Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.12.2022 року у справі №489/5441/21

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 489/5441/21

провадження № 61-8548св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року у складі судді Губницького Д. Г. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Базовкіної Т. М., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що Державна служба України з безпеки на транспорті, звільняючи його на підставі скорочення штату працівників з посади, яку він обіймав з 17 грудня 2018 року, а до того працював в цій самій установі з травня 2008, не отримав пропозиції щодо вакантних посад у новій структурі відповідача - Південному міжрегіональному управлінню, утвореному шляхом об`єднання Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки та інших південних управлінь відповідача, за їх наявності.

Крім того, вважав, що стосовно наявних вакантних посад він мав переважне право порівняно з іншими співробітники з огляду на його більший стаж роботи у даній установі.

Також зазначав, що реорганізація мала фіктивний характер, оскільки ні характер виконуваної роботи, ні штатна численність утвореної структури відповідача не змінилась.

Позивач вказував, що крім зазначеного, відповідач не отримав згоди профспілки на його звільнення.

Вважав, що його звільнення не відповідає вимогам статей 42 49-2 КЗпП України та є незаконним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнання протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 21 квітня 2021 року № 509-к про його звільнення; поновити його на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на пасажирському транспорті Чорноморського міжрегіонального управління; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 квітня 2021 року до дня ухвалення судом рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 21 квітня 2021 року № 509-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на пасажирському транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.

Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з якого підлягає стягненню податки та збори починаючи з 26 квітня 2021 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 56 332,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з посади відбулося незаконно, оскільки Державна служба України з безпеки на транспорті не запропонувала ОСОБА_1 вакантних посад, які були наявні на підприємстві на час звільнення позивача.

Крім того, об`єктивних доказів, які б спростовували твердження позивача про наявність у нього переважного права на залишення на роботі відповідач не надав. Відтак, дотримання положень частини другої статті 43 КЗпП України з боку відповідача, який повинен довести правомірність звільнення, не доведена.

Суд також навів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року в частині вирішення вимог щодо поновлення строку позовної давності скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки районного суду про задоволення позову відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, тому колегія суддів відхилила всі доводи апеляційної скарги відповідача про те, що звільнення позивача відбулось у встановленому законодавством порядку.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не було вирішено питання про поновлення строку на звернення до суду з позовом у цій справі, який, на думку апеляційного суду було пропущено ОСОБА_1 з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду, Державна служба України з безпеки на транспорті, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставних висновків про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, оскільки ним не надано належних доказів на підтвердження поважності пропуску строку.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

17 листопада 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 21 травня 2008 року працював у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті на посадах провідного, головного та старшого спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті. З 17 грудня 2018 року займав посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті.

ОСОБА_1 було звільнено з посади наказом відповідача від 21 квітня 2021 року № 509-К з 26 квітня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою зазначено - попередження про вивільнення від 18 листопада 2020 року та лист профспілки від 14 грудня 2020 року.

Метою наказу було досягнення структури штатного розпису, затвердженого наказом від 13 жовтня 2020 року № 390 про введення в дію структури та штатного розпису відповідача та від 15 жовтня 2020 року № 1628-к про попередження про заплановане вивільнення працівників.

Попередження про наступне вивільнення від 18 листопада 2020 року отримане позивачем того ж дня. Профспілка в своєму листі, у тому числі стосовно позивача, вказала, що скорочення штату не відбувається, а навпаки він кількісно збільшується.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень Державна служба України з безпеки на транспортівказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі 757/19004/15-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 461/1903/16-ц (провадження № 61-18809св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20 (провадження № 61-11001св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам відповідає не повністю.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 суд дійшов висновку, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до положення частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з положенням частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого по суті спору погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушення норм КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано іншу роботу, а також не досліджено питання переважного права на залишення на роботі.

Доводів щодо неправильного вирішення судами попередніх інстанцій справи по суті позовних вимог, касаційна скарга не містить, тому Верховний Суд відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України у цій частині судові рішення не перевіряє.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про скасування рішення районного суду в частині вирішення вимог щодо поновлення строку позовної давності та поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв на час звільнення ОСОБА_1 з роботи (26 квітня 2021 року) та звернення ним до суду з цим позовом (у серпні 2021 року).

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України на час дії карантину продовжуються автоматично, а, відповідно, особа яка звертається до суду поза межами вказаних строків у період карантину не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку.

Таким чином, як висновки апеляційного суду, так і доводи касаційної скарги щодо пропущення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із цим позовом, з посиланням на загальні норми про позовну давність, є помилковими, висловленими без врахування пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про розгляд справи без вирішення питання про поновлення строку для звернення до суду, а суд апеляційної інстанції помилково скасував його рішення у цій частині та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд хоч і частково задовольняє касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті, проте залишає оскаржувані судові рішення по суті спору на користь ОСОБА_1 , то відсутні підстави для стягнення судового збору за подання касаційної скарги на користь заявника.

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року в частині скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року в частині вирішення вимог щодо поновлення строку позовної давності та поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року в цій частині залишити в силі.

У решті постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року та рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк