Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 219/1704/17

провадження № 61-1211св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Сафір Федір Олегович, Фольварчук Валентин Миколайович , Сокуренко Євген Сергійович ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Новікової Г. В., Папоян В. В. від 18 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів становить 24 192,71 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору з відповідачем та отримання останньою обумовлених кредитним договором грошових коштів. Надані банком копії Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 20 травня 2008 року кредитного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2018 року скасовано, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 5 251,63 грн, яка складається із: 2 468,24 грн заборгованості за кредитом; 2 783,39 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутність оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Відповідачем не доведено, що вона не підписувала кредитний договір, за невиконання умов якого до неї пред'явлений позов, і кредитні кошти не отримувала. Оскільки ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, то це призвело до утворення заборгованості у вигляді тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, розрахованих за відсотковою ставкою, передбаченою умовами кредитного договору в межах строку кредитування (за період з 20 травня 2008 року по 30 листопада 2016 року).

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, комісії та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що стягнення таких платежів згідно із Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не передбачено.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, судових витрат та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин на умовах, обумовлених у позові. Умови та правила надання банківських послуг, долучені позивачем, не містять підпису відповідача та не містять його реквізитів та ідентифікуючих ознак на предмет їх невід`ємності від анкети-заяви. Крім того, анкета-заява не містить відомостей, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі і щодо нарахування відсотків та їх розмір. Тому за відсутності оригіналів документів на підтвердження укладання кредитного договору в силу вимог частини першої статті 638 ЦК України відсутні правові підстави вважати укладеним між сторонами кредитний договір. Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів про отримання відповідачем кредитних карток та кредитних коштів, а надані банком ксерокопії довідок з інформацією про нібито відкриті на ім`я відповідача кредитні рахунки не є належним підтвердженням зарахування на них та отриманням останньою таких кредитних коштів. Крім того, визначення судом апеляційної інстанції строку дії договору - 30 листопада 2016 року не узгоджується з пунктом 9.12. Умов та правил надання банківських послуг, на які посилався банк як на складову частину кредитного договору, відповідно до якого у разі автоматичної пролонгації договору він припинив свою дію 21 травня 2010 року і після зазначеної дати відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом. Крім того, суд не застосував наслідки спливу позовної давності, про застосування якої просила відповідач у суді першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, комісії та штрафів, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відзив позивача на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 219/1704/17 з Артемівського міськрайонного суду Донецької області. Зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що 20 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв`язку з недотриманням позичальником взятих на себе зобов`язань, станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 24 192,71 грн, яка складається із: 2 468,24 грн заборгованості за кредитом; 17 534,34 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 2 800 грн заборгованості за пенею та комісією; 2 550 грн штрафу (фіксована частина) та 1 140,13 грн штрафу (процентна складова).

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд був зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами частини другої, шостої статті 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Установлено, що ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 про витребування від АТ КБ «ПриватБанк» для дослідження в судовому засіданні оригіналів документів на підтвердження укладання між сторонами кредитного договору б/н від 20 травня 2008 року на умовах, обумовлених у позові, а також оригінал доказів отримання ОСОБА_3 кредитних коштів.

Ухвала суду АТ КБ «ПриватБанк» не виконана з посиланням на те, що оригінали документів перебувають у відділенні банку на території, яка є тимчасово окупованою.

З матеріалів справи, наданих копій виписок з особистого рахунку відповідача випливає, що позивач та відповідач неодноразово укладали кредитні договори, проте належних доказів про укладення кредитного договору між сторонами саме 20 травня 2008 року із погодженням умов та правил надання кредитних коштів не надано.

Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 20 травня 2008 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги банку є доведеними та з відповідача підлягає стягненню кредитний борг, оскільки банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин за договором від 20 травня 2008 року на умовах, зазначених у позові, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду в частині вирішення позову про стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3 , скасовано прийняту в справі постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом та залишено в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, то відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини першої статті 416 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині вирішення позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 5 251,63 грн, яка складається із: 2 468,24 грн заборгованості за кредитом та 2 783,39 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2018 року.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 694 (шістсот дев`яносто чотири гривні) 64 коп. судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Суддя:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун