Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 444/372/18

провадження № 61-4717св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 січня 2005 року між сторонами у справі було укладено шлюб. Під час шлюбу 30 грудня 2010 року між ОСОБА_3 і відповідачкою було укладено нотаріально посвідчений договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 отримала в дар належні ОСОБА_3 незавершений будівництвом житловий будинок з мансардою готовністю 45%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1255 га, на якій розташований вищевказаний незавершений будівництвом житловий будинок з мансардою. Після укладення цього договору дарування подружжям було проведено будівельні роботи, направлені на будівельну готовність будинку 100 %.

Позивач вказує, що під час шлюбу за рахунок спільних затрат і зусиль подружжя будівництво будинку було завершено, його здано в експлуатацію і право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_2.

Позивач також посилається на висновок проведеного за його заявою будівельно-технічного експертного дослідження, та зазначає, що за час шлюбу, крім згаданого вище житлового будинку, на земельній ділянці площею 0,1255 га, кадастровий номер 4622784100:02:003:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було збудовано ряд об'єктів нерухомого майна, які з вини відповідача не здані в експлуатацію і на них не зареєстроване право власності. Однак, їх будівництво здійснювалось під час шлюбу за рахунок спільних затрат і зусиль подружжя. Такими об'єктами є: тераса, площею 30,4 кв. м, призначена для відпочинку в літній період; господарська будівля двоповерхова, площею 151,2 кв. м, призначена для забезпечення життєдіяльності житлового будинку та території будинковолодіння, в якій розміщені сауна, спортзал, гараж для паркування та обслуговування машин, підвал, майстерня з котельнею, санвузол, кімната для відпочинку, душова кабіна, літня кухня; альтанка з мангалом, площею 32 кв. м., що призначена для відпочинку; огорожа довжиною 152 м та висотою 2 м, призначена для захисту, обрамлення території; ворота шириною 3,5 м, висотою до 2,8 м та хвіртка шириною 1 м, висотою до 2 м, призначені для заїзду та проходу на територію будинковолодіння; басейн розміром 10,1 м х 3,2 м, призначений для оздоровлення та відпочинку.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати об'єктами права спільної сумісної власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також обєкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,1255 га, кадастровий номер 4622784100:02:003:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: терасу, площею 30,4 кв. м; господарську будівлю двоповерхову, площею 151,2 кв. м призначену для забезпечення життєдіяльності житлового будинку та території будинковолодіння, в якій розміщені сауна, спортзал та гараж для паркування та обслуговування машин та інше; альтанку з мангалом, площею 32 кв. м; огорожу довжиною 152 м та висотою 2 м; ворота шириною 3,5 м, висотою до 2,8м; хвіртку шириною 1 м, висотою до 2 м; басейн розміром 10,1м х 3,2 м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 01 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжязадоволено.

Визнано об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2:

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

- об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,1255 га, кадастровий номер 4622784100:02:003:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,

- терасу, площею 30,4 кв. м,

- господарську будівлю двоповерхову, площею 151,2 кв. м призначену для забезпечення життєдіяльності житлового будинку та території будинковолодіння, в якій розміщені сауна, спортзал та гараж для паркування та обслуговування машин та інше,

- альтанку з мангалом, площею 32 кв. м,

- огорожу, довжиною 152 м та висотою 2 м,

- ворота шириною 3,5 м, висотою до 2,8 м,

- фіртку шириною 1 м, висотою до 2,0 м,

- басейн розміром 10,1 м * 3,2 м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 квітня 2019 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не було надано суду жодних доказів щодо наявності у подружжя спільних або у нього особистих значних коштів для завершення будівництва.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

22 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 15 січня 2005 року між позивачем і відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 35.

Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 на підставі укладеного 30 грудня 2010 року з ОСОБА_3 договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Скречко М.

М., зареєстрованого в реєстрі за № 1254, отримала від останнього в дар незавершений будівництвом житловий будинок з мансардою готовністю 45 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1255 га, на якій розташований вищевказаний незавершений будівництвом житловий будинок з мансардою.

20 грудня 2012 року ОСОБА_2 було подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 14212508850.

З долученого до матеріалів позовної заяви копії витягу ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про державну реєстрацію прав № 37014031 від 27 грудня 2012 року вбачається, що на підставі рішення Зашківської сільської ради № 191 від 29 листопада 2012 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 894976 від 27 грудня 2012 року за ОСОБА_2 на праві власності був зареєстрований спірний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 11/17с від 08 грудня 2017 року, проведеного за заявою позивача ОСОБА_1 і складеного експертом ПП "Юридично експертна компанія "Юрекс" Заяцем І. Г., готовність об'єкта незавершеного будівництва (житлового будинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у відсотковому співвідношенні на час укладення договору дарування станом на 30 грудня 2010 року становив 33,84 % в порівнянні із завершеним будівництвом цього ж об'єкту на момент державної реєстрації права власності на нього 27 грудня 2012 року.

Відповідно до висновкубудівельно-технічного експертного дослідження № 12/17с від 08 грудня 2017 року, проведеного за заявою позивача ОСОБА_1 і складеного експертом ПП "Юридично експертна компанія "Юрекс" Заяцем І. Г., на земельній ділянці площею 0,1255 га, кадастровий номер 4622784100:02:003:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було збудовано інші об'єкти нерухомого майна, а саме: тераса, площею 30,4 кв. м, призначена для відпочинку в літній період; господарська будівля двоповерхова, площею 151,2 кв. м, призначена для забезпечення життєдіяльності житлового будинку та території будинковолодіння, в якій розміщені сауна, спортзал, гараж для паркування та обслуговування машин, підвал, майстерня з котельнею, санвузол, кімната для відпочинку, душова кабіна, літня кухня; альтанка з мангалом, площею 32 кв. м, призначена для відпочинку; огорожа, довжиною 152 м та висотою 2 м, призначена для захисту, обрамлення території; ворота шириною 3,5 м, висотою до 2,8 м та хвіртка шириною 1 м, висотою до 2,0 м, призначені для заїзду та проходу на територію будинковолодіння; басейн розміром 10,1 м х 3,2 м, призначений для оздоровлення та відпочинку.

Згідно висновку процент готовності цих об'єктів, що знаходяться на земельній ділянці площею 0,1255 га, кадастровий номер undefined (державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ № 712941), становить 100 % і вони використовуються за своїм функціональним призначенням.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Крім того, частиною 7 статті 57 СК України встановлено, що якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не було надано суду жодних доказів щодо наявності у подружжя спільних або у нього особистих значних коштів для завершення будівництва.

Разом з тим, у повній мірі погодитися з таким висновком суду не можливо з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався, зокрема, на положення статті 62 СК України, згідно якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.

Таким чином, істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року при розгляді справи № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Судом першої інстанції було встановлено, і не заперечується відповідачем, що після отримання у власність за нотаріально посвідченим договором дарування від 30 грудня 2010 року незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 45 % на АДРЕСА_1 за час шлюбу між сторонами вказаний об'єкт був доведений будівництвом до 100 % готовності, зданий в експлуатацію і зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2, про що було оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 грудня 2012 року.

Тобто мало місце збільшення вартості вказаного майна за рахунок його перетворення (добудови).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд належним чином не перевірив, чи є збільшення вартості майна істотним та чи відбулось таке збільшення внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або затрат позивача.

При цьому, слід ураховувати, що на час добудови спірного будинку сторони у справі спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що не спростовано.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв'язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК україни встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК

Отже ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом, який не врахував наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. А. Стрільчук