Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №758/3352/18
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №758/3352/18

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 758/3352/18

провадження № 61-10007св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів:

Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що квартира

АДРЕСА_1 , загальною площею 58,70 кв. м, житловою площею - 37,40 кв. м придбана під час шлюбу з ОСОБА_2 за особисті кошти ОСОБА_1 , отримані від реалізації належного їй на праві особистої власності майна - квартири

АДРЕСА_2 , проданої за 640 000,00 грн. Відповідач не веде побут

у вказаній квартирі, не сплачує за житлово-комунальні послуги, не бере участі в необхідних додаткових витратах на квартиру. Зараз у квартирі проживає ОСОБА_1 з донькою та неповнолітнім сином.

ОСОБА_1 просила визнати трьохкімнатну квартиру

АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що з 06 червня

2009 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем за зустрічним позовом, у період якого сторони придбали спірну квартиру. Після розірвання шлюбу поділ майна не проводився.

ОСОБА_2 зазначав, що з весни 2006 року він почав проживати разом

з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві власності. За період проживання у її квартирі за рахунок праці та коштів ОСОБА_2 вартість квартири істотно збільшилася. Тобто спірна вказана квартира була придбана за спільні сумісні кошти і за рахунок праці позивача за первісним позовом.

ОСОБА_2 просив поділити спільне майно, визнавши за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 - право власності на 1/2 частини цієї квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на

1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір

у розмірі 5 286,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 58,70 кв. м, житловою - 37,40 кв. м, особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір

у сумі 29 954,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи

в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , отримані від продажу квартири

АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві особистої приватної власності. У свою чергу ОСОБА_2 не довів поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 жовтня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня

2022 року та залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що представник ОСОБА_1 не довів, що спірна квартира придбана саме за рахунок тільки належних їй особистих коштів. Заявник зазначає, що у спірній квартирі було проведено ремонтні роботи за рахунок ОСОБА_2 , що у свою чергу, свідчить про факт збільшення вартості спірного майна, що відповідно до статті 62 СК України дає заявнику право на визнання спірного майна спільним майном подружжя. Апеляційний судне врахував факт укладення договору купівлі-продажу спірної квартири в інтересах сім?ї.

Доводи інших учасників справи

07 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 рокузалишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.

02 грудня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

02 липня 2004 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . За домовленістю сторін квартира продається за ціною 302 100,00 грн.

06 червня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року.

22 липня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 640 000,00 грн. Продавець стверджував, що на момент набуття права власності на квартиру, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала, і ця квартира не є спільною сумісною власністю.

22 липня 2013 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 514 487,00 грн. Цей договір укладено за згодою чоловіка покупця, ОСОБА_2 , на купівлю квартири, викладеною у вигляді заяви.

Із розписки від 22 липня 2013 року, підписаної ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_8 , видно, що ОСОБА_9 гроші від продажу квартири отримала

в повному обсязі.

Із висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 15 березня 2019 року № 05/19 відомо, що вартість робіт на проведення ремонту, ідентичного проведеному з жовтня 2013 року до листопада 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 , в цінах станом на

13 травня 2019 року становить 424 226,96 грн.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_2 за період з 3 кварталу 2007 року по 4 квартал 2013 року отримував доходи

у таких розмірах: за 2007 рік - 50 769,90 грн; за 2008 рік - 109 899,95 грн; за 2009 рік - 60 904,42 грн; за 2010 рік - 4 415,29 грн; за 2011 рік - 23 684,20 грн; за 2012 рік - 55 341,17 грн; за 2013 рік - 32 416,40 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

З огляду на зміст статті 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того

з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Згідно зі статтею 62 СК України, яка регулює втручання у право особистої приватної власності, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції режиму спільного сумісного майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

З матеріалів справи відомо, що 02 липня 2004 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві власності.

22 липня 2013 року, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 відчужила вказану квартиру і в той же день придбала спірну квартиру.

ОСОБА_2 не заперечував що спірна квартира була придбана за власні кошти ОСОБА_1 , проте вказував, що за період проживання

у спірній квартирі за рахунок його праці та коштів вартість квартири істотно збільшилася.

Встановивши, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , отримані від продажу квартири

АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві особистої приватної власності, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 ненадав доказів на підтвердження того, що його внесок

у збільшення вартості у розумінні частини першої статті 62 СК України

є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника

з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, апостанови Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов