Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №344/3008/17

Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 344/3008/17

провадження № 61-26423св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юніон страхування»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року у складі судді Польської М. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Василишин Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юніон страхування» (далі - ПрАТ «СК «Юніон страхування», Товариство), про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 08 червня 2016 року приблизно о 19 годині 55 хвилин на вулиці Набережній, 18 в місті Івано-Франківську з вини водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2016 рокуОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Згідно із звітом експертного автотоварознавчого дослідження від 23 червня 2016 року витрати на ремонт належного йому автомобіля складають 57 587,84 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «СК «Юніон страхування», яке виплатило йому страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (за виключенням франшизи у розмірі 500 грн) в сумі 29 626,65 грн. Вважає, що оскільки страховим полісом передбачено ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 000 грн, то Товариство зобов`язане було сплатити йому страхове відшкодування в розмірі 49 500 грн (з відрахуванням франшизи), а ОСОБА_2 - різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а також - спричинену моральну шкоду, яка полягає в тому, що він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває психологічний дискомфорт. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ «СК «Юніон страхування» на свою користь 19 873,35 грн, а з ОСОБА_2 - 8 087,84 грн як різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 087,84 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПрАТ «СК «Юніон страхування» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі, що відповідає вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, тобто з дотриманням вимог статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Таким чином, з ОСОБА_2 як винуватця ДТП на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу та виплаченим страховим відшкодуванням, оскільки в цьому випадку у страховика не виникло обов`язку з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що встановлений страховим полісом ліміт відповідальності є більшим за виплачену Товариством грошову суму. Враховуючи закріплений цивільним процесуальним законодавством принцип диспозитивності та зважаючи на те, що позивач просив стягнути з ОСОБА_3 як винуватця ДТП майнову шкоду в розмірі, який є меншим, ніж різниця між фактичною вартістю ремонту транспортного засобу і страховою виплатою, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в цій частині в межах заявлених вимог. Оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження як самого факту завдання йому ОСОБА_3 моральної шкоди, так і її розміру в сумі 10 000 грн, то відсутні підстави для відшкодування цієї шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 рокуапеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при неповній виплаті чи недостатності виплачених страхових сум потерпілий може звернутися з вимогою про відшкодування майнової шкоди або її частини як до винуватця ДТП, так і до страховика, або до них обох. ПрАТ «СК «Юніон страхування» було зобов`язане виплатити йому страхове відшкодування в межах встановленого страховим полісом ліміту відповідальності (за виключенням франшизи та без урахування коефіцієнта фізичного зносу), а ОСОБА_2 як винуватець ДТП - різницю між фактично завданою шкодою та страховою виплатою. Також суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки внаслідок ДТП він тривалий час не міг користуватися пошкодженим транспортним засобом та вести повноцінний спосіб життя.

У грудні 2017 року ПрАТ «СК «Юніон страхування» подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволення, посилаючись на те, що Товариство виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, тобто з дотриманням вимог статті 29 Закону № 1961-IV. Тому не заслуговують на увагу доводи заявника про його право на отримання страхового відшкодування у розмірі ліміту відповідальності, встановленому страховим полісом.

У січні 2018 року ОСОБА_2 також подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволення, посилаючись на те, що якщо для відновлення попереднього стану речі, яка мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року справу № 344/3008/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Судами встановлено, що 08 червня 2016 року приблизно о 19 годині 55 хвилин на вулиці Набережній, 18 в місті Івано-Франківську з вини водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний ОСОБА_1 на праві власності автомобіль «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів).

На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Юніон страхування», що підтверджується Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9081726.

Згідно з цим Полісом страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн, розмір франшизи - 500 грн.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно із звітом автотоварознавчого дослідження від 23 червня 2016 року № 59591, складеним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Асістанс», ринкова вартість належного позивачу автомобіля «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 115 343,33 грн, вартість відновлювального ремонту без урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 57 587,84 грн, а з урахуванням цього коефіцієнту - 30 126,65 грн.

25 листопада 2016 року ПрАТ «СК «Юніон страхування» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування (вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) в сумі 29 626,65 грн (без урахування франшизи в розмірі 500 грн), що не оспорювалося сторонами.

Відносини між ОСОБА_2 та його страховиком ПрАТ «СК «Юніон страхування» регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову до страхової компанії, суди правильно виходили з того, що ПрАТ «СК «Юніон страхування» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, у зв`язку з чим у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що встановлений страховим полісом ліміт відповідальності є більшим, ніж страхова виплата.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що ПрАТ «СК «Юніон страхування» зобов`язане виплатити йому страхове відшкодування в межах встановленого страховим полісом ліміту відповідальності (за виключенням франшизи та без урахування коефіцієнта фізичного зносу).

За змістом статті 11 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов.

Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з ОСОБА_2 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням, однак, враховуючи закріплений у цивільному процесуальному законодавстві принцип диспозитивності цивільного судочинства, - лише в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 5, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження як самого факту завдання йому ОСОБА_3 моральної шкоди, так і її розміру в сумі 10 000 грн, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її відшкодування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що внаслідок ДТП він тривалий час не міг користуватися пошкодженим транспортним засобом та вести повноцінний спосіб життя, а тому має право на відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту завдання йому цієї шкоди. Тобто зазначені доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які перевірили їх та спростували відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов