Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2019 року у справі №208/441/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 208/441/13

провадження № 61-5746 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа за первісним позовом - Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради,

третя особа за зустрічним позовом - Сектор з питань захисту прав дітей служби в справах дітей адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року в складі судді Похваліти С. М. та на постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди в спілкуванні з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в її вихованні, а також визначити способи його участі в вихованні дитини та спілкуванні з нею шляхом установлення графіку зустрічей, а саме: вівторок та четвер кожного тижня з 17:00 год. до 19:30 год., другі та четверті вихідні дні кожного місяця з 17:00 год. п`ятниці до 19:30 год. неділі. Просив також стягнути з відповідача 2000 грн витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстровану шлюбі, в якому в них народилася дочка ОСОБА_5 .

Після розірвання шлюбу відповідач перешкоджала йому в спілкуванні з дитиною, тому комісія з питань захисту прав дитини визначила способи його участі у вихованні дочки.

Оскільки відповідач указане рішення не виконує та чинить позивачеві перешкоди, він просив вирішити спір у судовому порядку.

27 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_4 .

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилалася на те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дочки, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2013 року позов задоволено частково:

- зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в спілкуванні з дочкою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні дочки шляхом установлення часу його зустрічей із дочкою таким чином: вівторок та четвер кожного тижня з 17:00 год. до 19:00 год., другі та четверті вихідні дні кожного місяця з 17:00 год. п`ятниці до 19:30 год. неділі.

У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

22 березня 2017 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 травня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення суду скасовано та призначено справу до розгляду у загальному порядку.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволений частково:

- зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в спілкуванні з дочкою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні дочки шляхом установлення часу його зустрічей із дочкою таким чином: вівторок та четвер кожного тижня з 17:00 год. до 19:00 год., другі та четверті вихідні дні кожного місяця з 17:00 год. п`ятниці до 19:30 год. неділі.

У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведеності факту вчинення матір`ю дитини перешкод батькові ОСОБА_1 в спілкуванні з дочкою після розірвання шлюбу та відсутності правових підстав для позбавлення його батьківських прав у зв`язку з їх недоведеністю.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову, а доводи апеляційної скарги висновку суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі. В задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року дана справа призначена до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Указує, що висновок судів про доведеність факту чинення нею перешкод батькові дитини в спілкуванні з дочкою не ґрунтується на дійсних обставинах, які суди не з`ясували в повній мірі, і ОСОБА_1 недоведений; батько дитини протягом тривалого часу ухиляється від її виховання та спілкування з нею; суди не вислухали думку дитини.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 25 лютого 2006 року до 11 лютого 2009 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_4 .

Після розлучення сторін дитина проживає з матір`ю, а ОСОБА_1 проживає окремо від них.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконкому Заводської районної в м. Дніпродзержинську ради від 11 квітня 2012 року встановлено, що з червня 2010 року ОСОБА_6 всіляко перешкоджає ОСОБА_1 спілкуватися з малолітньою дочкою, в зв`язку з чим комісія вирішила визначити спосіб участі батька у вихованні дочки шляхом встановлення йому часу зустрічей, а саме: вівторок та четверг кожного тижня з 17:00 год. до 19:30 год., другі та четверті вихідні дні кожного місяця з 17:00 год. п`ятниці до 19:30 год. неділі.

У висновку органу опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради від 18 вересня 2017 року № 9-06/135 вирішено за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 в зв`язку з окремим проживанням, небажанням дитини зустрічатися з батьком, наявністю в нього заборгованості зі сплати аліментів на дочку, а також його ухиленням від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя як право батьків на спілкування з дитиною.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно зі статтею 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний приймати участь в її вихованні та має право та особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо той із батьків, із ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, в спілкуванні з дитиною та в її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини перша, друга статті 159 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні й мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно частини четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Установивши, що батьки не дійшли згоди щодо способів участі батька у вихованні дитини та в спілкуванні з нею, яка проживає разом із матір`ю, а остання перешкоджає батькові в спілкуванні з дочкою та її вихованні, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про усунення батькові перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу й часу його участі у вихованні дочки та спілкуванні з нею.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Сімейним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батька, матері батьківських прав щодо дитини здійснюється виключно за наявності передбачених законом підстав та є крайнім заходом впливу на відповідну особу в разі неможливості врегулювання спірних правовідносин іншим шляхом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися з дочокю, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази про те, що позбавлення батьківських прав стосовно дочки відповідає якнайкращим інтересам дитини та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

І. О. Дундар

М. М. Русинчук