Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.09.2019 року у справі №752/17100/17

Постанова

Іменем України

14 січня 2020 року

м. Київ

справа № 752/17100/17

провадження № 61-16928св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко Анастасія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Колдіної О. О.,

від 08 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., від 21 серпня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, поділ спадкового майна.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на належний йому на праві приватної власності житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .

Позивач та дружина померлого - ОСОБА_2 , як спадкоємці першої черги за законом, звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

Спадщина між спадкоємцями була розподілена нотаріусом наступним чином: 1/4 частку нерухомого майна успадкувала позивач, а 3/4 частки - відповідач.

Вважає, що при розподілі спадщини нотаріусом не було враховано положення шлюбного договору, укладеного 14 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , згідно якого будинок

АДРЕСА_1 віднесено до особистої приватної власності померлого.

Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині, яка складає обов`язкову частку житлового будинку, розташованого по

АДРЕСА_1 , та поділити вказаний житловий будинок між сторонами в рівних частках по 1/2 кожній.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог з огляду на те, що спірний будинок не був охопленим шлюбним договором, набутий під час шлюбу та до укладення шлюбного договору, а тому має статус спільного майна подружжя. При розподілі спадщини - будинку

АДРЕСА_1 нотаріусом вірно застосовано положення статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, що відповідають зібраним у справі доказам, яким дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли між сторонами, і застосовано закон, який їх регулює.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу у цивільній справі № 752/17100/17 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи № 752/17100/17 з місцевого суду.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Вважає, що суддя Колдіна О. О. повинна була заявити про свій самовідвід та не мала права брати участь у розгляді даної справи, оскільки під її головуванням вже розглядалася цивільна справа № 752/10652/15-ц між тими самими сторонами та практично з тим же самим предметом спору, стосовно володіння та користування спірним будинком.

Суди попередніх інстанцій безпідставно не надали належної оцінки тому факту, що шлюбним договором спірний будинок віднесено до особистої приватної власності померлого.

Судами не взято до уваги договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 02 листопада 2015 року «Про порядок користування будинком АДРЕСА_1 », згідно якого два спадкоємці висловили згоду поділити будинок між собою порівну.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бак В. І. подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Вважала, що правомірність дій нотаріуса при розподілі спадщини, зокрема спірного будинку, була предметом дослідження при розгляді справи в суді першої інстанції, а також ґрунтовно перевірялась колегією апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суддя Колдіна О. О. не мала права брати участь у розгляді даної справи, наголошує на тому, що ОСОБА_1 та її представник заяв про відвід судді не подавали, а отже сумнівів щодо її неупередженості та об`єктивності при розгляді справи в них не було.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрований 14 лютого 1996 року.

14 травня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, відповідно до якого, сторони поділили належне їм майно на таке, що має статус особистої приватної власності чоловіка та дружини, та таке, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_2 (дружина померлого) та ОСОБА_1 (мати померлого), які є спадкоємцями першої черги за законом.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої увійшов у тому числі будинок АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації «Рада-Право» від 15 січня 2007 року, ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 18 лютого 2008 року, виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 26 лютого 2008 року. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухоме майно 11 квітня 2008 року зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказаний будинок.

04 квітня 2016 року ОСОБА_2 нотаріусом видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу, а саме будинок АДРЕСА_1 , а також свідоцтво про право на спадщину за законом

на 1/4 частку вказаного будинку.

Іншу 1/4 частку будинку успадкувала мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 червня 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 292.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово

(частина перша статті 1258 ЦК України).

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними

(стаття 1267 ЦК України).

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містить стаття 372 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що при розподілі спадщини нотаріусом не враховано положень пункту «в» розділу ІІ шлюбного договору, укладеного 14 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за яким, як вона вважала, будинок

АДРЕСА_1 віднесено до особистої приватної власності ОСОБА_3 .

Положення статей 92, 93 СК України надають подружжю право укладати шлюбний договір, яким будуть регулюватися майнові відносини між ними, а також визначатися їхні майнові права та обов`язки.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частини перша та друга статті 97 СК України).

14 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 1996 року, укладено шлюбний договір, у якому подружжям визначено майно, яке є особистою власністю кожного із подружжя та майно, яке є спільним майном подружжя.

Підпунктом «в» пункту 2 розділу ІІ шлюбного договору передбачено, що особистою приватною власністю кожного з подружжя є нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного з подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування.

Пунктом 4 розділу ІІ шлюбного договору обумовлено, що спільною сумісною власністю подружжя є: будь-яка річ, набута за час шлюбу, і не віднесена подружжям до особистої приватної власності одного з них; будь-які майнові права (в тому числі корпоративні), набуті за час шлюбу, і не віднесені подружжям, до особистої приватної власності одного з них; майно (речі та майнові права, в тому корпоративні), передане кожним з подружжя до спільної сумісної власності із майна, що є їх особистою приватною власністю, за умови нотаріального посвідчення угоди про таку передачу; заробітна плата, пенсія, стипендія кожного з подружжя, одержані або нараховані у період знаходження у зареєстрованому шлюбі; інші доходи, які не віднесені цим договором до особистої приватної власності, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджет для спільного використання, або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Судами встановлено, що спірний будинок набутий ОСОБА_3 у власність за час шлюбу та до укладення шлюбного договору і не віднесений до особистої власності одного із подружжя.

Встановивши, що спірний будинок набутий ОСОБА_3 у власність за час шлюбу та до укладення шлюбного договору, однак не був охоплений шлюбним договором, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок має статус спільного майна подружжя, що було враховано нотаріусом при розподілі спадщини, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та інший поділ спадкового майна, ніж здійснено нотаріусом.

Доводи ОСОБА_1 про те, що існує договір про порядок користування спірним будинком, згідно якого сторони у справі як спадкоємці дали згоду поділити будинок між собою порівну, не мають юридичного значення у даній справі, оскільки предметом спору у справі № 752/17100/17 не є визначення порядку користування будинком та такий порядок не може бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та поділ спадкового майна.

Доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для відводу судді

Колдіної О. О. підлягають відхиленню, оскільки обставини, з якими

ОСОБА_1 пов`язує необхідність такого відводу, були їй відомі на час розгляду справи в суді першої інстанції, однак заяв про відвід судді

Колдіній О. О. ні позивачем, ні її представником у встановленому ЦПК України порядку не подано, про сумніви в неупередженості або необ`єктивності судді не заявлено.

Сам по собі розгляд суддею Колдіною О. О. іншої цивільної справи № 752/10652/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Івченко А. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про припинення незаконного заволодіння та користування нерухомим майном, визнання дій та бездіяльності приватного нотаріуса незаконною, не є безумовною підставою, яка свідчить про недопустимість участі судді Колдіної О. О. в розгляді справи № 752/17100/17.

Інші доводи та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення справи, а переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта