Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.01.2021 року у справі №201/10403/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 201/10403/19

провадження № 61-263св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), третя особа - ОСОБА_2, про захист прав споживача, визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що 26 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ "Укргазбанк" укладений кредитний договір № 0263/03/2018/0189, за умовами якого вона отримала споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 774 200,00 грн строком до 24 березня 2023 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,49 % річних. На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору між нею та банком укладений договір застави відповідного транспортного засобу від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189, та між сторонами і ОСОБА_2 укладений договір поруки від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189Р. 23 березня 2018 року позивачем оформлений договір добровільного страхування наземного транспорту № 3112/205/007231.

07 травня 2019 року позичальник ОСОБА_1, попередивши про це працівника банку, здійснила черговий платіж на погашення кредитної заборгованості в розмірі, більшому на 3 928,00 грн за визначений графіком повернення кредиту. Протягом дії кредитного договору позивач вчасно і у визначеному сторонами розмірі здійснювала сплату щомісячних платежів, однак наприкінці травня 2019 року стала отримувати смс-повідомлення від відповідача про необхідність сплати заборгованості в розмірі 3 382,62 грн. Із роз'яснень працівника місцевого відділення банку позивач з'ясувала, що таке штучне утворення заборгованості відбулося внаслідок нарахування комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з підстави несвоєчасного подання нею до банку доказів сплати страхових платежів за договором страхування наданого в заставу транспортного засобу. ОСОБА_1 звернулася на адресу відповідача із заявою про перерахунок кредитної заборгованості, а також із повторним повідомленням про внесення 07 травня 2019 року дострокового повернення споживчого кредиту в сумі 3 928,00 грн.

Проте відповіді від банку на вказане звернення і перерахунку кредитної заборгованості у зв'язку із зазначеним частковим погашенням споживчого кредиту не отримала.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними підпункт 1.3.3 пункту 1.3, частини 3,4 пункту 3.1, пункт 3.3, підпункт 3.3.1, пункт 3.4 та пункти 3.4.1,3.6,3.8,3.13 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 в частині комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладення; зобов'язати ПАТ АБ "Укргазбанк" здійснити перерахунок всіх платежів за кредитним договором від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189, ґрунтуючись на встановленій пунктом 3.7 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 та статтею 19 Закону України "Про споживче кредитування" черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит і призначення платежів за платіжними квитанціями, та за наслідками перерахунку укласти шляхом направлення засобами кур'єрського зв'язку ОСОБА_1 за місцем мешкання: АДРЕСА_1, для розгляду та підписання підписаних ПАТ АБ "Укргазбанк" двох примірників додаткової угоди до кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 із зміненим внаслідок перерахунку розмірів періодичного платежу і графіку зменшення заборгованості за кредитом; надати тлумачення змісту і визначити місце виконавчого обов'язку позичальником з надання доказів страхових платежів за підпунктом 4.3.7 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 026/03/2018/0189; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними підпункт 1.3.3 пункту 1.3, частини 3,4 пункту 3.1, пункт 3.3, підпункт 3.3.1, пункт 3.4 та пункти 3.4.1,3.6,3.8,3.13 кредитного договору від 26 березня 2018 року в частині комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладення. Зобов'язано ПАТ АБ "Укргазбанк" здійснити перерахунок всіх платежів за кредитним договором від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189, ґрунтуючись на встановленій пунктом 3.7 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 та статтею 19 Закону України "Про споживче кредитування" черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит і призначення платежів за платіжними квитанціями, та за наслідками перерахунку укласти шляхом направлення засобами кур'єрського зв'язку ОСОБА_1 за місцем мешкання: АДРЕСА_1, для розгляду та підписання підписаних ПАТ АБ "Укргазбанк" двох примірників додаткової угоди до кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 із зміненим внаслідок перерахунку розмірів періодичного платежу і графіку зменшення заборгованості за кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь держави судовий збір в розмірі 1 536,80 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умову щодо плати за супроводження кредиту, і це є підставою для визнання такого положення недійсним, врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, та вказав, що доводи відповідача про те, що спірна комісія є комісією за обслуговування кредитної заборгованості, що не суперечить положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 10 травня 2007 року № 168, є необґрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність встановлення у кредитному договорі комісії за управління коштам в частині обслуговування кредиту, оскільки банк не повинен встановлювати платежі, обов'язкові для споживача, за свої дії на власну користь. Умови кредитного договору, якими встановлено обов'язок позичальника сплачувати комісію за супроводження кредиту (управління коштами в частині обслуговування кредиту), є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків та прихованого підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, тому судом задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання банку здійснити перерахунок всіх платежів за кредитним договором у визначеному позивачем порядку.

У свою чергу, оскільки підпункт 4.3.7 кредитного договору не є незрозумілим, викладені в ньому слова та поняття відповідають їхньому змісту та не потребують додаткового тлумачення, тому суд першої інстанцій дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині тлумачення змісту і визначення місця виконання обов'язку позичальника з надання доказів страхових платежів за підпунктом 4.3.7 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 026/03/2018/0189.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, визнавши недійсними пункти кредитного договору щодо сплати комісії за управління в частині обслуговування кредитної заборгованості та зобов'язавши банк здійснити перерахунок всіх платежів за кредитним договором; доводи апеляційної скарги про безпідставність заявлених позовних вимог є необґрунтованими; доводи апеляційної скарги стосовно неповного з'ясування обставин справи, законності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними; наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення чинного законодавства, незгоди з рішенням суду першої інстанції, переоцінки висновків рішення суду першої інстанції та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції; будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року ПАТ АБ "Укргазбанк" засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та стягнення з банку на користь держави судового збору в сумі 1 536,80 грн, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнути з ОСОБА_1 на користь банку понесені у справі судові витрати в сумі 2 305,20 грн. Касаційна скарга також містила клопотання про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року до завершення перегляду справи в касаційному порядку.

Як підставу касаційного оскарження заявник вказує відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначає, що суди, вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання здійснити відповідачем перерахунок усіх платежів за кредитним договором та укласти додаткову угоду, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц.

Також у касаційній скарзі щодо визнання недійсними пунктів кредитного договору в частині комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладення заявник зазначає, що суди послалися на положення Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, та частину 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", які не були чинними на момент укладення кредитного договору; статтею 8 Закону України "Про споживче кредитування" встановлено, що до загальних витрат за споживчим кредитом не включаються, зокрема, платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит; спірна комісія не є платежем за додаткові та супутні послуги банку, не є компенсацією сукупних послуг банку за рахунок клієнта, вона встановлена у разі порушення позичальником будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених пунктами 4.3.6-4.3.9 кредитного договору, є правомірною та справедливою; постанови Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, на які послалися суди, регулюють правовідносини, що не є подібними правовідносинам, що склалися між сторонами цієї справи.

Щодо інших задоволених судом позовних вимог, то заявник також зазначає, що всупереч пунктам 3.5,4.1.2 кредитного договору позивач до моменту внесення на рахунок кредиту коштів відповідну заяву відповідачу для перерахунку розміру періодичного платежу, виходячи з нового залишку заборгованості за кредитом, не надала, отже, у зв'язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати комісії та відсутністю заяви позичальника про дострокове часткове погашення кредиту, у позивача відсутні правові підстави вимагати від банку перерахунку платежів та укладення додаткової угоди до кредитного договору; укладення додаткової угоди, як це передбачено рішення суду, суперечить частинам першій, другій статті 651 (підстави для зміни або розірвання договору) Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частині 9 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

На думку заявника, обраний позивачем спосіб захисту права, викладений у позовній заяві, в частині зобов'язань відповідача здійснити перерахунок всіх платежів та за наслідками перерахунку укласти шляхом направлення засобом кур'єрського зв'язку ОСОБА_1 за місцем мешкання для розгляду та підписання підписаних відповідачем двох примірників додаткової угоди до кредитного договору із зміненим внаслідок перерахунку розмірів періодичного платежу і графіка зменшення заборгованості за кредитом, не відповідає способам захисту цивільного права, передбаченим законом, та відповідно він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі.

Окрім цього, заявник вказує, що позивачем був погашений кредит у повному обсязі 03 грудня 2019 року, що підтверджується довідкою, тому кредитний договір був припинений виконанням, проведеним належним чином на підставі статті 599 ЦК України, у зв'язку з чим до кредитного договору не може бути внесено жодних змін та укладено додаткову угоду.

Станом на час розгляду справи відзиву на касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" на адресу Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України), витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 201/10403/19, відмовлено в задоволенні клопотання ПАТ АБ "Укргазбанк" про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року матеріали справи № 201/10403/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

З огляду на межі апеляційного перегляду справи та зміст касаційної скарги, перегляд справи судом касаційної інстанції здійснюється лише в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору в частині комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладення, а також зобов'язання банку здійснити перерахунок всіх платежів за кредитним договором, ґрунтуючись на встановленій пунктом 3.7 кредитного договору та статтею 19 Закону України "Про споживче кредитування" черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит і призначення платежів за платіжними квитанціями, та за наслідками перерахунку укладення шляхом направлення засобом кур'єрського зв'язку ОСОБА_1 за місцем її мешкання для розгляду та підписання підписаних банком двох примірників додаткової угоди до кредитного договору із зміненим внаслідок перерахунку розмірів періодичного платежу і графіку зменшення заборгованості за кредитом (тобто в частині задоволених позовних вимог).

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ АБ "Укргазбанк" підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 березня 2018 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0263/03/2018/0189, за умовами якого ОСОБА_1 отримала споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 774 200,00 грн, на строк по 24 березня 2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,49 % річних.

Підпунктом 1.3.3 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 передбачено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами за весь термін фактичного користування кредитом: у разі порушення позичальником будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених пунктами 4.3.6-4.3.9 цього договору, позичальник сплачує банку комісію за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 0,5 % (без ПДВ) від суми наданого кредиту, зазначеної у пункті 1.1 цього договору (з урахуванням змін і доповнень).

У пункті 3.1 кредитного договору йдеться про те, що позичальник здійснює погашення кредиту у відповідності з графіком, встановленим у додатку № 2 до цього договору, та сплату процентів за користування кредитними коштами (надалі - кредитна заборгованість) шляхом сплати рівних один одному платежів у розмірі 18
872,00 грн (надалі - періодичний платіж) (крім першого та останнього платежів), щомісячно з 1-го (першого) по 10-е (десяте) число кожного місяця (надалі - строк сплати періодичного платежу), шляхом внесення коштів на рахунок № НОМЕР_1 (рахунок кредиту), відкритий у АБ "Укргазбанк", код банку 320478, через касу банку або шляхом безготівкового перерахування.

Сплата періодичного платежу оформлюється єдиним платіжним документом, у якому не відокремлюються суми, що припадають на погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами.

При виникненні зобов'язання позичальника щодо сплати комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості (у разі порушення будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених підпунктами 4.3.6-4.3.9 цього договору, відповідно до підпункту 1.3.3 цього договору), розмір періодичного платежу на період застосування комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості збільшується на суму нарахованої відповідно до підпункту 3.13 цього договору комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості.

При цьому сплата періодичного платежу оформлюється єдиним платіжним документом, в якому не відокремлюються суми, що припадають на погашення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами та сплату комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості.

Пунктом 3.3 кредитного договору передбачено, що сторони погоджуються, що зобов'язання з часткового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами є виконаними позичальником належним чином у разі зарахування на рахунок кредиту суми періодичного платежу у розмірі, у строки та у порядку згідно з цим договором, за умови відсутності на момент зарахування періодичного платежу простроченої заборгованості позичальника за цим договором та порушення будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених пунктами 4.3.6-4.3.9 цього договору.

Підпункт 3.3.1 кредитного договору визначає, що в період застосування комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості зобов'язання з часткового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами є виконаними позичальником належним чином у разі зарахування на рахунок кредиту суми періодичного платежу, яка включає суму нарахованої відповідно до пункту 3.13 цього договору комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості, за умовами відсутності на момент зарахування періодичного платежу простроченої заборгованості позичальника за цим договором.

Відповідно до пункту 3.4 укладеного між сторонами кредитного договору банк самостійно розподіляє кошти з рахунку кредиту у день їх зарахування (окрім останнього банківського місяця), що надійшли як періодичний платіж, на погашення кредиту, сплату комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості (за наявності) та процентів за користування кредитними коштами. У разі зарахування коштів на рахунок кредиту в останній банківський день місяця, їх розподіл здійснюється банком наступного банківського дня.

Згідно з підпунктом 3.4.1 кредитного договору у разі, якщо сума зарахованих на рахунок кредиту коштів перевищує розмір періодичного платежу з урахуванням суми комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості (за наявності), сума такого перевищення направляється на погашення кредиту у цей же банківський день (окрім останнього банківського дня місяця). При цьому розмір наступного періодичного платежу залишається без змін.

Пункт 3.6 кредитного договору передбачає, що при зарахуванні періодичного платежу або будь-якого іншого платежу на рахунок кредиту відповідно до цього договору, у разі наявності будь-якої простроченої заборгованості (в тому числі із комісій - за наявності) за цим договором, такий платіж направляється банком на погашення простроченої заборгованості. В такому випадку вважається, що періодичний платіж внесений у неповній сумі або не внесений взагалі.

Відповідно до пункту 3.7 кредитного договору при отриманні від позичальника на рахунок кредиту коштів (або коштів, отриманих в порядку договірного списання), сторони встановлюють наступний порядок погашення заборгованості за цим договором: прострочена сума за кредитом (якщо буде мати місце прострочення); прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення); строкова заборгованість за кредитом; строкові проценти; прострочені комісії (якщо буде мати місце прострочення); строкові комісії (якщо буде мати місце).

Пункт 3.8 кредитного договору закріплює, що у разі порушення встановлених цим договором порядку та строків сплати періодичних платежів, суми не погашених у строк платежів (або їх частин), а також суми не погашених у строк комісій, визнаються простроченими та наступного банківського дня переносяться банком на рахунки простроченої заборгованості. При цьому розмір прострочених процентів визначається як різниця між фактично нарахованими відповідно до пункту 1.3 цього договору процентами за користування кредитними коштами за звітний період та сумою внесеного періодичного платежу за відповідний період зменшеного на суму прострочених та строкових комісій (якщо буде мати місце); розмір простроченої суми за кредитом визначається як різниця між строковою заборгованістю за кредитом на 11-е (одинадцяте) число кожного місяця та плановим максимальним залишком за кредитом на відповідну дату згідно з додатком № 2 до цього договору; розмір простроченої комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості визначається як різниця між сумою фактично нарахованої комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості за звітний період та сумою внесеної комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у місяці, наступному за звітним періодом.

Підпункт 3.13 кредитного договору визначає, що нарахування комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості здійснюється не пізніше останнього банківського дня кожного місяця, починаючи з місяця, в якому банком виявлено порушення позичальником зобов'язань, встановлених пунктами
4.3.6-4.3.9 цього договору, до повного погашення кредитної заборгованості (у т. ч. погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, процентами за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості), не враховуючи останній місяць користування кредитом.

Позичальник згідно з підпунктом 4.3.7 кредитного договору зобов'язався вчиняти всі необхідні дії для чинності страхового покриття за договорами страхування, зазначеними у підпункті 4.3.6 цього договору, та здійснювати вчасне внесення всіх чергових страхових платежів, сплата яких забезпечувала б дію договорів страхування на строк не менший, ніж той, в межах якого позичальник виконає всі зобов'язання за цим договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б безперервну дію договору страхування не менше ніж на наступний рік та не пізніше ніж за 1 (один) банківський день до граничного строку дії попереднього страхового покриття, надавати банку докази таких сплат; забезпечувати здійснення страхування заставного майна протягом усього терміну користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ АБ "Укргазбанк" і ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189, предметом якого є автомобіль марки "MITSUBISHI", модель "PAJERO SPORT", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

23 березня 2018 року ОСОБА_1 оформлений договір добровільного страхування наземного транспорту № 3112/205/007231.

26 березня 2018 року між ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір поруки № 0263/03/2018/0189Р, за яким ОСОБА_2 поручився відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189.

Листом від 03 червня 2019 року № 1 ОСОБА_1 через Дніпропетровську обласну дирекцію АБ "Укргазбанк" повідомила АТ "Укргазбанк" про те, що 07 травня 2019 року вона здійснила часткове дострокове повернення споживчого кредиту на суму 3
928,00 грн, у зв'язку з чим просила скоригувати її зобов'язання за вказаним кредитним договором і надати у новій редакції додаток № 1 до договору, виходячи з дострокового повернення споживчого кредиту в сумі 3 928,00 грн.

Листом від 12 липня 2019 року № 2 позивач просила відповідача в стислий термін здійснити перерахунок залишку заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами 26 березня 2018 року.

АБ "Укргазбанк" листом від 09 серпня 2019 року № 5-189/03/78/219 повідомив ОСОБА_1 про те, що нею не було надано до банку доказів сплати страхових платежів, що підтверджують дію страхового покриття за договорами страхування на строк, не менший ніж 1 рік, у зв'язку з чим було встановлено комісію за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості - 0,5 % від суми наданого кредиту до повного погашення кредиту відповідно до пункту 1.1 кредитного договору. Також зазначено про нарахування такої комісії за порушення зобов'язань, встановлених пунктами 4.3.6-4.3.9 кредитного договору відповідно до підпункту 1.3.3 цього договору.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, послався на положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", пункт 3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, й правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, вказавши, що положення договору про споживчий кредит, які містять умову щодо плати за супроводження кредиту, є несправедливими і це є підставою для визнання такого положення недійсним.

На підставі зазначеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про незаконність встановлення у кредитному договорі комісії за управління коштами в частині обслуговування кредиту, оскільки банк не повинен встановлювати платежі, обов'язкові для споживача, за свої дії на власну користь; умови кредитного договору, якими встановлено обов'язок позичальника сплачувати комісію за супроводження кредиту (управління коштами в частині обслуговування кредиту) є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків та прихованого підвищення відсоткової ставки за користування кредитом.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів, з огляду на таке.

Кредитний договір між сторонами укладений 26 березня 2018 року (а. с. 19-28 т. 1), що установлено судами та не заперечується сторонами. Кредитні кошти згідно з пунктом 1.1 кредитного договору отримані позичальником в особистих та сімейних цілях, для придбання автомобіля, що також підтверджено самим позивачем у її позовній заяві.

Частина 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку послався суд першої інстанції (до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Частина 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки), та положення абзаца другого частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку послався апеляційний суд (кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемною), не діяли у зазначених редакціях станом на дату укладення кредитного договору та виникнення спірних правовідносин, оскільки текст частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" був викладений у новій редакції Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування", що набрав чинності 10 червня 2017 року.

Так само Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, на які посилалися суди, втратили чинність на підставі постанови Правління НБУ від 08 червня 2017 року № 49 "Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит".

Посилання судів на постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанову Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17 та рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 є безпідставними, оскільки таке рішення та практика суду касаційної інстанції були сформовані за кредитними договорами, що укладалися банками із споживачами до набрання чинності Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування", без урахування особливостей Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування".

Отже, при врегулюванні спірних правовідносин судами неправильно застосовано норми матеріального права (застосовано закон, який не підлягав застосуванню), що згідно з нормою статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо суті спору Верховний Суд звертає увагу на наступне.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання недійсними підпункту 1.3.3 пункту 1.3, частин 3,4 пункту 3.1, пункту 3.3, підпункту 3.3.1, пункту 3.4 та пунктів
3.4.1,3.6,3.8,3.13 кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 в частині комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладення, позивач зазначила, що кредитний договір було укладено на вкрай невигідних, несправедливих для неї як споживача умовах, з грубим порушенням вимог чинного законодавства, із істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача фінансових послуг.

Окреслені пункти кредитного договору стосуються сплати позичальником банку комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 0,5 % (без ПДВ) від суми наданого кредиту, зазначеної у пункті 1.1 кредитного договору (з урахуванням змін і доповнень), у випадку порушення позичальником будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених пунктами
4.3.6-4.3.9 кредитного договору.

У свою чергу пункти 4.3.6-4.3.9 кредитного договору стосуються по суті двох зобов'язань позичальника: щодо укладення договору страхування майна, яке передається в заставу, і забезпечення його безперервного страхування протягом усього терміну користування кредитними коштами та щодо своєчасного надання банку документів, що визначають (підтверджують) платоспроможність позичальника.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним.

Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

Відповідно до статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування" (далі - ~law53~).

Стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" станом на дату укладення кредитного договору (у редакції ~law55~) містить положення про те, що ~law56~ застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

У ~law58~ (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) наведено визначення термінів, які вживаються в ~law59~, зокрема:

договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;

загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту (це сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит) та загальних витрат за споживчим кредитом (це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту);

споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегулювано в ~law60~.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.

До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:

1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит;

2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.

Таким чином, ~law61~ не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ~law62~ у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Згідно з ~law63~ умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими ~law64~, є нікчемними.

Інформація, що надається кредитодавцем споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зазначена у ~law65~, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ЦК України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності). Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача; 8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу (~law66~).

Укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб (~law67~).

Відповідно до ~law68~ до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належить договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит.

Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у додатку 1 до ~law69~, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ~law70~.

Стандартизована форма паспорта споживчого кредитування, наведена у додатку 1 до ~law71~, передбачає окремий розділ про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (пеня, штрафи, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, інші платежі), де зазначаються розмір платежу, база його розрахунку та умови його застосування, а також окремий розділ додаткової інформації (додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов'язкові для отримання кредиту): послуги нотаріуса, послуги оцінювача, послуги страховика, інше, де зазначаються необхідність отримання відповідної послуги, перелік осіб за наявності.

Згідно зі ~law72~ у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит встановлена Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженими постановою Правління НБУ від 08 червня 2017 року № 49 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 5 Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, положення ~law73~ допускає, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, відносить договір страхування до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, але вимагає, щоб відомості про це були відображені в паспорті споживчого кредитування, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника в письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит, при цьому інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена в такому договорі.

Матеріали справи містять наданий банком на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2019 року у справі паспорт споживчого кредиту, оформлений до укладення кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 (а. с. 133-135 т. 1), у якому в розділі "Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчій кредит" вказана комісія за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,5 % (без ПДВ) від суми наданого кредиту, зазначеної у кредитному договорі (з урахуванням змін і доповнень до кредитного договору), а також вказані випадки (неподання позичальником до банку у визначені кредитним договором строки інформації про фінансовий стан позичальника та порушення умов страхування майна, яке береться в забезпечення) та порядок її застосування.

У розділі "Додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов'язкові для отримання кредиту" паспорта споживчого кредиту також вказано про необхідність послуг страховика та перелік страхових компаній.

Паспорт споживчого кредитування скріплений підписом ОСОБА_1, яка підтвердила отримання нею всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі в разі невиконання нею зобов'язань за таким договором.

Наведена у паспорті споживчого кредитування комісія за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості (розмір, база розрахунку та умови застосування) відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема оспорюваним підпункту 1.3.3 пункту 1.3, частинам 3,4 пункту
3.1, пункту 3.3, підпункту 3.3.1, пункту 3.4 та пунктам 3.4.1,3.6,3.8,3.13 кредитного договору, та згідно із ~law74~ відноситься до платежів, що застосовуються (стягуються) у разі невиконання споживачем його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит.

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про надання роз'яснень незрозумілих їй умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась зі всіма умовами такого договору, в тому числі з тими, що оспорює.

В оспорюваних пунктах кредитного договору чітко та недвозначно зафіксовано, що у випадку порушення позичальником будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених пунктами 4.3.6-4.3.9 кредитного договору, позичальник сплачує банку комісію за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 0,5 % (без ПДВ) від суми наданого кредиту.

За змістом статей 6, 626, 627, 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статей 6, 626, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статей 6, 626, 627, 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, позивач мала можливість не вступати у кредитні відносини із відповідачем, якщо дійсно вважала встановлення комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у разі порушення позичальником встановлених кредитним договором зобов'язань несправедливою умовою, натомість позивач погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.

Суд, дослідивши оспорювані умови кредитного договору стосовно комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості, не вбачає у цьому дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. При розмірі кредиту в сумі 774 200,00 грн можливий щомісячний розмір комісії в сумі 3 871,00
грн (0,5 %) у випадку порушення позичальником встановлених кредитним договором зобов'язань є цілком співмірним.

Правомірність нарахування самої комісії, з нарахуванням якої не погоджується в позовній заяві позивач, може бути предметом дослідження судом при визначенні заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ~law75~ споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

ОСОБА_1, ознайомившись з умовами паспорта споживчого кредитування та кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання додаткових вимог щодо спірних умов договору не заявляла, у подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов'язання, сплачуючи кредит, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов договору, в тому числі його оспорюваних умов.

Суд бере до уваги, що позивач, незважаючи на зазначену в позовній заяві незгоду із комісією за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у разі порушення позичальником зобов'язань, таким своїм правом не скористалася.

Зазначене у сукупності свідчить про безпідставність позовних вимог щодо визнання недійсними відповідних пунктів кредитного договору в частині комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладання та необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині через його необґрунтованість.

Оскільки інша оскаржувана позовна вимога (зобов'язати банк здійснити перерахунок всіх платежів за кредитним договором, ґрунтуючись на встановленій пунктом 3.7 кредитного договору та статтею 19 Закону України "Про споживче кредитування" черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит і призначення платежів за платіжними квитанціями, та за наслідками перерахунку укласти шляхом направлення засобом кур'єрського зв'язку ОСОБА_1 за місцем її мешкання для розгляду та підписання підписаних ПАТ АБ "Укргазбанк" двох примірників додаткової угоди до кредитного договору із зміненим внаслідок перерахунку розмірів періодичного платежу і графіку зменшення заборгованості за кредитом) є похідною та взаємопов'язаною із позовною вимогою про визнання недійсними відповідних пунктів кредитного договору, то у її задоволенні слід також відмовити.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ПАТ АБ "Укргазбанк", скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та прийняття нового судового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1 -2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Беручи до уваги те, що позивач в силу вимог Закону України "Про захист прав споживачів" звільнена від сплати судового збору, а судом касаційної інстанції прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (в оскаржуваній частині), понесені АТ КБ "ПриватБанк" витрати на сплату судового збору при виконанні рішення суду першої інстанції в розмірі 1 536,80 грн, витрати на подання апеляційної скарги у розмірі 2 305,20 грн та витрати на подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн, усього - 6 915,60 грн, компенсуються за рахунок держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 та зобов'язання Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" вчинити певні дії та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними пунктів кредитного договору від 26 березня 2018 року № 0263/03/2018/0189 та зобов'язання Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" вчинити певні дії відмовити.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "Укргазбанк" судові витрати за сплату судового збору у розмірі 6 915,60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко