Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №750/6656/17

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 750/6656/17

провадження № 61-26903св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 серпня 2017 року у складі судді Коверзнева В. О. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про стягнення пені та компенсації.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебуває на пенсії за віком, яку виплачує Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2015 року визнано протиправним рішення відповідача від 03 липня 2014 року № 11487/06 про утримання з її пенсії переплати у розмірі 20 % та стягнено з відповідача безпідставно утриману пенсію за період з липня по грудень 2014 року включно.

У зв'язку з тим, що починаючи з січня 2015 року відповідач, незважаючи на визнання Новозаводським районним судом м. Чернігова протиправним вказаного рішення, продовжував здійснювати утримання з її пенсії.

У лютому 2017 року вона звернулася з позовом до Деснянського районного суду м. Чернігова, який 23 березня 2017 року ухвалив рішення про стягнення з пенсійного фонду безпідставно утриманих з пенсії сум за період з січня по вересень 2015 року включно.

Вказувала, що стягнуті за рішенням суду кошти вона фактично отримала лише у червні 2017 року, тому, посилаючись на положення статей 46 та 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вважала, що має право отримати від пенсійного фонду пеню за безпідставне стягнення пенсії та компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд стягнути з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на її користь пеню за здійснення безпідставного утримання з пенсії у розмірі 841,37 грн і компенсацію втрати частини пенсії у розмірі 1 066,92 грн, а всього 1 908,29 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_4 пеню у розмірі 841,37 грн та компенсацію у розмірі 1 066,92 грн, а всього 1 908,29 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неправомірність дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, з утримання коштів із пенсії позивача встановлена рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2015 року, що дає позивачу право вимагати стягнення з пенсійного фонду компенсації, передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та пені за несвоєчасне повернення позивачу безпідставно утриманих з пенсії сум згідно з положеннями статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України відхилено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення районного суду ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону, яким врегульовано спірні правовідносини. Апеляційний суд погодився з тим, що права позивача були порушені відповідачем, тому через несвоєчасну виплату пенсії ОСОБА_4 втратила частину грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статті 2 Закону України«Про компенсацію громадянам втрати частини; доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, є підставою для задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили вимоги статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачена компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати, у той час як у цьому випадку пенсійний фонд виплачував позивачу пенсію без затримок, а навпаки за період з 22 травня 2012 року по 30 червня 2014 року виникла переплата.

Вказує на відсутність вини пенсійного фонду, оскільки розмір пенсії ОСОБА_4 зменшився після переведення її з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника. Посилається на те, що суди не надали належної оцінки доказу відсутності вини пенсійного фонду, а саме заяви ОСОБА_4, в якій вона визнає необхідність повернення надмірно виплачених коштів.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Частинами першою та третьою статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Встановивши, що неправомірність дій Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо утримання із пенсії ОСОБА_4 грошових коштів встановлена рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2015 року, а розрахунок з нею проведено лише у червні 2017 року, суди дійшли правильного висновку про те, що вказана обставина дає їй право вимагати стягнення з пенсійного фонду компенсації за несвоєчасне повернення коштів, передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та пені за безпідставне утримання з пенсії сум згідно з положенням статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому районний суд правильно вказав, що компенсація та пеня мають різну праву природу, а також підставу нарахування та виплати, оскільки компенсація виплачується у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованої суми пенсії й спрямована на відшкодування втраченої пенсіонером частини доходів, а пеня - економічною санкцією за незаконне утримання з пенсії.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди порушили вимоги статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як пенсійний фонд виплачував позивачу пенсію без затримок, а навпаки за період з 22 травня 2012 року по 30 червня 2014 року виникла переплата.

Апеляційний суд правильно вказав, що аналогічні посилання Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки основною умовою для виплати компенсації громадянину є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, що було встановлено судом. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки судами поданих доказів не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, та закон, який їх регулює, й правильно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк