Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №640/10507/18

Постанова

Іменем України

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 640/10507/18

провадження № 61-18941св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Юлія Вікторівна,

треті особи: ОСОБА_2, Восьма Харківська нотаріальна контора

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю. В., треті особи: ОСОБА_2, Восьма Харківська нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позову вказав, що він є сином ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 він звернувся до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, складеним його батьком у 2000 році. Разом з тим у нотаріальній конторі йому повідомили про існування ще одного заповіту ОСОБА_3 від 2013 року, який суттєво позбавляє його частки у спадщини на користь дочки його батька - ОСОБА_2. Вказаний заповіт є нікчемним, оскільки його батько через наявність хвороби очей у вказаний період часу не міг прочитати та власноручно здійснити запис у тексті заповіту, що підтверджується медичною документацію, а також висновком експертизи, яка проводилась за його клопотанням в іншій цивільній справі. Вищезазначені обставини беззаперечно підтверджують неможливість ОСОБА_3 самостійно прочитати та підписати заповіт, що свідчить про невідповідність його форми та порушення порядку його посвідчення.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати заповіт від 20 лютого 2013 року, підписаний ОСОБА_3, складений за допомогою технічних засобів та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В. нікчемним та внаслідок цього недійсним з моменту його підписання та посвідчення.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження однозначної неможливості та нездатності ОСОБА_3 прочитати текст заповіту та підписати його, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що викладені у позовній заяві доводи є припущеннями, які не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. При цьому нотаріусом було дотримано порядок посвідчення заповіту.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року змінено рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд вказав про те, що оскарженням правомірності посвідчення заповіту нотаріусом Попрас Ю. В. порушуються права ОСОБА_2 як спадкоємиці ОСОБА_3, яку в порушення вимог закону не було залучено до участі у розгляді справи у якості відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, яку уточнив у січні 2021 року та у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки саме нотаріус під час посвідчення оскаржуваного заповіту порушила вимоги закону щодо його форми, тому спір у цій справі виник саме між нею та позивачем як спадкоємцем померлого ОСОБА_3, а не між останнім та іншим спадкоємцем - ОСОБА_4. За таких обставин належним відповідачем у цій справі є саме нотаріус, який посвідчив спірний заповіт, а тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у зв'язку із неналежним суб'єктним складом осіб у цій справи є помилковим.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки усім доказам у справі та дійшов безпідставного висновку про неналежність поданих позивачем доказів. Крім того суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача про виклик свідків по справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 травня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 лютого 2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого заповів усю належну йому частину у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_4. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати нікчемним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В., заявивши останню відповідачем у цій справі, а іншого спадкоємця ОСОБА_2 - третьою особою.

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що даний спір виник між спадкоємцями ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу належного спадкодавцю майна - частини у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.

При цьому правовий статус спадкоємця ОСОБА_2 у цій справі позивачем визначено у якості третьої особи.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд вказав про те, що оскарженням правомірності посвідчення заповіту нотаріусом Попрас Ю. В. порушуються права ОСОБА_2 як спадкоємиці ОСОБА_3, яку в порушення вимог закону не було залучено до участі у розгляді справи у якості відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Установивши, що суд першої інстанції розглянув справу за неналежного суб'єктного складу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову саме з цих правових підстав, врахувавши, що правовий статус третьої особи та відповідача є різним, а також те, що належним відповідачем у цій категорії справ є особа, яка приймає спадщину - ОСОБА_4, а не нотаріус чи нотаріальна контора.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у справі з подібними правовідносинами у постанові від 19 серпня 2020 року (справа № 201/16327/16-ц, провадження № 61-43384св18), на яку обґрунтовано послався апеляційний суд в оскаржуваній постанові.

При цьому безпідставними є посилання позивача на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 640/2983/17-ц, 61-21291св18), оскільки зміст і характер відносин між учасниками вказаної справи свідчать, що між ними виник спір саме з приводу нотаріальних дій щодо опису та вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, тобто покладених на нотаріуса законом обов'язків, а не з приводу спадкування майна померлої особи.

Із цих же підстав колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо обізнаності судді Бурлаки І. В., як судді-учасника колегії у справі 640/2983/17-ц, із позицією Верховного Суду щодо належного суб'єктного складу у вказаній справі, а також наявності підстав для її відводу, яким судом апеляційної інстанції була надана належна правова оцінка в ухвалі від 24 листопада 2020 року.

Аргументи касаційної скарги про те, належним відповідачем у цій справі є саме нотаріус, який посвідчив спірний заповіт, колегія суддів відхиляє.

При цьому Верховний Суд зауважує, що саме по собі визнання заповіту недійсним може призвести до перерозподілу спадщини після померлого ОСОБА_3, тому вказана цивільно-правова вимога звернена саме до спадкоємців останнього, а не до нотаріуса, який лише посвідчував спірний заповіт та не має цивільно-правового інтересу у спадщині ОСОБА_3.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції - у незміненій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2020 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара