ЄРДР за № 12015050770003844 з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.

15 листопада 2015 року позивач направив на адресу відповідача лист, в якому просив повернути безпідставно отримані ним грошові кошти в позасудовому порядку. Відповідач жодним чином на вказаний лист не відреагував. Грошові кошти позивачу не повернуті.

Враховуючи викладене позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 98 304,00 грн, як набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем щодо перерахування коштів мали договірний характер та пов'язані із вчиненням злочину відносно позивача і заподіяння йому шкоди, а тому відновлення його прав можливе шляхом спеціального способу захисту, на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 98 304,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції вимогам закону та обставинам справи не відповідають. З матеріалів справи вбачається відсутність правових підстав для одержання відповідачем зазначених коштів від позивача. Договірних відносин між позивачем та відповідачем як до перерахування грошових коштів, так і після цього не існувало. Всі переговори з приводу купівлі-продажу іноземної валюти позивач вів з дівчиною на ім'я ОСОБА_8, яка не мала наміру та права проводити валютно-обмінну операцію. Відповідач не був уповноваженим представником вказаної особи, а отже його участь у договірних відносинах виключається.

У касаційній скарзі, надісланій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку в липні 2018 року, відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року та залишити в силі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2018 року

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про необхідність задоволення позову, судом порушено норми матеріального та процесуального права та належним чином не досліджені докази у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали справи з Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

29 січня 2019 року справу передано на розгляд до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у лютому 2019 року, позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу та залишити постанову апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року без змін, як таку, що прийняту із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом апеляційної інстанції при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтями 12 та 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 264 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 08 липня 2015 року ОСОБА_4 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб отримав кошти в сумі 177 129,49 грн.

Вирішивши обміняти частину грошей 12 жовтня 2015 року на сайті «Обмен Валют «EXCHANGE» позивач знайшов оголошення з пропозицією обміну валюти за вигідним на той час курсом та контактний номер телефону продавця іноземної валюти. Зателефонувавши за зазначеним в оголошенні номером телефону позивач поцікавився про можливість придбання 4 300,00 доларів США. Дівчина, яка відповіла на дзвінок та назвалася ОСОБА_8, підтвердила можливість обміну валюти та повідомила, що працює в ПАТ КБ «ПриватБанк».

13 жовтня 2015 року позивач, за проханням Світлани відкрив картковий рахунок НОМЕР_2 у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк».

ОСОБА_8 повідомила позивача про те, що йому необхідно звернутися до центрального відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у місті Маріуполі та здійснити переказ грошових коштів на вказану нею картку (НОМЕР_1), після чого касир видасть йому 4 300,00 доларів США.

Звернувшись до касира центрального відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у місті Маріуполі з проханням перерахувати на картковий рахунок НОМЕР_1, відкритий на ім'я відповідача, позивач перерахував грошові кошти у розмірі 98 800,00 грн. Одразу після здійснення переказу, з вирахуванням комісії банку, на зазначений картковий рахунок відповідача було зараховано 98 304,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 13 жовтня 2015 року.

На вимогу позивача видати йому 4 300,00 доларів США, касир відмовила. Позивач одразу зателефонував на «гарячу лінію» ПАТ КБ «ПриватБанк» та попросив заблокувати картковий рахунок НОМЕР_1. Оператор підтвердив блокування, але повідомив, що грошові кошти вже зняті з картки. Позивач зателефонував ОСОБА_8, яка відповівши на дзвінок повідомила, що гроші позивачу видасть ОСОБА_7. Однак у відділені банку повідомили, що працівника з таким ім'ям у відділенні немає та ніколи не було.

В той же день позивач звернувся до Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області із заявою про вчинення злочину. Відомості про вчинений злочин внесено до ЄРДР за № 12015050770003844 з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.

З протоколів допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були отриманні під час досудового розслідування по кримінальному провадженню встановлено, що на пропозицію ОСОБА_6 відповідач надав йому номер картки відкритої в ПАТ КБ «Приватбанк». За домовленістю на картку повинні надійти кошти, а відповідач за винагороду повинен їх отримати в касі та передати ОСОБА_6

15 листопада 2015 року позивач направив на адресу відповідача лист, в якому просив повернути безпідставно отримані ним грошові кошти в позасудовому порядку. Відповідач жодним чином на вказаний лист не відреагував. Грошові кошти позивачу не повернуті.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, оскільки, правові підстави для одержання відповідачем коштів від позивача відсутні. Договірних відносин між позивачем та відповідачем як до перерахування грошових коштів, так і після цього не існувало, оскільки під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (відповідає правовому висновку Верховного Суду України, зазначеному у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі з провадженням № 6-88цс13).

Доводи касаційної скарги вказаних висновки суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають та фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України.

Також посилання відповідача у своїй касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції неправильно визначені норми права, які необхідно застосувати при вирішенні справи та не досліджено всіх обставин справи,спростовуються змістом рішення суду апеляційної інстанції, яке є достатньо повним, вмотивованим та обґрунтованим із посиланням на дослідження обставин справи та норми законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судового рішення відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі зупинено виконання постанови апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія поновлює виконання постанови апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2018 року.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_5.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська