Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2019 року у справі №265/6121/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 265/6121/18

провадження № 61-8251св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області правонаступником якого є Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2019 року в складі судді: Мельник І. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Биліни Т. І., та касаційну скаргу Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на постанову Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Биліни Т. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 разом з дружиною і донькою в серпні 2014 року у зв`язку з АТО виїхали з м. Стаханов Луганської області до м. Харків, де в жовтні 2014 року отримали статус ВПО. У жовтні 2015 року вони переїхали до м. Маріуполя, отримали нові довідки ВПО, і в січні 2016 року подали заяви до управління ПФУ Лівобережного району на переведення пенсійних справ в місто Маріуполь. З листопада 2015 року до лютого 2016 року позивач не отримував адресної допомоги, у зв`язку з чим вимушений був взяти кредит у АТ КБ «ПриватБанку». Пенсію його дружина отримала у квітні 2016 року, а він вимушений був звертатися із позовом про зобов`язання виплатити незаконно заблоковану пенсію, який було частково задоволено 19 травня 2016 року. Однак постанова суду не була виконана органами ПФУ, у зв`язку з чим він звернувся до правоохоронних органів, і за ухвалами слідчих суддів були відкриті кримінальні провадження по факту несплати йому пенсії та щодо невиконання рішення суду.

Розмір майнової шкоди складається з тих коштів, які він вимушено позичав у приватних осіб, і кредиту АТ КБ «ПриватБанк» (з відсотками і пенею), які він повертав за рахунок пенсії і адресної допомоги, і дорівнює він 15 378 грн.

Моральні страждання полягають в тому, що його сім`я з серпня 2014 року знаходиться у стані високої нервово-психологічної напруги, тому що необхідність позичати кошти і розраховувати кожну гривню, повсякденно виживати в чужому місті, шукати підтримку у незнайомих людей виснаджувала і нервово, і фізично. Його дружина вже два роки практично не виходить з орендованої квартири, в них обох загострилися усі наявні хвороби, та на повноцінне обстеження і лікування в них не було і немає коштів.

ОСОБА_1 просив стягнути з Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області:

майнову шкоду у розмірі 15 378 грн;

компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маіруполя Донецької області від 19 травня 2016 року порушені пенсійні права позивача були відновлені. Посилання позивача на те, що він вимушений був брати гроші у борг у третіх осіб та оформлювати кредит, не свідчить, що вказані витрати є майновою шкодою у розумінні статті 1166 ЦК України. Позивачем не доведено наявності підстав для стягнення компенсації моральної шкоди. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачами у справі мають бути не лише держава в особі Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України міста Маріуполя Донецької області, але й відповідний територіальний орган Державної казначейської служби України. Проте клопотання про залучення до участі у справі Державної казначейської служби як належного співвідповідача ОСОБА_1 не заявлялося.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що втрати позивача, якому протиправно було припинено виплату пенсії, і виплата якої була поновлена лише у 2017 році, неможливо вважати майновою шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України. На час розгляду справи позивачу повністю виплачена заборгованість по пенсії. Посилання позивача на те, що виплати за кредитним зобов`язанням (проценти за договором) є його збитками, понесеними саме у зв`язку із невиплатою пенсії в певний період не є належним обґрунтуванням відшкодування майнової шкоди.

Апеляційний суд вказав, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Суб`єктом відшкодування завданої шкоди є Держава та орган місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджетів органів місцевого самоврядування. Позивачу протиправно було припинено виплату пенсії, і виплата якої була поновлена лише у 2017 році. Оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, тобто, незаконність таких дій відповідача доведена, тому позивач має право на компенсацію моральної шкоди. Врахувавши обставини справи, ступінь вини відповідача, статтю 23 ЦК України, колегія суддів зробила висновок, що 5 000 грн буде достатньою і розумною компенсацією моральної шкоди. Завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована винною особою - боржником (управлінням Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області).

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить: скасувати постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди; змінити постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди, стягнувши компенсацію моральної шкоди у повному розмірі. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 1166 ЦК України, а при визначенні розміру компенсації моральної шкоди не врахував практику ЄСПЛ.

У квітні 2019 року Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 5 000 грн та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 19 травня 2016 року у справі № 265/1710/16-а не встановлено заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та діями відповідача. Бюджетом Пенсійного фонду України не передбачено витрат на виплату компенсації моральної шкоди, тому шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Тобто Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області є неналежним відповідачем у справі, що відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 281/46/16-ц.

У липні 2019 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 19 травня 2016 року у справі № 265/1710/16-а визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області; у задоволенні заяви Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року відмовлено.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року заяву Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про заміну сторони задоволено; залучено до участі у справі правонаступника Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 взятий на облік як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 22 березня 2016 року.

Листом від 01 березня 2016 року Управління соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради повідомило позивача, що з 22 лютого 2016 року виплата щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, йому в тому числі, тимчасово призупинена на підставі відомостей, які надійшли до управління за даними СБУ.

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маіруполя Донецької області від 19 травня 2016 року в справі № 265/1710/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя про визнання неправомірними дій та бездіяльності, про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя відновити з 01 березня 2016 року виплату ОСОБА_1 пенсії за віком. Вказана постанова набрала законної сили 19 липня 2016 року.

У справі № 265/1710/16-а встановлено, що ОСОБА_1 26 жовтня 2015 року був взятий управлінням на облік внутрішньо переміщених осіб, розпорядженням від 23 лютого 2016 року пенсійну справу було прийнято до управління на облік. ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа, яка проживає на території Лівобережного району міста Маріуполя, має право на отримання пенсії за віком, починаючи з місяця звернення, тобто з січня 2016 року. Виплата пенсії ОСОБА_1 зупинена без винесення певного рішення відповідачем, тобто вчинені дії, які порушують право позивача на соціальний захист.

Суди встановили, що виплата позивачу пенсії було поновлена лише у 2017 році.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суди встановили, що позивач не довів наявності майнової шкоди.

Встановивши, що відсутні умови, необхідні для відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Підставно суд стягнув і 3 тис. грн на правову допомогу».

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди.

Твердження ОСОБА_1 про те, що при визначенні розміру компенсації моральної шкоди апеляційний суд не врахував практику ЄСПЛ, колегія суддів відхиляє.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Апеляційний суд з урахуванням фактичних обставин справи, зробив обґрунтований висновок про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Посилання Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області у касаційній скарзі про те, що Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області є неналежним відповідачем у справі, колегія суддів відхиляє.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що: «держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2019 року у нескасованій частині та постанову Донецького апеляційного суду від 28 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков