Історія справи

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 461/1522/17

провадження № 61-37981св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року у складі головуючого-судді Стрельбицького В. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2015 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення всі витрати на сина вона несе самостійно. Відповідач ухиляється від свого обов'язку щодо утримання їхньої дитини, повноцінний розвиток якої потребує постійних матеріальних затрат, нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо дитини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: стягнути з ОСОБА_5 на її користь аліменти на сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 500 грн, починаючи з 01 березня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття; позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 500 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01 березня 2017 року. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір'ю, а відповідач матеріально не утримує сина, хоча обов'язок утримувати своїх дітей до повноліття покладений, як на батька, так і на матір, а також ураховуючи те, що відповідач не заперечує проти стягнення з нього аліментів, позов в частині стягнення аліментів підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем того, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина відповідатиме його інтересам, а також із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а відповідач бажає брати участь у вихованні дитини.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд не здійснював перегляд рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів, оскільки воно не оскаржувалось сторонами.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не враховано показання свідків в частині нехтування відповідачем своїми батьківськими правами та обов'язками, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Також не надано належної оцінки тому, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров'я (частина перша статті 121 КК України), а саме завдав проникаючого ножового пораненння батькові позивача, який догладав за їхнім сином, чим спричинив психологічну травму дитині.

Судові рішення в частині вирішення позову про стягнення аліментів не оскаржуються, тому касаційним судом не переглядаються.

05 липня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Малолітній син сторін ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір'ю.

Висновком органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 20 від 18 травня 2016 року прийнято рішення про недоцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав стосовно його сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В той же час, органом опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 10 від 23 березня 2017 року надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, так як він самоусунувся від виконання своїх обов'язків та не виконує розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 271 від 27 травня 2017 року, не дбає про духовний та фізичний розвиток сина, матеріально не забезпечує.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на нього, який порушує батьківські обов'язки.

Суди дійшли вірного висновку про те, що з огляду на факт того, що ОСОБА_5 бажає брати участь у вихованні дитини, оскільки ним вживались неодноразові спроби щодо можливості побачень з сином, його відвідин та можливості брати участь у вихованні дитини, тому підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні. Позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо своєї дитини та винятковості даного випадку, яка б свідчила про наявність підстав для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу, у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини висновків судів не спростовують. Посилання заявника в касаційній скарзі на висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не є підставою для судових рішень, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, вказаним доводам і відповідним доказам була надана судами відповідна правова оцінка.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами не враховано той факт, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 121 КК України, а саме завдав проникаючого ножового поранення батькові позивача, який доглядав за їхнім сином, чим спричинив психологічну травму дитині, є безпідставними, оскільки вказані обставини не досліджувались судами, так як позивач про них не зазначала, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі, а суд касаційної інстанції, відповідно до статті 400 ЦПК України, не може встановлювати нові обставини.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик