Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №520/1854/17
Ухвала КЦС ВП від 18.08.2021 року у справі №520/1854/17

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 520/1854/17

провадження № 61-13351св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи за позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Каменська Олена Андріївна, ОСОБА_2 ,

треті особи: Одеська міська рада, Київська районна адміністрація Одеської міської ради як органу опіки та піклування,

учасники справи за позовом:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Каменська Олена Андріївна,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного реєстратора Каменської Олени Андріївни, ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування, про скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що власник ізольованої квартири, яка знаходиться поруч будинку позивачки, здійснив самовільну реконструкцію квартири та перетворив її на приватний будинок, і не зважаючи на таке самочинне будівництво, яке збудовано безпосередньо біля будинку позивачки у порушення будівельних норм та у такому вигляді порушує права позивачки на можливість належного користування та обслуговування власного будинку, державним реєстратором було проведено державну реєстрацію житлового будинку та видано свідоцтво про право власності.

ОСОБА_1 просила:

скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер № 10819058 від 11 лютого 2014 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати свідоцтво про право власності від 11 лютого 2014 року на житловий будинок по АДРЕСА_1 , видане реєстраційною службою Одеського міського управління Одеської області.

У березні 2017 року Одеська міська рада звернулась із позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Каменської О. А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про скасування рішення про державну реєстрацію та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що самочинне будівництво було проведено ОСОБА_2 із порушенням будівельних норм та на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка належить Одеській міській раді, яка не вирішувала питання про виділення даної ділянки під будівництво.

Одеська міська рада просила:

скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від

11 лютого 2014 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 290406351101, видане реєстраційною службою Одеського міського управління Одеської області;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 10819058 від 11 лютого 2014 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 290406351101;

стягнути з відповідачів судові витрати на користь Одеської міської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Каменської О. А., ОСОБА_2

Задоволено позов Одеської міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора Каменської О. А. про скасування рішення про державну реєстрацію та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Скасовано свідоцтво про права власності на нерухоме майно від 11 лютого

2014 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 290406351101, видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 10819058 від 11 лютого 2014 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 290406351101.

Стягнуто у рівних частках по 1 200,00 грн з ОСОБА_2 та державного реєстратора Каменської О. А. на користь Одеської міської ради понесені судові витрати у загальному розмірі 2 400,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, до Одеською міською радою земельна ділянка по АДРЕСА_1 відповідачу або іншим особам не передавалась, у тому числі з метою здійснення реконструкції квартири № 1 , а відтак має місце самовільне зайняття земельної ділянки, що не спростовано у судовому засіданні відповідачем та його представником. ОСОБА_2 було здійснено фактично реконструкцію квартири АДРЕСА_3 у вигляді прибудови до квартири додаткових приміщень, хоча разом з тим відповідач зареєстрував право власності на самочинну прибудову, як на окремий житловий будинок, присвоївши прибудові адресу АДРЕСА_1 .

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність у Одеської міської ради, яка власника спірною земельної ділянки, права звертатись до суду із позовом про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, враховуючи, що факт визнання права власності за відповідачем на житловий будинок, збудований на земельній ділянки, яка не була відведена для забудови, приведе до переходу права користування на земельну ділянку, на якому розміщений цей будинок, тобто обмежується право Одеської міської ради, як власника даної ділянки.

Державну реєстрацію права власності на житловий будинок здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки згідно з Порядком реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок № 703), реєстрація права власності з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно щодо новозбудованого або реконструйованого нерухомого майна проводиться за наявності державної реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій розташоване таке майно. Державний реєстратор ОСОБА_4 в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 703 зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не встановивши наявність речового права на земельну ділянку, на якій розташовано даний будинок.

Таким чином, видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 17633361 від 11 лютого 2014 року та прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10819058 від 11 лютого 2014 року здійснено державним реєстратором Каменською О. А. з порушенням норм законодавства, а тому оскаржені свідоцтво та рішення підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних та припустимих доказів порушення прав саме ОСОБА_1 фактом реєстрації за відповідачем права власності на житловий будинок та отримання свідоцтва про право власності. ОСОБА_1 не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій збудований житловий будинок (як прибудова до квартири) відповідачем. ОСОБА_1 не надала доказів наявності порушення, невизнання або оспорювання її прав фактом отримання відповідачем права власності на самочинне будівництво.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що оскільки Одеською міською радою земельна ділянка по АДРЕСА_4 , відповідачу ОСОБА_2 або іншим особам не передавалась, має місце її самовільне зайняття. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у Одеської міської ради, як власника спірної земельної ділянки, права звертатись до суду із позовом про захист права власності.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , що будинок НОМЕР_1 не є самочинно збудованим у зв?язку з тим, що відповідно до рішення апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2017 року у справі № 520/4414/16-ц Одеській міській раді було відмовлено в задоволенні позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення об`єкта самочинної реконструкції у передній стан та встановлено, що сертифікатом відповідності від 01 листопада 2010 року

№ 15001354, виданого Інспекцією ДАБК в Одеській області та Актом готовності об`єкту до експлуатації від 01 листопада 2010 року засвідчено відповідність закінченого будівництвом будинку, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації. Вказані доводи є безпідставними з огляду на те, що згідно Єдиного державного реєстру судових рішень рішення апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2017 року у справі № 520/4414/16-ц скасовано постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року. Окрім того, суд першої інстанції не робив ніяких власних висновків щодо самочинного будівництва, а лише в рішенні описав всі наявні обставини справи та наслідки розгляду зазначеного спору за правилами адміністративного судочинства. В позові відсутні вимоги щодо знесення об`єкта, як самочинного будівництва чи приведення його у відповідність до попереднього стану.

Твердження у апеляційній скарзі, що Одеською міською радою пропущений трирічний строк звернення до суду також є необґрунтованими, оскільки встановлено, що Одеській міській раді стало відомо про порушення її законних прав та інтересів саме з моменту отримання адміністративного позову прокуратури м. Одеси який надійшов 31 жовтня 2014 року за вх. № 02.2-13/1137, справа № 815/6165/14, остаточний розгляд якої завершився 24 січня 2017 року, що як наслідок стало підставою для звернення Одеської міської ради з відповідним позовом за правилами цивільного судочинства.

У клопотанні Одеської міської ради зазначено, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій адміністративній справі також послугували і поданню відповідного позову Одеською міською радою до відповідача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом приведення об`єкта самочинної реконструкції у попередній стан. Проте 24 січня 2017 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 815/6165/14, якою задовольнив заяву ОСОБА_2 частково, скасував судові рішення та закрив провадження у справі. Верховний Суд України мотивував своє рішення тим, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки оспорюваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право на конкретну земельну ділянку, збудовану будівлю на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, і право власності на яку (будівлю, нерухоме майно) може бути визнане судом, якщо це не порушуватиме прав інших осіб.

Викладені обставини та аналіз норм Закону повністю спростовують доводи представника відповідача стосовно пропущення Одеською міською радою позовної давності.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог Одеської міської ради та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Одеській міській раді.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди порушили статтю 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій», п. п. 2, 17, 20 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою КМУ № 923 від 08 жовтня 2008 року, статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від

13 квітня 2011 року. Враховуючи, що право власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 набуте ОСОБА_2 в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність. Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі сертифікату відповідності, останній вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 916/1986/18. Тому житловий будинок АДРЕСА_1 незаконно розглядався судами першої та апеляційної інстанції як об`єкт самочинного будівництва. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постанові від 17 квітня

2019 року у справі № 916/641/18 та постанові від 10 квітня 2018 року у справі

№ 927/849/17 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. В цьому випадку Одеською міською радою оскаржується свідоцтво на право власності ОСОБА_2 , однак правові підстави набуття відповідачем права власності (сертифікат відповідності) не є нівельованими, що унеможливлює задоволення позову у цій частині. Обрання Одеською міською радою неналежного (неефективного, неповного, такого, що не відповідає принципу процесуальної економії) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові

Звернення Одеської міськради до суду мало на меті відновлення (захистити) порушених прав як власника земельної ділянки. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)), п. 48 постанови ВП ВС від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 910/3907/18). Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок та скасування рішення про державну реєстрацію цього права не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження правовстановлюючих документів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86). від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі

№ 911/3680/17. Тому належним способом захисту прав позивача (у разі, якщо б таке порушення мало місце) було б звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16; від 04 вересня

2018 року у справі N9 915/127/18; від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а, а також висновків Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав є неналежним способом захисту права або інтересу позивача.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених в постановах від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня

2021 року у справі № 910/10011/19 обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За наведених підстав в задоволенні позову Одеської міської ради мало б бути відмовлено.

З позовом у цій справі Одеська міська рада звернулась до суду 27 березня

2017 року, тобто більше ніж через три роки з дня оформлення свідоцтва та прийняття рішення про державну реєстрацію права власності. Проте суди першої та апеляційної інстанції наслідки спливу позовної давності не застосували, суд першої інстанції взагалі обставинам пропуску позивачем позовної давності уваги не приділив, апеляційний суд необґрунтовано вважав, що Одеській міській раді про порушення її прав стало відомо після отримання позову прокуратури міста Одеси, поданого 31 жовтня 2014 року у справі

№ 02.2-13/1137, безпідставно виходив з того, що звернення прокурора

31 жовтня 2014 року до Одеського окружного адміністративного суду перервало позовну давність.

За наведених обставин суди попередніх інстанцій у випадку висновку про доведеність вимог позивача мали б відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому зазначено, що предметом цього позову є незаконна державна реєстрація прав на житловий будинок та видача свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Вимоги статті 15 Закону не були виконані, оскільки належним чином не були перевірні документи, а також не було дотримано процедуру проведення державної реєстрації, яка зазначена в Порядку № 703. У ОСОБА_2 не має жодного правовстановлюючого документу на земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Не були зроблені необхідні дії щодо оформлення земельної ділянки під житловим будинком по АДРЕСА_1 на якій відбулося будівництво житлового будинку, тим самим ОСОБА_2 не мав права забудови земельної ділянки та відповідно державний реєстратор не міг проводити реєстрацію житлового будинку і надавати свідоцтво про право власності. Листами за № Щ-1586-08.3 від 17 жовтня 2014 року та № Щ-4001-8.4/2 від 30 жовтня 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції в Одеській області за результатами перевірки повідомлено, що при проведенні моніторингу реєстраційної справи за № 290406351101 та з відібраних пояснень, реєстраційною службою встановлено, що державним реєстратором Каменською О. А. грубо порушено пункти 44 та 46 діючого на той момент Порядку № 703. Державний реєстратор притягнутий до дисциплінарної відповідальності за неправомірну реєстрацію. Ураховуючи зазначене, суд першої та другої інстанцій взагалі не розглядали питання самочинності будівництва, оскільки це не є предметом позову.

При розгляді цієї справи витребувана реєстраційна справа щодо реєстрації житлового будинку по АДРЕСА_4 . В цій справі заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підписана ОСОБА_2 . Однак згідно витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» вбачається, що ОСОБА_2 був відсутній в України, тобто не міг подати особисто дану заяву. У зв`язку з чим відкрито кримінальне провадження, правова кваліфікація частина третя 358 КК України - підроблення документів (витяг з кримінального провадження за № 42014160010000124).

Одеська міська рада дізналась 31 жовтня 2014 року про отримання витягу та свідоцтва на житловий будинок по АДРЕСА_1 , коли отримала адміністративний позов заступника прокурора м. Одеси про скасування свідоцтва про право власності. Тому Одеською міською радою не пропущений строк звернення до суду, а твердження представника позивача не заслуговує уваги.

У цій справі не можна заявляти вимоги про витребування, оскільки на цій земельній ділянці є самочинне будівництво. Тобто, окремого об`єкта будівництва як житловий будинок не має, насправді це квартира і до неї прибудовано приміщення. Крім того на даний час Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою вад 12 серпня

2020 року по справі № 815/2311/15 відкрито касаційне провадження по справі. В рамках цієї адміністративної справи розглядається позов Державної архітектурно- будівельної інспекції України до ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача привести у попередній стан, відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 від 20 вересня 2002 року шляхом знесення самочинного будівництва, яке не зазначено у технічному паспорті від 20 вересня 2002 року. Крім того, Одеська міська рада зверталась з позовом до ОСОБА_2 з позовом щодо звільнення земельної ділянки та знесення прибудов до квартири справа № 520/4414/16-ц. Однак, Верховний Суд постановою від 23 жовтня 2019 року зазначив, що цей позов повинен розглядатись не в рамках цивільного судочинства, а в рамках адміністративного судочинства. При цьому зазначали, що необхідно скасувати державну реєстрацію, а вже потім заявляти інші вимоги.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

В ухвалах зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 10 квітня 2018 року у справі

№ 927/849/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 лютого

2020 року у справі № 635/2208/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від

11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від

16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від

21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від

19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 22 вересня 2020 року

у справі № 910/3009/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від

20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19).

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора Каменської О. А. про скасування рішення про державну реєстрацію та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_5 .

ОСОБА_2 є власником кв.

АДРЕСА_3 , право на яку набув за договором дарування від 15 жовтня 2002 року № 5-3810.

ОСОБА_2 здійснив роботи з реконструкції своєї квартири у спосіб добудови до неї індивідуального будинку, який згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 01 листопада 2010 року № 1354 є закінченим будівництвом. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області видала сертифікат відповідності від 01 листопада 2010 року № 15001354, згідно з яким житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 105,5 кв. м відповідає проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

03 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на житловий будинок АДРЕСА_1 . До заяви долучив технічний паспорт, акт готовності об`єкта до експлуатації, сертифікат відповідності, довідку про резервування адреси об`єкта нерухомого майна.

11 лютого 2014 року державний реєстратор Каменська О. А. на підставі поданих документів прийняла оспорювані рішення та видала свідоцтво.

У жовтні 2014 року заступник прокурора м. Одеси звернувся до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом про зобов`язання скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2014 року № 10819058 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 лютого

2014 року № 17633 та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок. У листопаді 2014 року з аналогічним позовом, в рамках вказаної справи, звернулась третя особа ОСОБА_1 . Одеський окружний адміністративний суд постановою від

19 травня 2015 року (справа № 815/6165/14), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 грудня

2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 214 КАС. На підставі зазначеного рішення скасований запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок та свідоцтво про права власності на нерухоме майно. Постановою Верховного Суду України від 24 січня 2017 року вказані судові рішення скасовано, а провадження у справі закрите, у зв`язку із помилковим розглядом даного спору у порядку адміністративного судочинства замість розгляду у порядку цивільного процесу.

Одеською міською радою земельна ділянка по АДРЕСА_4 , відповідачу або іншим особам не передавалась, також не приймалось рішення про надання гр. ОСОБА_2 у власність або у користування земельної ділянки з метою здійснення реконструкції квартири № 1 , а відтак має місце самовільне зайняття земельної ділянки. ОСОБА_2 було здійснено фактично реконструкцію квартири АДРЕСА_3 у вигляді прибудови до квартири додаткових приміщень, хоча разом з тим відповідач зареєстрував право власності на самочинну прибудову, як на окремий житловий будинок, присвоївши прибудові адресу АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог Одеської міської ради до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію та свідоцтва про право власності на нерухоме майно

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожі висновки зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від

22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 910/3907/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від

16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, на які є посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5275св21) зазначено, що:

«позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України. У частині другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від

7 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «належними відповідачами за позовами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 мали бути саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як нові власники спірних апартаментів № НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_8 , НОМЕР_9 за адресою: АДРЕСА_3 , до яких позовні вимоги ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не пред`являлись. Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами за позовними вимогами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Тому постанову апеляційного суду необхідно змінити шляхом викладення її в редакції цієї постанови в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за їх позовами про знесення самочинно збудованого майна, про приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з тим, що ці позовні вимоги до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не пред`являлися, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами; ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом».

У справі, що переглядається: вимоги про визнання договорів недійсними, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна і скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом; ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог; належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду цієї справи є ОСОБА_3 , до якої позовні вимоги не пред`являлись, тому ОСОБА_1 не є належним відповідачем за цією вимогою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з цим позовом Одеська міська рада посилалася на те, що відповідачем здійснене самочинне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка належить Одеській міській раді і яка не вирішувала питання про її виділення під будівництво;

суди зробили висновок, що відповідачем збудований житловий будинок на земельній ділянці, яка не була відведена для забудови, що обмежує право Одеської міської ради, як власника цієї ділянки;

суди не врахували, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права та свідоцтва про право власності на нерухоме майно не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом; власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимог про проведення відповідної перебудови або знесення самочинного будівництва, визначених у статті 376 ЦК України, виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Тому належним способом захисту прав власності Одеської міської радияк власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про проведення відповідної перебудови або знесення будівництва, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

Щодо вимог Одеської міської ради до державного реєстратора

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 509/3995/15 (провадження № 61-7070св20) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно».

Тому державний реєстратор Каменська О. А. є неналежним відповідачем у справі, в зв?язку з чим у задоволенні позовних вимоги до вказаного відповідача слід відмовити з цієї підстави.

За таких обставин судові рішення в оскарженій частині підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні. Тому колегія суддів не вирішує питання застосування позовної давності, адже відповідно до частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Оскільки встановлено підстави для скасування судових рішень в оскарженій частині з ухваленням нового рішення про відмову у позові Одеської міської ради, то суд касаційної інстанції інші доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5275св21), від 27 жовтня 2021 року у справі

№ 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19), від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22), від 20 жовтня 2021 року в справі № 509/3995/15 (провадження № 61-7070св20), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок суду за наслідком касаційного перегляду справи судові витрати ОСОБА_2 за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі 7 200,00 грн підлягають стягненню на його користь з Одеської міської ради.

Керуючись статтями 141 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора Каменської Олени Андріївни, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування рішення про державну реєстрацію та свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову Одеської міської ради.

Стягнути з Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору в сумі 7 200,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 26 червня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук