Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2020 року у справі №127/27504/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 127/27504/17

провадження № 61-3939 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", державний реєстратор - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,

представник акціонерного товариства комерційного банка "ПриватБанк" - Сокуренко Євген Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Барського районного суду Вінницької області у складі судді Єрмічової В. В. від 09 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів:

Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Сопруна В. В. від 04 лютого

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

(далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, запису про право власності від 19 грудня 2016 року, внесеного державним реєстратором та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 18 березня 2008 року між нею, як майновим поручителем, та ЗАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір іпотеки належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за споживчим кредитним договором від 18 березня 2008 року.

31 березня 2017 року з листа ПАТ КБ "ПриватБанк" їй стало відомо, що право власності на квартиру, яка є її єдиним житлом, 22 грудня 2016 року зареєстровано державним реєстратором - приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. за

ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі рішення про державну реєстрацію

від 22 грудня 2016 року.

Вважала таке рішення незаконним з підстав порушення державним реєстратором порядку, передбаченого Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, державний реєстратор не повідомив її, як власника об'єкта нерухомого майна, про наявність заяви іпотекодержателя на проведення реєстраційних дій відповідно до частини першої статті 20 зазначеного вище Закону.

Зазначала, що між нею і ПАТ КБ "ПриватБанк" жодні нотаріально-посвідчені угоди від 22 грудня 2016 року не укладалися і приватним нотаріусом

Бєлою О. М. нотаріальні дії щодо вказаної нерухомості не вчинялися, а тому нотаріус не мала повноважень на здійснення функції державного реєстратора щодо спірної квартири (абзац 5 частини п'ятої статті 3, частини третьої статті 20, пункту 1 частини першої статті 27 Закону); вона не отримувала вимогу від іпотекодавця про застосування застереження

про задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна

(пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127).

Також державним реєстратором порушено вимоги Закону України

"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки спірна квартира є її єдиним житлом, передана в іпотеку на забезпечення споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті і її згода як власника на відчуження, тобто примусове стягнення майна, відсутня. Спірне рішення державним реєстратором прийнято за відсутності рішення суду, що призвело до примусового позбавлення її права на житло.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. № 33088872 від 22 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк", скасувати запис про право власності 18207264 від 19 грудня 2016 року

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за

ПАТ КБ "ПриватБанк", внесений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. та визнати право власності на зазначену квартиру за нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 09 жовтня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнанонезаконним та скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. № 33088872

від 22 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ПАТ КБ "ПриватБанк".

Скасованозапис про право власності 18207264 від 19 грудня 2016 року

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ КБ "ПриватБанк", внесений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М.

Визнаноза ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 попередня АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент набуття

ПАТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки, була відсутня оцінка такого майна, оскільки в матеріалах справи, а також реєстраційної справи, вона відсутня, а відповідачами не спростовано даного факту.

Крім того, суд зазначив, що відповідач ухилився від проведення експертизи, а без оригіналів документів провести експертизу неможливо, тому суд визнає той факт, що позивач не отримувала та не ознайомлювалась з повідомленнями про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення банком договору купівлі-продажу квартири, тому з урахуванням факту ухилення ПАТ КБ "ПриватБанк" від надання документів на вимогу суду, суд прийшов до висновку про скасування рішення про державну реєстрацію прав є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав.

Також суд вказав, щооскільки скасовується рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк", то з метою належного й ефективного захисту порушених прав ОСОБА_1, позовна вимога про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що районним судом на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, доведено, що позивачка не отримувала повідомлення-вимогу про усунення порушень.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна квартира, яка має загальну площу 59,21 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачки, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання умов кредитного договору.

Таким чином, у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ КБ "Приватбанк".

Крім того, рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є і скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано її матеріали із Барського районного суду Вінницької області, зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду № 644/3116/18 (провадження

14-45 цс 20) за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року поновлено касаційне провадження у вищевказаній справі, оскільки відпали підстави для зупинення провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Банку мотивована тим, що суди не в повній мірі дослідили всі обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело, на думку Банку, до ухвалення неправомірних судових рішень.

Зазначає, що суди при вирішенні справи не звернули уваги на те, що

ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб судового захисту, помилково задовольнили позовні вимоги, не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158 гс 18; від 04 вересня 2018 року

у справі № 915/127/18, провадження № 12-184 гс 18, в яких зазначено, що належним способом судового захисту є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, а не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав.

Вказує, що у разі скасування запису про державну реєстрацію та рішення державного реєстратора, поновлюється право, що існувало до внесення такого запасу, а тому позивачем не доведено, а судами не встановлено належних правових підстав для задоволення вимоги про визнання права власності на спірну квартиру за позивачкою, що суперечить умовах кредитного та іпотечного договорів. При цьому посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 127/23920/18-ц.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1, в якому зазначається, що оскаржувані судові рішення

є законними і обґрунтованими, суди відновили її порушене права на житло, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, видано Бюро по приватизації державного житлового фонду виконкому Барської міськради на підставі наказу (розпорядження) від 1 вересня 2006 року за № 51,

ОСОБА_1 набула у приватну власність трьохкімнатну квартиру

АДРЕСА_1, загальною площею 59,21 кв. м, житловою площею 40,49 кв. м (т. 1 а. с. 143).

Згідно з договором іпотеки квартири від 18 березня 2008 року з додатковою угодою до нього від 14 жовтня 2013 року, укладено між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, позивач передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № VICWGA0000000006 від 18 березня 2008 року (т. 1, а. с. 12-15).

Кредитний договір є споживчим і сторони цих обставин не заперечують.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 22 грудня 2016 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33088872, на підставі якого внесено запис про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки за ПАТ КБ "ПриватБанк" (т. 1, а. с. 20-25).

29 березня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою (т. 1, а. с. 17).

Підставою виникнення права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на квартиру АДРЕСА_1 стало: договір іпотеки квартири, серія та номер: 980, виданий 18 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М. (т. 1 а. с. 90-99); додаткова угода до договору іпотеки, серія та номер: 1520, видана 14 жовтня 2013 року, посвідчена приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М. (т. 1 а. с. 101); заставна, серія та номер: ПБ № 010901; обтяження нерухомого майна іпотекою, зареєстровано в реєстрі 980

від 18 березня 2008 року (т. 1 а. с. 102); повідомлення за вих. номером 942, складено ПАТ КБ "ПриватБанк" від 25 липня 2016 року (т. 1 а. с. 103); рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, штрих-код 2103000532518; дата подання 25 липня 2016 року; відправник:

ПАТ КБ "ПриватБанк"; адресат: ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 107).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк

та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи

на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір

про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла на час

укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором

між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває

в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня

1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").

Отже, Закон України "Проіпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження

в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що спірна квартира, що знаходиться за адресою:

по

АДРЕСА_3, яка використовується позивачкою як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит

від 18 березня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у приватного нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О.

М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказануквартиру за ПАТ КБ "ПриватБанк".

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України

"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого

як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постановах

Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року

у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

Тобто після ухвалення судового рішення Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі №464/8589/15-ц, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свою раніше прийняту правову позицію, тому застосуванню підлягає положення частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" про обов'язковість для судів висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в частині скасуання запису про право власності на квартиру ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, спростовуються вищезазначеними вимогами закону та обов'язковими до застосування висновками Верховного Суду.

Разом з тим Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо безпідставності позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за позивачем права власності на квартиру.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (з відповідними змінами), внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.

У силу наведеного позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру є зайвою й безпідставною, оскільки її право власності на квартиру відновлюється автоматично, а також така вимога є незаконною, оскільки порушуються умови кредитного договору та договору іпотеки, згідно з якими предметом іпотеки є квартира, право власності на яку зареєстровано за позивачкою 01 вересня 2006 року. А рішенням суду змінено момент переходу права власності на квартиру за ОСОБА_1, що може унеможливити реалізацію договору іпотеки у майбутньому. При цьому згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонено законом, зокрема із правочинів. Таких підстава позивачка не навела.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року зупинено дію рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 жовтня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого

2020 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити дію вказаних судових рішень.

Керуючись статтями 400 409 412 416 418 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 жовтня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого

2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У решті судові рішення залишити без змін.

Поновити дію рішення Барського районного суду Вінницької області

від 09 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 04 лютого 2020 року в нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк