Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2019 року у справі №757/14149/17

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 757/14149/17

провадження № 61-12529св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Громадська організація "Миколаївський обласний союз ветеранів та учасників антитерористичної операції"

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю.

О., Іванової І. В. та Мельника Я. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Громадська організація "Миколаївський обласний союз ветеранів та учасників антитерористичної операції", про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 3 235 200 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди, посилаючись на те, що згідно Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію", відповідно до наказу військового комісара Ленінського районного військового комісаріату від 29 січня 2015 року № 15 позивача, як офіцера Збройних сил України, було призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, яку він проходив в 501 окремому батальйоні морської піхоти (501 ОБМП) на посаді командира роти.

З 13 грудня 2016 року до 26 грудня 2016 року за направленням УСВП Інгульського району ДПСЗН Миколаївської МР, позивач, як учасник АТО, проходив психологічну реабілітацію в санаторії "Оризонт" і знаходився у чудовому фізичному і морально-психологічному стані.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в американському журналі Wall Street Journal була надрукована стаття ОСОБА_2, в якій останній веде пропаганду ідеї тотальної і самознищувальної капітуляції України у війні за свою свободу, незалежність і територіальну цілісність, частина якої тимчасово окупована іноземним агресором; проявляє неповагу до української національної гідності; посягає на честь громадян України, які відстоювали і відстоюють українську незалежність зі зброєю в руках; вбиває віру громадян України у свою державоспроможність; остаточно деморалізує українське суспільство та підриває довіру до України за кордоном як до країни, що не має стійких орієнтирів власного розвитку та керується кон'юнктурою та страхами у визначенні свого історичного шляху; нав'язує суспільству ідеї капітуляції в обмін на закінчення війни на Донбасі; порушує забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

13 січня 2017 року ОСОБА_1 вперше дізнався про статтю відповідача. Після ознайомлення із нею, позивач зрозумів, що ОСОБА_2 фактично пропонує українцям прихований акт капітуляції, що викликало у позивача негативні емоції і душевні страждання. Внаслідок цього позивачу стало зле і він був змушений звертатись за медичною допомогою, викликавши швидку медичну допомогу 13 і 14 січня 2017 року.

У зв'язку з пропагандою відповідачем антиукраїнських ідей позивач зазнав душевних страждань, які викликали фізичний біль. У подальшому, після ознайомлення у відкритій мережі Інтернет з інформацією про відповідача, позивач дійшов висновку, що відповідач має привілеї відносно позивача за ознаками політичних переконань, етнічного походження та майнового стану, що порушує конституційний принцип рівності громадян, оскільки відповідач був народним депутатом України, є євреєм за походженням і займає 4 місце за багатством в Україні по версії американського журналу Forbes. Зазначає, що внаслідок пропаганди відповідачем антиукраїнських ідей, позивач зазнав моральної шкоди, яка виражається у відчутті неповаги до статусу учасника бойових дій - захисника Вітчизни та військової служби у лавах Збройних сил України; спроби з боку відповідача деморалізації позивача, як офіцера Збройних сил України; у переживаннях позивача за долю українського народу внаслідок пропаганди відповідачем антиукраїнських ідей і викликаного цим погіршення стану здоров'я позивача; замаху з боку відповідача на вбивство віри позивача в українську державоспроможність; нав'язуванні з боку відповідача позивачеві ідеї капітуляції в обмін на закінчення війни на Донбасі; у фізичному болю та душевних стражданнях, пов'язаних з приниженням української національної честі і гідності; відчутті несправедливості у позивача внаслідок різності майнового стану позивача і відповідача і викликаних цим різності обов'язків; відчутті несправедливості у позивача внаслідок різності політичних переконань позивача і відповідача, які обидва є громадянами України; порушенні стосунків позивача з оточуючими людьми, викликаному пропагандою відповідачем антиукраїнських ідей; сукупності вкрай неприємних, обтяжливих та болісних відчуттів позивача, при яких він відчуває фізичний і емоційний дискомфорт, біль, стрес та душевні страждання; порушенні відповідачем забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві; відсутності рівності в матеріальних благах й відповідно рівності в умовах існування, тобто економічної рівності між позивачем і відповідачем; погіршення фізичного і морально-психологічного стану позивача, чим порушено його права, як учасника бойових дій, які підлягають судовому захисту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, що йому завдана моральна шкода та доказів того, що вона завдана саме діями відповідача. Суд першої інстанції вказував, що відсутні будь-які докази розповсюдження неправдивої інформації зі сторони відповідача, а також взяв до уваги, те, що позивач не звертався з вимогою про визнання інформації недостовірною.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема ним не доведено факт завдання йому моральної шкоди неправомірними винними діями відповідача ОСОБА_2, в зв'язку із чим апеляційний суд вважав рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а висновок останнього про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

Суд апеляційної інстанції вказував, що доводи апелянта про те, що доказом, який підтверджує факт завдання йому моральної шкоди відповідачем, є лист Миколаївської обласної психіатричної лікарні №01-13/859 від 31 травня 2017 року, є необґрунтованими, оскільки в даному листі зазначено, що позивач звернувся до лікарні зі скаргами на роздратування, нервозність, порушення сну, зниження настрою та апетиту, причиною зазначив статтю ОСОБА_2 у журналі Wall Street Journal. Тобто, цей лист не містить медичного висновку про те, що погіршення стану психологічного здоров'я позивача обумовлене фактом ознайомлення його зі статтею ОСОБА_2 у журналі Wall Street Journal. Разом вважав необґрунтованими доводи про неправомірність дій відповідача у зв'язку із розповсюдженням ним інформації в американському виданні Wall Street Journal, оскільки критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник посилається не те, що апеляційним судом не було досліджено зібрані у справі докази, які мали важливе значення для розгляду справи, а саме: лист Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 09 квітня 2019 року № 04-29/18-724 та лист Апарату Верховної Ради України від 27 березня 2019 року № 20-45/771 якими підтверджено факт складання відповідачем присяги на вірність Україні; лист Міністерства закордонних справ України від 21 березня 2019 року № 411/19-091-382 в якому вказано, що МЗС відомо про статтю відповідача у Wall Street Journal від 26 грудня 2016 року в якому висловлено критичну позицію щодо цієї публікації; лист Адміністрації Президента України від 25 березня 2019 року № 12-09/1014 в якому зазначено, що позиція викладена у статті відповідача не відповідає національним інтересам України.

Зазначає, що вказаними доказами доводиться факт порушення відповідачем національних інтересів України, що підтверджує, на думку заявника, неправомірність та винність дій ОСОБА_2

ОСОБА_1 вказує, що апеляційний суд відмовився вказувати ці докази, натомість вони підтверджують неправомірні та винні дії відповідача. Вказане порушення засад правосуддя відбулось у зв'язку із врахуванням соціального походження та майнового стану відповідача.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що позивачем було заявлено клопотання про виклик свідків: Надзвичайного та Повноважного Посла України в США ОСОБА_6; народного депутата України ОСОБА_7; народного депутата України, голову Меджлісу кримськотатарського народу ОСОБА_8, заступника голови адміністрації Президента України ОСОБА_5., які були безпідставно та необґрунтовано відхилені судами. Судами було порушено засади правосуддя, адже, на думку заявника, наведене свідчить про те, що суд взагалі відмовився зазначати докази, які підтверджують неправомірні і винні дії відповідача за порушення ним присяги. Порушення засад правосуддя відбулося внаслідок соціального походження та майнового стану відповідача.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В вересні 2019 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Почекай М. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на її необґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м.

Києва.

28 серпня 2019 року справа № 757/14149/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію", відповідно до наказу військового комісара Ленінського районного військового комісаріату від 29 січня 2015 року № 15 позивача ОСОБА_1, як офіцера Збройних сил України, було призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, яку він проходив в 501 окремому батальйоні морської піхоти (501 ОБМП) на посаді командира роти.

В термін з 13 грудня 2016 року по 26 грудня 2016 року за направленням Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, позивач, як учасник АТО, проходив психологічну реабілітацію в санаторії "Оризонт" і його психологічний стан на момент виписки перебував у нормі.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в американському журналі Wall Street Journal була надрукована стаття ОСОБА_2, в якій останній веде пропаганду ідеї тотальної і самознищувальної капітуляції України у війні за свою свободу, незалежність і територіальну цілісність, частина якої тимчасово окупована іноземним агресором; проявляє неповагу до української національної гідності; посягає на честь громадян України, які відстоювали і відстоюють українську незалежність зі зброєю в руках; вбиває віру громадян України у свою державоспроможність; остаточно деморалізує українське суспільство та підриває довіру до України за кордоном як до країни, що не має стійких орієнтирів власного розвитку та керується кон'юнктурою та страхами у визначенні свого історичного шляху; нав'язує суспільству ідеї капітуляції в обмін на закінчення війни на Донбасі; порушує забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

В поданій позовній заяві позивач вказував, що після ознайомлення 13 січня 2017 року із статтею відповідача, він зрозумів, що відповідач фактично пропонує українцям прихований акт капітуляції, що викликало у позивача негативні емоції і душевні страждання, внаслідок чого йому стало зле і він був змушений звертатись за медичною допомогою, викликавши швидку медичну допомогу 13 і 14 січня 2017 року.

В матеріалах справи міститься довідка ДП "Південь-курорт-сервіс" від 18 травня 2017 року, з якої встановлено, що позивач з 13 грудня 2016 року по 26 грудня 2016 року за направленням Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, як учасник АТО, проходив психологічну реабілітацію в санаторії "Оризонт", на момент виписки знаходився в нормальному стані та лист Миколаївської обласної психіатричної лікарні від 31 травня 2017 року № 01-13/859, відповідно до якого позивач звернувся 17 січня 2017 року до лікарні зі скаргами на роздратування, нервозність, порушення сну, зниження настрою та апетиту, причиною зазначив статтю ОСОБА_2 у журналі Wall Street Journal; було поставлено діагноз "Посттравматичний розлад, депресивний синдром".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Дії ОСОБА_2 внаслідок яких (якої) було завдано позивачу моральної шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).

Суд першої інстанції, надавши оцінку зібраним у справах доказам, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема ним не доведено факт завдання йому моральної шкоди неправомірними винними діями відповідача ОСОБА_2.

Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином з огляду на вищевикладене та те, що в силу положень статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими колегія суддів не знаходить підстав для визнання висновків судів попередніх інстанцій помилковими.

Щодо доводів касаційної скарги проте, що апеляційним судом не було досліджено зібрані у справі докази, які мали важливе значення для розгляду справи, а саме: лист Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 09 квітня 2019 року № 04-29/18-724 та лист Апарату Верховної Ради України від 27 березня 2019 року № 20-45/771 якими підтверджено факт складання відповідачем присяги на вірність Україні; лист Міністерства закордонних справ України від 21 березня 2019 року № 411/19-091-382 в якому вказано, що МЗС відомо про статтю відповідача у Wall Street Journal від 26 грудня 2016 року в якому висловлено критичну позицію щодо цієї публікації; лист Адміністрації Президента України від 25 березня 2019 року № 12-09/1014 в якому зазначено, що позиція викладена у статті відповідача не відповідає національним інтересам України, цими доказами доводиться факт порушення відповідачем національних інтересів України, що підтверджує, на думку заявника, неправомірність та винність дій ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

З аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції, яке відбулося 23 травня 2019 року вбачається, що судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи вказаних вище документів та вказаним документам судом апеляційної інстанції було надано оцінку в процесі апеляційного розгляду справи чим спростовуються означені доводи касаційної скарги.

Посилання заявника на те, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції було необґрунтовано відхилено клопотання заявника про допит свідків не заслуговують на увагу, адже це клопотання було предметом розгляду у судовому засіданні, у задоволенні якого протокольною ухвалою було відмовлено.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків апеляційного суду не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська