Історія справи

Постанова

Іменем України

15 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 756/15416/17

провадження № 61-47780св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., МартєваС.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Шахової О.В., Вербової І.М., Саліхова В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 р. ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що вона є матір'ю ОСОБА_6. Зазначила, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2016 року у цивільній справі № 310/11356/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: ВРАЦ Ленінського РУЮ у м. Донецьку, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження було визнано відповідача ОСОБА_5 батьком ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі даного рішення було внесено зміни до актового запису № 803 від 20 жовтня 2010 року про реєстрацію народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного ВРАЦС Ленінського РУЮ у м. Донецьк, Донецької області, а саме: змінено відомості про батька «ОСОБА_8» на «ОСОБА_5», ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України та 03 листопада 2016 року видано свідоцтво про народження ОСОБА_6

Позивач зазначає, що з моменту встановлення батьківства і по даний час відповідач не бачив сина жодного разу, ніякої матеріальної допомоги на його утримання не надавав і не надає, не піклується про його фізичний і духовний розвиток та не спілкується з ним взагалі. Позивач вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.

Тому посилаючись на вищевикладені обставини, просила суд позбавити відповідача ОСОБА_5 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 1 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено: позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Оболонський районний суд м. Києва від 1 березня 2018 року скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

29 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що ОСОБА_5 самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо виховання сина, не піклувався про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не підготовлював до самостійного життя, не утримував дитину,

про що нею надано письмові докази. При цьому зазначила, що апеляційний суд поклав в основу постанови рішення судів у справі за позовом ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини, які не є доказами, оскільки оскаржуються нею в касаційному порядку. Посилаючись на неврахування апеляційним судом вимог статей 150, 164 Сімейного кодексу України, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 1 березня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 7 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з Оболонського районного суду м. Києва.

12 лютого 2019 надійшов від ОСОБА_5 відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без зміни.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він зокрема ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Судами встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2008 року по вересень 2015 року і після припинення шлюбних відносин, дитина залишилась проживати разом з матір'ю ОСОБА_4

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 3 червня 2016 року у цивільній справі № 310/11356/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: ВРАЦ Ленінського РУЮ у м. Донецьку, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження було визнано ОСОБА_5 батьком ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі цього рішення було внесено зміни до актового запису від 20 жовтня 2010 року № 803 про реєстрацію народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного ВРАЦС Ленінського РУЮ у м. Донецьк, Донецької області, а саме: змінено відомості про батька «ОСОБА_8» на «ОСОБА_5», ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, а також 3 листопада 2016 року видано свідоцтво про народження ОСОБА_6

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 не приймає участі в житті та вихованні сина, не цікавиться, не виховує та не спілкується з ним, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчанням, успіхами та підготовкою до самостійного життя.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 Постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не встановлено будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спілкування батька з сином буде перешкоджати нормальному розвитку дитини, а також на підтвердження ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Також апеляційний суд зазначав на відсутність порозуміння між батьками щодо вирішення питання про участь батька у вихованні дитини, і позивачка не надала належних доказів свідомого ухилення відповідача від батьківських обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому, апеляційний суд врахував рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року, яким задоволено позов ОСОБА_5 про усунення з боку ОСОБА_4 перешкод в спілкуванні з дитиною та визначено спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_6, зокрема встановлено: систематичні побачення з дитиною у будні дні кожний вівторок та четвер з 17-00 до 19-00, у вихідні дні: кожну 1 та 3 суботу та неділю з 09-00 суботи до 18-00 неділі, з можливістю ночівлі дитини за місцем проживання батька, необмежене спілкування з сином особисто, засобами телефонного, поштового електронного та іншого зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичні спілкування між батьком та дитиною; спільний відпочинок батька з сином під час весняних, осінніх, зимових та літніх канікул,але не більше ніж половина канікул; спілкування батька з сином та спільний відпочинок має відоратись без присутності матері.

Доводи касаційної скарги щодо оскарження постанови Апеляційного суду Запорізької області від 30 травня 2018 року в касаційному порядку висновків апеляційного суду не спростовують, а зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду та викладення обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв