Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.07.2018 року у справі №336/2509/17

Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 336/2509/17

провадження № 61-39021св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2017 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткова І. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у період з 20 червня 1986 року по

08 грудня 1986 року він у складі Збройних сил Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР) брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - Чорнобильська АЕС), під час якої отримав дозу радіаційного опромінювання у зв`язку з чим у нього виникли захворювання, зокрема, саркома м`яких тканин правої кісті, гіпертонічна хвороба другої стадії, які відповідно до висновку Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювань з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пов`язані з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

07 жовтня 2008 року медико-соціально експертною комісією (далі - МСЕК) йому встановлено безстроково третю групу інвалідності з 60 процентною стійкою втратою професійної працездатності у зв`язку з захворюваннями, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Посилаючись на те, що внаслідок отриманих ним під час проходження військової служби захворювань істотно погіршився стан здоров`я, що спричиняє глибокі емоційні переживання, а постійне відчуття дискомфорту викликає тривогу, дратівливість, призводить до погіршення відносин у родині, позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя та завдає йому моральні страждання, просив стягнути з Міністерства оборони України на відшкодування моральної шкоди 240 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада

2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та наявна вина зазначеної особи. Позивачем надано докази на підтвердження отримання ним захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проте ОСОБА_1 не доведено протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також наявність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою та протиправним діянням відповідача. Судом не встановлено винних протиправних дій відповідача у заподіянні шкоди здоров`ю позивача та, що Міністерства оборони України було учасником правовідносин, які існували на час отримання позивачем шкоди, так як позивач виконував обов`язки військової служби в лавах Збройних сил СРСР.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного та обгрунтованого висновку про недоведеність позивачем протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача шкоди. Факт отримання ушкодження здоров`я та інвалідності при виконанні службових обов`язків не є достатньою підставою для покладення на відповідача відповідальності за частиною другою статті 1167 ЦК України за відсутності встановлення протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України. Апеляційний суд зазначив, що чинне на момент отримання позивачем ушкодження здоров`я законодавство не містило положень про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я при виконанні обов`язків військової служби. Крім того, суд першої інстанції правильно вказав, що позивач отримав ушкодження здоров`я при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 20 червня по 08 грудня 1986 року, перебуваючи на службі у лавах Збройних сил СРСР, які підпорядковувались Міністерству оброни СРСР, тоді як відповідно до постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» від 24 серпня 1991 року, якою було утворено Міністерство оборони України, не передбачено відповідальність відповідача за спричинену шкоду під час проходження військової служби у лавах Збройних сил СРСР, не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України»

від 12 вересня 1991 року.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2017 року і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини, на які він посилається, як на обгрунтування своїх вимог про стягнення моральної шкоди, підтверджуються зібраними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, що свідчить про порушення ними норм процесуального права. Суди не звернули уваги на те, що внаслідок погіршення стану здоров`я від захворювань, отриманих під час виконання обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, здійснювати належне матеріальне забезпечення сім`ї, а тому розмір відшкодування не може бути нижчим від виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, який має складати 240 000,00 грн. Крім того, суди попередніх інстанцій не урахували правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, відповідно до яких саме на Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, покладено обов`язок відшкодування моральної шкоду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 з 20 червня по 06 грудня 1986 року у складі військової частини № 93632 брав участь у ліквідації наслідків аварії в тридцятикілометровій зоні Чорнобильської АЕС.

Відповідно до довідки МСЕК від 07 жовтня 2008 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності безстроково, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

ОСОБА_1 надано статус інваліда війни (безстрокове посвідчення, видане Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району від 16 червня 2015 року серії НОМЕР_2) та статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1 (безстрокове посвідчення, видане Запорізькою обласною радою народних депутатів серія НОМЕР_3 ).

Незадовільний стан здоров`я позивача став причиною його неодноразового перебування на стаціонарному лікуванні у різних лікувальних закладах, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписок із медичної картки стаціонарного хворого.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частинами першою та другою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, сама лише наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування, оскільки необхідною умовою є доведення наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, а також правильне визначення суб`єкта такої відповідальності.

Установивши відсутність усіх елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема не доведеність позивачем протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), наявності причинного зв`язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та протиправним діянням Міністерства оборони України, що виключає відповідальність Міністерства оборони України за заподіяння позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Зазначений принцип закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, відповідно до якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце, окрім надання нормативно-правовим актам зворотної сили в часі шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли була завдана моральна шкода.

Установивши, що ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров`я, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що діюче на той час законодавство не містило положень про відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги позивача не грунтуються на законі.

Доводи касаційної скарги про не урахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14 є необгрунтованими, оскільки зазначена постанова прийнята за наявності інших фактичних обставин справи, зокрема щодо покладення на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління обов`язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обгрунтовано спростували. Ці доводи не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада

2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

Д. Д. Луспеник

В. В. Яремко