Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №761/17501/21
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №761/17501/21

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 761/17501/21

провадження № 61-7341св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

скаржник (боржник) - ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , заінтересована особа- Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, суб`єкт оскарження - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко Микола Миколайович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, звернувся до суду зі скаргою на постанови державного виконавця про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Скарга мотивована тим, що 14 січня 2021 року заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Дардою І. М. (далі - державний виконавець Дарда І. М.) було винесено постанови про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у виконавчому провадженні № 63929513 (далі - ВП № 63929513) з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 761/25101/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, якою зобов`язано батька ОСОБА_1 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 у визначені дні для побачень.

Заявник вказував, що вказані постанови державного виконавця є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки суперечать вимогам закону.

ОСОБА_1 зазначав, що постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 16 грудня 2020 року в межах ВП № 63929513 не отримував, оскільки з 22 грудня 2020 року до 19 січня 2021 року перебував разом зі своєю донькою ОСОБА_3 у місті Дніпрі, посилаючись на лікарняний лист та проїзні документи.

Також зазначав, що згадану постанову про відкриття виконавчого провадження отримав його адвокат Содоль А. М. лише 18 січня 2021 року.

Вказував, що державний виконавець зобов`язаний встановити поважність причини невиконання рішення суду.

Так, застосовуючи заходи примусового виконання рішення суду у виді арешту коштів боржника та встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, державний виконавець не встановив факт отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

Також посилався на те, що оскаржуваною постановою державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 14 січня 2021 року вказане обмеження встановлене до погашення заборгованості зі сплати аліментів, проте виконавчий лист виданий на виконання судового рішення, яким зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити побачення малолітньої дитини ОСОБА_3 з її матір`ю ОСОБА_2 .

Заявник вважає, що вказаними рішеннями державного виконавця були порушені його права, а тому звернувся до суду з цією скаргою.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дарди І. М. від 14 січня 2021 року про арешт коштів боржника в межах ВП № 63929513; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дарди І. М. від 14 січня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами в межах ВП № 63929513.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця від 14 січня 2021 року.

Місцевий суд виходив з того, що постанова про арешт коштів та постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами перебуває на примусовому виконанні виконавчого провадження, відкритого для виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/25101/20, тому повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року скасовано та направлено справу до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду у порядку цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, формально підійшов до надання правової оцінки поданій позовній заяві та, не дослідивши належним чином зміст останньої, дійшов передчасного висновку про те, що остання була подана до Шевченківського районного суду міста Києва як до адміністративного місцевого суду.

Шевченківський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 25 листопада 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Місцевий суд виходив з того, що здійснивши перевірку виконання рішення суду, а саме постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, державним виконавцем 14 січня 2021 року у відповідності до вимог статті 56 та частини четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про арешт коштів боржника, якими накладено арешт в межах суми стягнення з врахуванням виконавчого збору на грошові кошти, що містяться на належних боржнику відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті боржником після винесення цієї постанови, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які, заборонено законом та встановлено тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Також в ухвалі суду вказано, що посилання заявника щодо неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження до уваги не приймаються, оскільки, будучи обізнаним про постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, заявник мав можливість добровільно виконати рішення, але не зробив цього.

Таким чином, під час винесення оскаржуваних рішень у ВП № 63929513 державний виконавець Дарда І. М. діяла у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах своїх повноважень.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її до апеляційного суду.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 06 квітня 2023 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада

2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та зазначив, що копія постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4911/21, якою визнано неправомірними та скасовано постанови державного виконавця від 31 грудня 2020 року, від 06 січня 2021 року та від 14 січня 2021 року про накладення штрафу у межах ВП № 63929513 не може бути прийнята судом в якості доказу, оскільки вказана постанова була наявна на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, однак, не була надана скаржником в місцевому суді.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко М. М., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від: 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15-г, 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18), 04 березня 2020 року у справі № 752/22214/16-ц (провадження № 61-21694св19), 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а, 15 жовтня 2020 року у справі № 873/26/20, 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61-7463св19).

Так, заявник в касаційній скарзі посилається на те, що державний виконавець не переконався у тому, що постанова про відкриття виконавчого провадження доведена до відома боржника та йому роз`яснені його права і обов`язки як боржника у виконавчому провадженні, тому державний виконавець не мав права застосовувати примусові заходи виконання судових рішень.

Зазначає, що у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавець не вправі вчиняти подальші виконавчі дії, зокрема, такі як встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та арешт коштів боржника.

Також вказує, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державному виконавцю надані повноваження щодо накладення стягнення у вигляді штрафу, проте постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, тобто коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте, не зробив цього.

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Власюк К. П., подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду та ухвала суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 19 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Шевченківського районного суду міста Києва.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд своєю ухвалою від 25 липня 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як встановлено судами, постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/25101/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав забезпечено вказаний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 шляхом визначення місця та часу спілкування малолітної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до винесення судом першої інстанції рішення: щотижня у будні дні: з 10:00 год. кожної середи до 10:00 год. кожної суботи; щомісячно у вихідні дні з 10:00 год. кожної першої суботи до 20:00 год. кожної першої неділі та з 10:00 год. кожної третьої суботи до 20:00 год. кожної третьої неділі та, коли випадає п`ята субота, з 10:00 год. кожної п`ятої суботи до 20:00 год. кожної п`ятої неділі. Зобов`язано батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 у дні, які визначені цією ухвалою, для побачень.

На виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) перебуває виконавче провадження № 63929513 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 761/25101/20 шляхом зобов`язання батька ОСОБА_1 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері у визначені дні для побачень.

16 грудня 2020 року у межах ВП № 63929513 державним виконавцем Дардою І. М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору у сумі 9 446 грн (а.с.182, т.1).

Постанова від 16 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження надіслана ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням за № 0209422424144, яке надійшло на відділення поштового зв`язку Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») № 54 (місто Київ) 28 грудня 2020 року, проте ОСОБА_1 не отримана (а.с. 97-98, т.1).

Постановами державного виконавця від 31 грудня 2020 року, 06 січня 2021 року, 14 січня 2021 року на ОСОБА_1 накладено штрафи за невиконання рішення суду (а.с. 186-194, т.1).

14 січня 2021 року державним виконавцем Дардою І. М. винесено постанови про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у виконавчому провадженні № 63929513 (а.с.102-105, т.1).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у справі № 761/25101/20, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з батьком задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 238-247, т.1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги у разі встановлення її обґрунтованості суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з положеннями статті 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положенням частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Як встановлено судами, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 761/25101/20 шляхом зобов`язання батька ОСОБА_1 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері у визначені дні для побачень, 16 грудня 2020 року державним виконавцем Дардою І. М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63929513 та про стягнення виконавчого збору у сумі 9 446 грн.

Постанова від 16 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження надіслана ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням за № 0209422424144.

Відповідно до акта державного виконавця від 23 грудня 2020 року встановлено, що, за адресою місця проживання ОСОБА_2 боржник ОСОБА_1 для передачі малолітньої дитини ОСОБА_3 не з`явився, постанову суду № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року не виконує.

Відповідно до акта державного виконавця від 30 грудня 2020 року встановлено, що, за адресою місця проживання ОСОБА_2 боржник ОСОБА_1 для передачі малолітньої дитини ОСОБА_3 не з`явився, постанову суду № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року не виконує.

Постановою державного виконавця Дарди І. М. від 31 грудня 2020 року, прийнятою у зв`язку з невиконанням постанови № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року, на підставі акта державного виконавця від 30 грудня 2020 року, на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1 700 грн.

Відповідно до акта державного виконавця від 06 січня 2021 року встановлено, що, за адресою місця проживання ОСОБА_2 боржник ОСОБА_1 для передачі малолітньої дитини ОСОБА_3 не з`явився, постанову суду № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року не виконує.

Постановою державного виконавця Дарди І. М. від 06 січня 2021 року, прийнятою у зв`язку з невиконанням постанови № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року, на підставі акта державного виконавця від 06 січня 2021 року, на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 400 грн.

Відповідно до акта державного виконавця від 13 січня 2021 року встановлено, що, здійснивши вихід за адресою місця проживання ОСОБА_2 , боржник ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_3 не передав, постанову суду № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року не виконує.

Постановою державного виконавця Дарди І. М. від 14 січня 2021 року, прийнятою у зв`язку з невиконанням постанови № 761/25101/20 від 09 грудня 2020 року, на підставі акта державного виконавця від 13 січня 2021 року, на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 400 грн.

Слід зазначити, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4911/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, визнано неправомірними та скасовано постанови державного виконавця від 31 грудня 2020 року, від 06 січня 2021 року та від 14 січня 2021 року про накладення штрафу у межах ВП № 63929513.

В оскаржуваній постанові державного виконавця від 14 січня 2021 року про арешт коштів боржника, прийнятій в ході примусового виконання рішення про забезпечення побачення малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , вказано, що арешт коштів на відкритих рахунках, а також коштів на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, накладено в межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, у розмірі 18 141,30 грн.

В оскаржуваній постанові державного виконавця від 14 січня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, прийнятій в ході примусового виконання рішення про забезпечення побачення малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , вказано, що таке обмеження встановлене до погашення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 8 500 грн.

Розділ VIII Закону України «Про виконавче провадження» встановлює порядок виконання рішень немайнового характеру.

Так, відповідно до статті 63 цього Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 64-1 цього Закону регламентовано порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.

Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що, здійснивши перевірку виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року щодо забезпечення боржником побачення малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , державним виконавцем складено акти від: 23 грудня 2020 року, 30 грудня 2020 року, 06 січня 2021 року та 13 січня 2021 року про невиконання боржником судового рішення, на підставі яких прийнято постанови від: 31 грудня 2020 року, 06 січня 2021 року, 14 січня 2021 року про накладення на боржника штрафу, а також оскаржувані постанови від 14 січня 2021 року про арешт коштів боржника та встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, які були правомірно прийняті державним виконавцем у межах своїх повноважень та у відповідності до вимог статей 56 та 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

В оскаржуваних рішеннях зазначено, що ОСОБА_1 був обізнаним про постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, якою встановлено порядок побачень ОСОБА_3 зі своєю матір`ю, тому мав можливість добровільно виконати рішення суду, але не зробив цього.

Колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

З огляду на матеріали справи, відповідно до адвокатського запиту представника боржника - адвоката Содоля А. М. з відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта» надійшла відповідь разом з поясненнями листоноші, яка підтвердила факт невручення постанови про відкриття виконавчого провадження особисто ОСОБА_1 . Окрім того, згідно з поясненнями ОСОБА_1 він не отримував вказаної постанови, оскільки з 22 грудня 2020 року разом з донькою ОСОБА_3 перебував у місті Дніпрі, що підтверджується також медичною довідкою від 11 січня 2021 року та проїзними документами. Позивач разом з донькою повернулися до Києва 19 січня 2021 року і лише тоді дізналися про наявність постанови державного виконавця.

Крім того, як вказано в постанові Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/25101/20 відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явились, направили до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із хворобою представника та неможливістю позивача особисто взяти участь у судовому засіданні у зв`язку із перебуванням в іншому місті за сімейними обставинами.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що у державного виконавця були відсутні підстави для примусового виконання виконавчого листа без встановлення факту отримання боржником постанови про виконавче провадження, оскільки згідно з положеннями статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Разом з тим, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акта про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а.

Крім того, відповідно до пункту 7 Розділу IX (Виконання рішень немайнового характеру) Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 ( в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій), за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, колегія суддів не може погодитися в висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийнятих державним виконавцем оскаржуваних постанов від 14 січня 2021 року про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, які прийняті внаслідок невиконання та повторного невиконання боржником постанови суду щодо передачі малолітньої ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері у визначені дні для побачень у період з 22 грудня 2020 року до 19 січня 2021 року, оскільки державним виконавцем не взято до уваги поважність причин її невиконання, а також можливість ОСОБА_1 її виконати в цей проміжок часу і в строки, встановлені вказаними постановами про накладення на боржника штрафу, враховуючи перебування ОСОБА_1 разом з донькою в місті Дніпрі та довідку лікаря від 11 січня 2021 року про захворювання ОСОБА_3 , у зв`язку з чим остання не відвідувала дошкільний заклад освіти в період з 22 грудня 2020 року до 11 січня 2021 року.

Сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті четвертої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, суди не звернули уваги, що в оскаржуваній постанові державного виконавця від 14 січня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, прийнятої в ході примусового виконання рішення про забезпечення побачення малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , вказано, що таке обмеження встановлене до погашення заборгованості зі сплати аліментів, проте виконавчий лист № 761/25101/20 виданий на виконання постанови про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком.

Щодо доводів касаційної скарги на постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, прийнятої в межах виконання рішення суду немайнового характеру

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, зважаючи на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Дарди І. М. від 14 січня 2021 року про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами в межах ВП № 63929513 направлено до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду.

Крім того, аналіз положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання.

Тобто положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суди в порушення вищевказаних положень закону не врахували, що оскільки виконавчий лист, виданий на виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/25101/20, який перебуває на примусовому виконанні, носить немайновий характер, а закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів, як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом 8 Закону України «Про виконавче провадження». Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру.

Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом, є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 752/22214/16-ц (провадження № 61-21694св19), на яку, зокрема, посилався заявник у касаційній скарзі.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-22847св19) викладено висновок, що «на відміну від Розділу VІІ «Порядок звернення стягнення на майно боржника» (статті 48-62) Закону України «Про виконавче провадження», Розділ VІІІ «Виконання рішень немайнового характеру» (статті 63-67) цього Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові кошти боржника.

Намагання приватного виконавця забезпечити виконання судового рішення за допомогою заходів (шляхом накладення арештів), які прямо не передбачені Розділом VІІІ Закону України «Про виконавче провадження», та без дотримання встановленого статтею 435 ЦПК України порядку зміни способу виконання рішення суду є втручанням у право боржника на розпорядження своїм майном».

Крім того, за змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Отже, помилковим є висновок апеляційного суду про правомірність прийняття державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника у зв`язку з невиконанням останнім рішення суду та накладенням на нього штрафу 30 грудня 2020 року, 06 січня 2021 року та 13 січня 2021 року, оскільки ОСОБА_1 зі змістом цих постанов державного виконавця обізнаний не був.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.

За таких обставин, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) та від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61?7463св19), відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не релевантні до спірних правовідносин.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

У зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги, з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) підлягає стягненню 908 грн на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання скарги в суді першої інстанції, 536,80 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги та 536,80 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги, а всього - 1 981,60 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко Микола Миколайович, задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, на постанови заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Дарди Ірини Михайлівни про арешт коштів боржника та про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами задовольнити.

Визнати постанови заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Дарди Ірини Михайлівни від 14 січня 2021 року про арешт коштів боржника та від 14 січня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами незаконними та скасувати.

Стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 1 981 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят одну) гривню 60 (шістдесят) копійок на відшкодування судового збору, сплаченого за подання скарги в суді першої інстанції, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк