Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №752/19096/19

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 752/19096/19

провадження № 61-19508св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укртрансгаз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення, зміну дати звільнення та стягнення компенсації за невикористану відпустку

за касаційною скаргою адвоката Гераська Максима Григоровича як представника ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову банку

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», товариство) на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати йому присудженої рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 у справі № 752/16402/17 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплата якої не була здійснена при звільненні, починаючи з 14 серпня 2019 року; скасувати наказ АТ «Укртрансгаз» від 13 серпня 2019 року № 590-к «Про звільнення з роботи» в частині звільнення ОСОБА_1 , віце-президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» у зв`язку із скороченням штату працівників; зобов`язати АТ «Укртрансгаз» надати ОСОБА_1 відпустку за період з 01 серпня 2017 року до 11 червня 2019 року тривалістю 44 календарних дні зі звільненням в останній день відпустки та проведенням відповідного розрахунку;

стягнути з АТ «Укртрансгаз» на його користь матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2018 року в розмірі 0,5 посадового окладу в сумі 201 452,00 грн та за період з 01 серпня 2018 року до 31 липня 2019 року в розмірі 0,5 посадового окладу у сумі 201 452,00 грн; зобов`язати АТ «Укртрансгаз» змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 14 серпня 2019 року на останній день відпустки, про надання якої він просив.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що його наказом від 01 серпня 2017 року № 386-к про звільнення з роботи, затвердженим т.в.о. президента АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_2 , було звільнено із займаної посади віце-президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, що позивач уважає незаконним.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволено частково.

Станом на 08 липня 2019 року рішення суду в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 17 391 238,40 грн набрало законної сили, тому ця сума також повинна була бути сплачена на користь позивача. Однак, до моменту подання цього позову відповідач так і не здійснив остаточного розрахунку із позивачем.

Крім того, позивач вказує, що під час його звільнення було порушено законодавство про відпустки та його право на відпочинок. Також, ураховуючи встановлення факту незаконного звільнення позивача із займаної посади, позивач мав право на щорічну основну відпустку за період з 01 серпня 2017 року до 14 серпня 2019 року, тобто за два роки. Згідно з умовами Колективного договору позивач мав право на матеріальну допомогу на оздоровлення.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 07 липня 2021 року позов залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване дотриманням відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, пояснень та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 грудня 2021 року, адвокат Герасько М. Г. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15, від 19 лютого 2021 року у справі № 456/2212/19, від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Суди не взяли до уваги момент виконання роботодавцем обов`язку щодо проведення розрахунку із звільненим працівником та підстав, за яких настає відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в результаті чого безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у тому числі не надали оцінки рішенню Голосіївського районного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17, зокрема, не була досліджена відмітка на вказаному рішенні про дату набрання ним законної сили.

Згідно з наказом про звільнення від 13 серпня 2019 року з позивачем був проведений розрахунок в день звільнення та виплачені такі суми: компенсація за 50 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 серпня 2017 року до 14 серпня 2019 року; вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку; вихідна допомога відповідно до пункту 2.3 колективного договору ПАТ «Укртрансгаз» на 2016-2018 роки, із змінами та доповненнями (стаж роботи в газовій промисловості - 22 роки 20 днів).

Однак відповідач не виплатив позивачу суму середнього заробітку, присуджену цим рішенням, у зв`язку з чим допустив несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач заявляв і вимоги про зміну дати звільнення, скасування наказу про звільнення від 14 серпня 2019 року в частині звільнення з 14 серпня 2019 року, надання відпустки та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2 роки, протягом яких він перебував у вимушеному прогулі.

У матеріалах справи не міститься жодного доказу того, що позивач надавав письмову згоду відповідачу на перенесення щорічної відпустки.

Крім цього, висновки судів про те, що позивач не мав права на отримання допомоги на оздоровлення через те, що не перебував у відпустці, є хибними. Суди проігнорували доводи позивача про те, що саме через порушення відповідачем статті 3 Закону України «Про відпустки» позивач не зміг скористатись правом на відпустку, на яку мав право, адже саме відповідач створив умови, за яких позивач не мав можливості скористатись таким правом на відпустку, у зв`язку з чим було порушене його право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 0,5 посадового окладу, як це було передбачено колективним договором, що діяв в АТ «Укртрансгаз».

17 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Укртрансгаз» на касаційну скаргу,мотивований тим, що після ухвалення судом рішення, зокрема, про стягнення суми недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, та звернення такого рішення до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-УШ «Про виконавче провадження», тому положення статті 117 КЗпП, яка передбачає право на отримання компенсації за затримку проведення виплат при звільненні, до таких правовідносин застосовуватись не можуть.

Враховуючи, що висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 30 січня 2018 року у справі № 668/1528/15- ц, від 19 лютого 2021 року у справі № 456/2212/19, від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17, не є подібними правовідносинам у цій справі, провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

В АТ «Укртрансгаз» не було правових підстав для виплати на момент звільнення позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 17 391 238,40 грн, оскільки рішення суду у справі № 752/16402/17, яким було стягнено цю суму, законної сили не набрало.

У графіку відпусток АТ «Укртрансгаз» на 2019 рік період відпустки позивача не був передбачений, тому відповідач не міг у будь-який час надати позивачу відпустку.

Наказом відповідача від 21 червня 2019 року № 438 було передбачено внесення змін до графіка відпусток на 2019 рік щодо працівників керівного складу АТ «Укртрансгаз» та встановлення їм нового періоду надання щорічних відпусток на більш пізній період. Тобто в цей період надання відпусток керівному складу товариства було призупинено.

Оскільки позивач у період з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2018 року та з 01 серпня 2018 року до 01 серпня 2019 року не перебував у відпустці, не було і підстав для нарахування та виплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 0,5 посадового окладу.

14 січня 2022 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення адвоката Гераська М. Г. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, які мотивовані відсутністю правових підстав для закриття касаційного провадження у справі та застосування до спірних правовідносин окремої думки судді Верховного Суду. Відповідач не надав позивачу відпустки перед звільненням, не виплатив йому матеріальної допомоги на оздоровлення, звільнив його не в останній день відпустки, про надання якої просив позивач, на власний розсуд замінив відпустку, виплативши грошову компенсацію, у зв`язку з чим права позивача були порушені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 лютого 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17 позов ОСОБА_1 до АТ «Укртрансгаз» частково задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді віце-президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» з моменту звільнення, а саме з 01 серпня 2017 року, стягнено з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 391 238,40 грн, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 770 022,44 грн допущено до негайного виконання.

Наказом АТ «Укртрансгаз» від 11 червня 2019 року № 385-к «Про поновлення на роботі» скасовано наказ від 01 серпня 2017 року № 386-к про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді віце-президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» з 01 серпня 2017 року; визначено розташування робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 .

Наказом відповідача від 12 червня 2019 року № 388-к «Про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць» наказано головному бухгалтеру виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 770 022,44 грн.

13 червня 2019 року т.в.о. президента АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_2 підписав попередження про наступне вивільнення, а саме на виконання наказу АТ «Укртрансгаз» від 31 липня 2017 року № 507 «Про формування штатних розписів та внесення змін до них», наказу від 12 червня 2019 року № 411 «Про затвердження змін до штатного розпису», попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням з 12 червня 2019 року посади «віце-президент-головний інженер» та виведено її з штатного розпису працівників апарату АТ «Укртрансгаз» після закінчення двомісячного терміну з дня ознайомлення з цим попередженням. Одночасно з цим ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади згідно з переліком вакантних посад АТ «Укртрансгаз» станом на 13 червня 2019 року. У цьому попередженні позивач власноручно розписався, про ознайомлення, зазначив, що з переведенням не згідний.

01 серпня 2019 року Голові об`єднаного профкому працівників апарату АТ «Укртрансгаз» направлено лист щодо погодження припинення трудового договору з ОСОБА_1

13 серпня 2019 року отримано лист від Голови об`єднаного профкому працівників апарату АТ «Укртрансгаз» щодо згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 .

Наказом АТ «Укртрансгаз» від 13 серпня 2019 року № 590-к «Про звільнення з роботи» звільнено ОСОБА_1 , віце-президента-головного інженера АТ «Укртрансгаз» з 14 серпня 2019 року у зв`язку із скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 50 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 серпня 2017 року до 14 серпня 2019 року; вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку; вихідну допомогу відповідно до пункту 2.3 Колективного договору ПАТ «Укртрансгаз» на 2016-2018 роки, із змінами та доповненнями (стаж роботи в газовій промисловості - 22 роки 20 днів).

У графіку відпусток АТ «Укртрансгаз» на 2019 рік позивач був відсутній, а тому відповідач не міг надати у будь-який час позивачу відпустку.

21 червня 2019 року видано наказ товариства № 438 «Про внесення змін у графік відпусток на 2019 рік працівникам керівного складу» на виконання протокольного рішення від 20 червня 2019 року № 93-19 засідання Експертної ДСНС України з визначення рівнів та класів надзвичайних ситуацій та протокольного рішення засідання комісії з питань надзвичайних ситуацій АТ «Укртрансгаз» від 13 червня 2019 року стосовно класифікації ситуації, що пов`язана з можливим припиненням роботи технологічного обладнання об`єктів магістрального трубопровідного транспорту ГТС України як надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Вказаним наказом передбачено внесення змін до графіка відпусток на 2019 рік працівників керівного складу АТ «Укртрансгаз» та встановлення їм нового періоду, надання щорічних відпусток керівному складу товариства було призупинено.

16 липня 2019 року ОСОБА_1 надано роз`яснення товариства (№ 1001ВИХ-19-3023 від 16 липня 2019 року) щодо розгляду його звернення (№ 1001ВХ-19-7292 від 21 червня 2019 року) про доступ до публічної інформації та надання відпустки.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» задоволено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року скасовано, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17 залишено в силі.

21 грудня 2020 року відповідач добровільно сплатив на користь позивача суму, присуджену рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Суди встановили, що у зв`язку із скороченням з 12 червня 2019 року посади «віце-президент-головний інженер» та виведення її з штатного розпису працівників апарату АТ «Укртрансгаз» після закінчення двомісячного терміну з дня ознайомлення позивача з цим попередженням, за згодою профспілкового комітету звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; від переведення на інші запропоновані відповідачем посади позивач відмовився.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Суди встановили, що на час звільнення ОСОБА_1 відпустка позивача графіком відпусток товариства на 2019 рік не була передбачена; з 01 серпня 2017 року до 11 червня 2019 року позивач перебував у вимушеному прогулі.

Ураховуючи наведене, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову про зміну дати звільнення та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення є обґрунтованим, адже відповідач мав право відмовити у наданні відпустки, а грошова допомога на оздоровлення передбачена при її наданні.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Суди встановили, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач виплатив йому компенсацію за 50 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 серпня 2017 року до 14 серпня 2019 року; вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку; вихідну допомогу відповідно до пункту 2.3 Колективного договору ПАТ «Укртрансгаз» на 2016-2018 роки, із змінами та доповненнями (стаж роботи в газовій промисловості - 22 роки 20 днів).

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року у справі № 752/16402/17 товариство виконало в частині негайного виконання та було оскаржено в апеляційному порядку.

Отже, встановивши, що відповідач провів звільнення позивача з дотриманням норм трудового законодавства, при звільненні позивачу були виплачені всі суми, що належать йому від товариства на час звільнення, правильним є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15, від 19 лютого 2021 року у справі № 456/2212/19, від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17.

Аргументи касаційної скарги про обов`язок виконати рішення суду при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України зводяться до тлумачення норм матеріального права на власний розсуд.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, у значній мірі зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а також зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо підстав для закриття касаційного провадження

Звертаючись до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, відповідач просив закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 30 січня 2018 року у справі № 668/1528/15- ц, від 19 лютого 2021 року у справі № 456/2212/19, від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17, не є подібними правовідносинам у цій справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Ураховуючи наведене, клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 396 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу адвоката Гераська Максима Григоровича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов