Історія справи

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 552/741/22

провадження № 61-4922св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа - головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Белеєм Віталієм Миколайовичем, на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 17 лютого 2022 року в складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року в складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди.

Позов мотивував тим, що внаслідок застосування до нього положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28 грудня 2014 року, які в подальшому визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18), йому завдано майнової шкоди, розмір якої відповідає розміру недоплаченої йому пенсії. Вказував, що його право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави прямо передбачено в пункті 4 вказаного рішення КСУ. Зазначав, що мав правомірні очікування на отримання пенсії в розмірі, визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року, однак унаслідок застосування до нього неконституційних положень закону був позбавлений майна (виплат), на яке мав право. Акцентував на тому, що в порушення вимог статті 152 Конституції України та приписів рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) держава не розробила механізм відшкодування шкоди, заподіяної особам унаслідок застосування до них неконституційних положень законодавства в частині визначення розміру пенсії.

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким стягнути за рахунок коштів державного бюджету України майнову шкоду, що полягає в недоотриманні в період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року в розмірі 463 517,59 грн частини пенсії, визначеної відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням визнання неконституційними положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28 грудня 2014 року

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 17 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження в справі.

Судові рішення мотивовані тим, що предметом позову ОСОБА_1 є стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача майнової шкоди, яка полягає в недоотриманні пенсійних виплат унаслідок застосування закону, що визнаний неконституційним. За висновком судів попередніх інстанцій вирішення спору залежатиме від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії як соціальної виплати. Застосувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 червня 2021 року в справі №400/4436/21, суди зазначили, що цей спір є публічно-правовими, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, а тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Аргументи учасників справи

01 червня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок про публічно-правовий характер спору та його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції, оскільки предметом позову є відшкодування майнової шкоди за рахунок держави, а не перерахунок пенсійних виплат. Вказує, що суди не звернули увагу на те, що право позивача на відшкодування шкоди прямо передбачено в пункті 4рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18). Зазначає, що шкоди йому завдано внаслідок застосування до нього неконституційних норм законодавства в частині визначення розміру пенсії, та наголошує на тому, що неконституційність нормативно-правового акта - це, насамперед, помилка держави, виправлення якої передбачено в статті 152 Конституції України шляхом пред`явлення позову про відшкодування шкоди. Вказує, що держава не вчинила жодних дій, спрямованих на розроблення механізму відшкодування шкоди, заподіяної застосуванням до позивача неконституційних положень Закону.

У серпні 2022 року до Верховного Суду від ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про публічно-правовий характер спору та його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції, оскільки вимоги позивача полягають у стягненні з держави за рахунок коштів державного бюджету України майнової шкоди у розмірі недоотриманої пенсії.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В ухвалі Верховного Суду від 18 липня 2022 року зазначено, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (зокрема, порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень».

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

У справі, що переглядається, позивач просив стягнути з держави заподіяну йому майнову шкоду, яка полягає в недонарахуванні йому пенсії в період дії Закону, який визнано неконституційним.

Намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин та обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди йобґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17 (провадження № 14-530цс18) зроблено висновок, що «установлена статтею 48 Закону № 796-XII компенсація за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім`ям у зв`язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення, є гарантованою державою соціальною виплатою і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Цю виплату проводять відповідні уповноважені державні органи (центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад. Спір стосовно виплати компенсації та допомоги, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, яку виплачують органи державної влади у встановленому Законом порядку, є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постановах від 05, 10, 12 липня, 16 серпня 2017 року у справах № 6-1094цс17, № 6-1113цс17, № 6-1096цс17, № 6-782цс17 відповідно, про те, що з огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб`єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, хоч в спорі й бере участь суб`єкт публічного права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про відшкодування шкоди, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, предметом якого є соціальні виплати, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 рокув справі № 377/647/17 (провадження № 61-18048св18) вказано: «усправі, що переглядається, позов пред`явлено до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки спір виник стосовно виплати допомоги, передбаченої статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку виплачують суб`єкти владних повноважень у встановленому законом порядку, то спір є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю суб`єкта владних повноважень, а тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддівКасаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 рокув справі № 400/4436/20(адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 4 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року)».

Установивши, що спір у справі, яка переглядається, є публічно-правовим, суди зробили обґрунтований висновок про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Белеєм Віталієм Миколайовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 17 лютого 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук