Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2018 року у справі №331/3880/17

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 331/3880/17

провадження № 61-22529св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України, Міністерства оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у складі судді Скользнєвої Н. Г. від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А. від 01 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що в період часу з 20 червня 1986 року по 10 грудня 1986 року він в ході виконання службового обов'язку у складі збройних сил, приймав участь в ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні небезпеки при в/ч № 93632, в зоні підвищеної радіоактивності та отримав дозу радіоактивного опромінення 21,30 рентген, що підтверджено довідкою, виданою командиром військової частини № 12382.

В зону Чорнобильської катастрофи його було направлено з військової частини № 93632 для виконання службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні небезпеки Чорнобильської АЕС, що підтверджується довідкою № 4/63 від 03 січня 1994 року, виданою Шевченківським районним військовим комісаріатом та записами в військовому квитку серії НОМЕР_1

Вважає, що участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від Міністерства Оборони України та отримання, у зв'язку з цим, високої дози радіоактивного опромінення (21,30 рентген) стали наслідком ушкодження його здоров'я, перебування тривалий час на лікарняному, проходження численних медичних оглядів та обстежень, відновлювальних процедур внаслідок отримання численних хронічних захворювань (гіпертонічної хвороби II ступеня (клас ризику 4), дисциркуляторна енцефалопатія II ступеня, недостатність кровообігу в вертебробазилярному басейні, антено невротичний синдром, ІБС, стабільна стенокардія II ступеня, СН 1, ФК 2, гіпертонічна ангіоретинопатія, ДЕП в ВБС, ДДТТ ПОП: вертеброгенна люмбальгія, загострення).

У зв'язку з цим йому було безстроково встановлено інвалідність II групи та втрату працездатності на 80 % (довідка серії МСЕ № 096421 від 29 травня 1995 року та довідкою про результати визначення ступеня втрати працездатності серії 2-18-АА № 096421).

У зв'язку з отриманням контузії під час перебування в зоні Чорнобильської катастрофи, вчинення дій з ліквідації її наслідків та отриманням інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода у розмірі 240 000 грн, які просив суд стягнути в солідарному порядку з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби та Міністерства оборони України на свою користь.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено чинним законодавством у формі надання потерпілим особам передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсацій та пільг.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції, є правильними.

У травні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції від Міністерства оборони України, внаслідок чого отримав суттєве погіршення здоров'я та інвалідність ІІ групи, що свідчить про завдання йому моральної шкоди, обов'язок відшкодування якої покладається на відповідачів на підставі статей 23, 1167 ЦК України.

У червні 2018 року Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що ті обставини, на які посилається заявник були предметом дослідження судами і висновки, зроблені ними з даного приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди установили, що в період часу з 20 червня 1986 року по 10 грудня 1986 року позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні небезпеки при в/ч № 93632, в зоні підвищеної радіоактивності та отримав дозу радіоактивного опромінення 21,30 рентген.

Участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримання, у зв'язку з цим, високої дози радіоактивного опромінення (21,30 рентген) призвело до ушкодження здоров'я, перебування тривалий час на лікарняному, проходження численних медичних оглядів та обстежень, відновлювальних процедур внаслідок численних хронічних захворювань.

У зв'язку з цим йому було безстроково встановлено інвалідність II групи та втрату працездатності на 80 %.

Позивачем заявлено вимоги на підставі статей 23, 1167 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Встановивши, що захворювання позивача пов'язано з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди та дійшли обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на відповідачів.

Крім того, відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у формі медичного обслуговування, гарантій, компенсацій та пільг.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у період 1986 року в зоні Чорнобильської АЕС, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій з підстав наведених вище.

Інші аргументи касаційної скарги також не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило