Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 702/101/18

провадження № 61-42856св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року у складі судді Чорненької Д. С. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Новикова О.М., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 , від імені якого діяв представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 . Шлюб між сторонами розірвано 13 січня 2014 року. Проте відповідач до цього часу продовжує проживати у спірному будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача.

Просив позбавити ОСОБА_2 права користування будинком АДРЕСА_1 , примусово виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. ОСОБА_2 , як дружина позивача, була вселена власником житла, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила права користування жилим будинком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року позивач 2017 року позивач через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року, винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди застосували норми закону, що стосуються наймачів житлового фонду, а не власників. Позивач фактично маючи у власності житловий будинок, вимушений орендувати житло, адже відповідач чинить перешкоди у користуванні майном позивача. Як одноособовий власник позивач має всі передбачені законом права вимагати усунення будь-яких порушень права власності.

Позиція інших учасників справи

Відзив відповідачем на касаційну скаргу не надано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито провадження у даній справі, витребувано цивільну справу № 702/101/18 з суду першої інстанції.

15 липня 2019 року матеріали цивільної справи № 702/101/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 .

У вказаному житловому будинку мешкає та зареєстрована ОСОБА_2 , яка вселилася в спірну квартиру як член сім`ї співвласника - дружина позивача ОСОБА_1

13 січня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відмовляючи у задоволені позову суди виходили з того, що не встановлено передбачених законом підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням та її виселення.

Однак, із висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що позивач є власником спірного житлового будинку.

Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).

Ураховуючи вищенаведене, колегія вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи, а тому судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення задовольнити.

Припинити ОСОБА_2 право користування будинком АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук