Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.04.2025 року у справі №202/8160/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 202/8160/22

провадження № 61-14367св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року в складі судді Михальченко А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.

в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 03 жовтня 2022 року в розмірі 856 854,82 грн (із яких: заборгованість за кредитом 729 724,31 грн, заборгованість за простроченими відсотками в сумі 127 130,51 грн), посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за кредитним договором від 10 травня 2018 року б/н.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

01 серпня 2024 рокурішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

25 вересня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені умови кредитування.Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. У анкеті-заяві позичальника від 10 травня 2018 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена. У цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту містить зауваження про те, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та має передувати укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Проте Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем лише 05 червня 2019 року, тобто майже на рік пізніше анкети-заяви.

Суди виснували, що анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та посилання на Паспорт споживчого кредиту як складову договору, а саме собою підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не може вважатися частиною кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами.

Суди вказали, що 729 724,31 грн є заборгованістю за тілом кредиту.Як вбачається з виписки за рахунком банк безпідставно здійснював операції щодо списання відсотків (розмір яких постійно змінювався) за використання кредитного ліміту та комісії за вказаний період на загальну суму 934 614,37 грн, тобто фактично, без погодження з позичальником розміру процентної ставки та комісії, здійснював списання грошових коштів з рахунку відповідача, що призвело до виникнення штучної заборгованості за тілом кредиту. Сума зазначених відсотків щомісяця була включена банком у тіло кредиту, відтак у наступному періоді відсотки так само були нараховані на суму відсотків за попередній період. Крім того, у такому ж порядку до заборгованості за тілом кредиту були включені і списання банком комісії за обслуговування картки, яка також не була обумовлена сторонами договору. Розрахунок заборгованості, складений позивачем, неможливо визнати законним та обґрунтованим, оскільки встановлено, що зазначена сума фактично складається з нарахованих відсотків та сум комісії, однак такий розрахунок не ґрунтується на відповідних умовах договору, які були б погоджені сторонами щодо: процентної ставки, за якою нараховуються відсотки, підстав для включення нарахованих відсотків до тіла кредиту, нарахування відсотків на відсотки, що нараховані за попередній період, та подальше їх щомісячне включення до тіла кредиту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 жовтня 2024 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Сокуренко Н. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк до апеляційного суду подав нові докази, а саме заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 11 лютого 2020 року та від 25 вересня 2020 року, однак апеляційний суд взагалі не навів підстав неприйняття цих доказів. У цих заявах зазначені основні умови кредитування: тип кредиту, сума кредитного ліміту, процентна ставка, пеня. Позичальник підписав заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 11 лютого 2020 року та від 25 вересня 2020 року стилусом на планшеті, тобто своїм підписом засвідчив згоду з умовами кредитування. Банк нараховував відповідачу проценти з 11 лютого 2020 року - дати змінених та погоджених позичальником умов кредитування.

Відповідач користувався кредитними коштами з 2018 року до 2022 року, вносив платежі на погашення боргу, зокрема й процентів, що підтверджує наявність договірних відносин між сторонами та згоду позичальника з умовами кредитування.

Суди не вказали правову підставу висновку про безоплатність користування кредитними коштами.

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 373/212/16-ц, від 12 лютого 2020 року в справі № 136/840/17, від 22 липня 2020 року в справі № 189/2109/18, від 29 липня 2020 року в справі № 753/10779/16-ц, від 01 вересня 2020 року в справі № 293/599/19-ц, від 04 листопада 2020 року в справі № 534/1072/18-ц, від 02 грудня 2020 року в справі № 284/157/20-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 153/1334/16, про те, що перевипуск платіжних карток не свідчить про укладення іншого кредитного договору; що докази мають бути спростовані відповідачем; що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, зокрема повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного договору; судам необхідно перевіряти факт виконання кредитного договору.

Суди належним чином не дослідили зібрані в справі докази, не встановили розміру заборгованості відповідача за процентами з урахуванням погоджених умов кредитування.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, надав суду на підтвердження своїх вимог анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 10 травня 2018 року, в якій зазначено лише анкетні дані ОСОБА_1 , його контактна інформація, а також є позначка, що ОСОБА_1 приєднується до вказаних умов. Те, який кредитний ліміт встановлено, тип картки (кредитних карток у АТ КБ «Приватбанк» існує декілька типів), розмір процентів за користування кредитом, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, в анкеті-заяві не зазначено, як не зазначено і обов`язок ОСОБА_1 сплачувати комісію за користування карткою. Також не зазначено, що пам`ятку клієнта, яка містить, зокрема, Тарифи та основні умови обслуговування та кредитування ОСОБА_1 отримав та ознайомився з її змістом під підпис.

На підтвердження суми заборгованості надано: розрахунок заборгованості, виписку за договором.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 03 жовтня 2022 року, заборгованість становить 856 854,82 грн та складається з: 729 724,31 грн - заборгованості за тілом кредиту; 127 130,51 грн - заборгованості за відсотками.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Уанкеті-заяві позичальника від 10 травня 2018 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена. У цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім розрахунку кредитної заборгованості посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток та Паспорт споживчого кредиту як невід`ємні частини кредитного договору договору.

Верховний Суд погоджується з висновками судів у тій частині, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», Тарифи обслуговування кредитних карток, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, адже матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці документи і їх зміст розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 16 липня 2024 року в справі № 686/9664/21, від 13 січня 2025 року в справі № 336/6542/21.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20 вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем із надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є Паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

З урахуванням таких висновків суди правильно відмовили як в позові про стягнення процентів, на які не погоджувався позичальник, так і тіла кредиту, мотивувавши висновки тим, що банк протягом строку кредитування зараховував платежі на погашення процентів, однак мав зараховувати за тілом кредиту, адже стягнення процентів за користування кредитними коштами не обумовлено підписаними умовами.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами.

Банк до апеляційного суду подав нові докази, а саме заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 11 лютого 2020 року й від 25 вересня 2020 року, підписані позичальником за допомогою стилусу на планшеті (т. 2, а. с. 25).

На думку позивача, в цих заявах зазначені основні умови кредитування: тип кредиту, сума кредитного ліміту, процентна ставка, пеня. Позивач зазначав, що позичальник підписав заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 11 лютого 2020 року та від 25 вересня 2020 року, тобто своїм підписом засвідчив згоду з умовами кредитування; банк нараховував відповідачу проценти з 11 лютого 2020 року - дати змінених та погоджених позичальником умов кредитування, тому позовні вимоги про стягнення процентів є обґрунтованими.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Аналогічно тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та лише в разі об`єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції сторона вправі просити суд апеляційної інстанції прийняти їх, надати їм правову оцінку під час вирішення спору.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 201/8538/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Позивач в апеляційній скарзі причинами неподання заяв про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 11 лютого 2020 року й від 25 вересня 2020 року до суду першої інстанції вказав таке: на стадії подання позову були додані докази, які, на думку позивача, є достатніми для вирішення справи (заяву про приєднання до Умов, Паспорт споживчого кредиту, Умови та Правила, Витяг з тарифів). У зв`язку з розглядом справи без участі представника позивача банк не мав змоги передбачити необхідність у додаткових доказах. Суд першої інстанції не пропонував позивачеві надати додаткові докази на підтвердження позовних вимог.

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, в таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 523/4255/16-ц).

Однак позивач не вказав у апеляційній скарзі на наявність об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання до суду першої інстанції заяв про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 11 лютого 2020 року й від 25 вересня 2020 року з причин, що не залежали від нього.

Наведені докази існували на момент звернення до суду з позовом, а на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Позивач відповідних процесуальних дій не вчинив, вважаючи, що доданих ним доказів достатньо для вирішення справи, у зв`язку з чим апеляційний суд обґрунтовано не врахував нові докази під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним судом додаткових нових доказів.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 367 ЦПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже в такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в cправі № 910/3707/24).

Отже, позивач не довів доказами, поданими відповідно до вимог процесуального закону, обставини щодо згоди відповідача на сплату процентів за користування кредитними коштами та стосовно розміру таких процентів.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 373/212/16-ц, від 12 лютого 2020 року в справі № 136/840/17, від 22 липня 2020 року в справі № 189/2109/18, від 29 липня 2020 року в справі № 753/10779/16-ц, від 01 вересня 2020 року в справі № 293/599/19-ц, від 04 листопада 2020 року в справі № 534/1072/18-ц, від 02 грудня 2020 року в справі № 284/157/20-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 153/1334/16.

У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 373/212/16 зазначено, що, встановивши, що відповідачка підписала анкету-заяву від 30 червня 2010 року, отримувала платіжні картки (персональний ідентифікаційний номер для авторизації), користувалася кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, суди зробили помилковий висновок про недійсність договору. Перевипуск платіжних карток у подальшому, зокрема з оформленням платіжної картки іншого класу, не свідчить про укладення іншого кредитного договору, недодержання його письмової форми та не є підставою недійсності кредитного договору.

Верховний Суд в постанові від 29 липня 2020 року в справі № 753/10779/16-ц також розглядав позов про визнання недійсним кредитного договору та погодився із висновками судів попередніх інстанцій в тому, що про факт укладення кредитного договору свідчить заявка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна», яку позичальник підписав 25 серпня 2010 року, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 13 березня 2014 року, заява на зміну персональних даних клієнта від 16 липня 2013 року, кілька фото з карткою, роздруківка про рух грошових коштів по картці. Верховний Суд зазначив, що якщо особа підтверджує підписання договору або схвалює правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину. У суді апеляційної інстанції позичальник підтвердив, що дійсно, гроші на його картковий рахунок надходили, він їх використовував та частково погашав заборгованість.

У справах № 373/212/16 та № 753/10779/16-ц Верховний Суд досліджував дійсність кредитного договору, що не оспорюється в цій справі, тому наведені висновки Верховного суду є нерелевантними до спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 153/1334/16 вказано, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів існування між сторонами договірних зобов`язань, предметом яких є кредитні кошти, із врахуванням того, що спір відносно існування кредитних зобов`язань відповідача на час касаційного перегляду цієї справи судами фактично не вирішено, є передчасним. Суду слід перевірити факт виконання кредитного договору, на що посилався заявник в касаційний скарзі, що може свідчити про визнання договірних правовідносин.

У цій справі не ставиться під сумнів факт виникнення кредитних відносин як такий, лише оспорюється правомірність нарахування процентів за користування кредитом, тому висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 153/1334/16, стосуються відмінних обставин.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 136/840/17 вказано, що, відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виснували про те, що банк не довів отримання позичальником кредитної картки та пін-коду, проте такі висновки спростовуються анкетою-заявою від 12 серпня 2008 року, у якій наявний підпис позичальника та зазначено, що вона 12 серпня 2008 року отримала кредитну картку та пін-код. Як встановлено апеляційним судом, у заяві позичальника від 12 серпня 2008 року (б/н) визначена базова процентна ставка за кредитом - 3,00 % на місяць на залишок заборгованості. Одночасно судами не враховано, що а анкеті-заяві також передбачено, що а разі порушення позичальником терміну платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 250,00 грн + 5 % від суми позову. Банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт. Зважаючи на наведене, обґрунтованими є доводи заявника про наявність умов кредитування у заяві, підписаній позичальником 12 серпня 2008 року.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі № 189/2109/18 встановлено, що анкета-заява від 23 вересня 2008 року містить частково умови надання кредиту, зокрема: місячну базову відсоткову ставку, комісію за кредитним обслуговуванням, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, комісію за зняття готівки, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, штраф.

Постанова Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 293/599/19-ц мотивована тим, що в анкеті-заяві позичальника від 14 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Проте в довідці про умови кредитування від 14 вересня 2010 року зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5 %), розмір щомісячних платежів (7 %) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Зазначена довідка підписана від імені позичальника і апеляційний суд належним чином не оцінив її.

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року в справі № 534/1072/18-ц умови кредитування щодо сплати процентів та неустойки передбачені безпосередньо в заяві та довідці, особисто підписаних відповідачем.

У постанові від 02 грудня 2020 року в справі № 284/157/20-ц Верховний Суд зазначив, що суди не врахували те, що, оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту.

У наведених справах встановлені обставини про те, що позичальник своїм підписом погодився на сплату процентів за користування кредитом.

Однак у цій справі такі обставини не встановлено та не підтверджено, що позичальник на момент отримання кредитної картки погодився сплачувати проценти за користування кредитом.

Отже, доводи заявника про те, що суд належним чином не дослідив зібрані в справі докази, не встановив розміру заборгованості відповідача за процентами з урахуванням погоджених умов кредитування, не вказав правову підставу висновку про безоплатність користування кредитними коштами, є безпідставними, ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Звертаючись із касаційною скаргою, заявник не спростував висновків судів та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська