Постанова

Іменем України

13 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 2-1214/11

провадження № 61-17600св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

особа, дії якої оскаржуються, - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року у складі судді Кириленко Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії приватного виконавця.

Скарга мотивована тим, що за рішенням Святошинського районного суду м. Києва товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») 11 жовтня 2014 року виданий виконавчий лист за № 2/759/68/13 про стягнення з неї залишку заборгованості по кредиту на загальну суму 1 020 941, 00 грн.

Виконанням рішення займався ВДВС Святошинського району м. Києва, який зупинив провадження у зв`язку з мораторієм на заборону виселення іпотечних боржників без надання альтернативного житла.

Наприкінці лютого 2020 року ОСОБА_1 дізналася, що виконавчий лист знаходиться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., який порушив норми діючого законодавства.

Так, оцінка вартості квартири АДРЕСА_1 дуже занижена. Оцінка була проведена заочно, без огляду квартири і врахування її конструктивних властивостей.

Приватний виконавець згідно вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був направити їй постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом, встановивши її адресу проживання і реєстрації, яка була в АДРЕСА_2 , або ж зв`язатися з нею по телефону.

Опис і накладення арешту на квартиру приватним виконавцем проводилися формально, без намагання потрапити до квартири, адже при цьому в нього була б більша можливість впевнитися в реальній вартості квартири.

10 березня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва прийняв ухвалу про накладення арешту на квартиру та заборону відчуження, але приватний виконавець порушив вимоги діючого законодавства.

З урахуванням уточнених вимог заявник просила:

визнати неправомірними дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А. М., а саме: не відмову приватного виконавця стягувачу у відкритті виконавчого провадження у зв`язку з пропуском строку на подання виконавчого листа до виконання; направлення скаржнику постанови про відкриття виконавчого провадження не рекомендованим листом і не за адресою її проживання; не витребування у скаржника декларації про її доходи; не розшук коштів скаржника на рахунках, розміщених у всіх банках України; не оголошення скаржника у розшук з метою встановлення її місця перебування, куди в подальшому б направлялася кореспонденція за виконавчим провадженням; не повернення стягувачу виконавчого листа і закриття провадження у зв`язку з дією мораторію на заборону виселення іпотечних боржників без надання альтернативного житла; неправомірного опису і накладення арешту на квартиру скаржника, який проведено без доступу до її квартири, без направлення їй вимоги про такий доступ та неповідомлення її про дату такого опису; не зверненням приватного виконавця до суду з поданням про надання ухвали суду про примусовий доступ до квартири скаржника в разі ненадання такого доступу нею чи її матір`ю; не складання приватним виконавцем акту про відмову йому в доступі до квартири скаржника для проведення опису вказаної квартири та накладення на неї арешту; невідповідності дійсності оцінки квартири скаржника, здійсненою з порушенням опису вказаної квартири без особливостей її технічних характеристик, з порушенням діючого законодавства та без посилання на технічну документацію; не повідомлення скаржника належним чином про розгляд її заяви про відстрочку виконавчих дій; подача заявки на продаж квартири скаржника через електронні торги за недійсною початковою вартістю, не роз`яснення скаржнику її право на участь у вказаних електронних торгах; передачу на продаж квартири скаржника під час дії мораторію на заборону продажу іпотечного житла і ухвали суду від 18 травня 2020 року про зупинення виконавчих дій по виконавчому документу на час розгляду поданої скаржником скарги; не залученням до виконавчого провадження опікунської ради Святошинського району м. Києва з метою вирішення місця проживання матері скаржника; не повідомлення скаржника письмово про дату продажу її квартири на електронних торгах, а також ненадання відомостей про нового власника вказаної квартири;

зобов`язати приватного виконавця Телявського А. М. усунути вищевказані порушення діючого законодавства, передбаченого Закону України «Про виконавче провадження», шляхом: проведення повторного огляду і опису квартири АДРЕСА_1 з доступом до неї оцінювача майна та за участю понятих; повторної оцінки спірної квартири на підставі вказаного опису; залучення до виконавчого провадження опікунської ради Святошинського району м. Києва з метою влаштування матері скаржника, в разі відчуження спірної квартири іншій особі; ухвалення постанови про відстрочку виконання виконавчих дій до закінчення дії мораторію про заборону продажу іпотечного житла; ухваленням постанови про відкликання заявки на електронні торги, поданої ДП «Сетам» у зв`язку з неправильною оцінкою спірної квартири; повідомлення скаржника письмово про дату і час продажу її квартири на електронних торгах 25 червня 2020 року і всі дані: ПІБ, адреса, телефон особи, яка придбала спірну квартиру на електронних торгах і за яку ціну; ініціювання визнання електронних торгів недійсними; ухвалення постанови про зупинення виконавчого провадження по виконавчому документу по реалізації спірної квартири на електронних торгах; розгляду іншого способу стягнення з скаржника боргу на користь стягувача; повідомлення скаржника письмово чи закрито виконавче провадження у зв`язку з реалізацією спірної квартири на електронних торгах.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., стягувач - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», задоволено частково.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. у виконавчому провадженні ВП № 59997371 за виконавчим листом № 2608/1214/11, виданим 22 жовтня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва щодо звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з дією мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом припинення звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на час дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у виконавчому провадженні ВП № 59997371 на час дії Закону Україну «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В іншій частині скарги відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що предмет іпотеки, зокрема спірна квартира, яка виступала як забезпечення зобов`язання за споживчим кредитом, наданим АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 в іноземній валюті та ураховуючи те, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності ОСОБА_1 не має, добровільної згоди на відчуження спірного майна не надавала, зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті». Враховуючи те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень, суд першої інстанції визнав протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. у виконавчому провадженні ВП № 59997371 за виконавчим листом № 2/759/68/13, виданим 22 жовтня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва щодо звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з дією мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом припинення звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з дією мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у виконавчому провадженні ВП № 59997371, на час дії Закону Україну «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відмовляючи в іншій частині скарги, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А. М. подав касаційну скаргу, у якій просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року в частині задоволених вимог скарги ОСОБА_1 та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди помилково зробили висновок про поширення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на правовідносини щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_1 . Згідно відповіді Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_1 не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . На момент підписання договору іпотеки ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: Миколаївська обл., Новобузький р-н, с. Софіївка. З копії паспорту заявниці вбачається, що вона була зареєстрована за різними адресами поза межами м. Києва, а з 2015 року адреса реєстрації місця проживання відсутня. ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження факту постійного проживання у спірній квартирі. Натомість вона стверджує, що її місцем проживання є АДРЕСА_2 , що свідчить про те, що квартиру АДРЕСА_1 боржник не використовує як постійне місце проживання, а тому таке житло не може бути визнане таким, на яке поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Судами не у повному обсязі досліджено вказані обставини, тоді як обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими є недоведеними, а суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям суду першої інстанції та безпідставно відмовив приватному виконавцю у задоволенні апеляційної скарги. Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусове стягнете (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно. Підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення і примусова реалізація в розумінні статті 48 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у форм електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог цього закону. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу прав власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складання за результатами їх проведення акту про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу Х Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Отже, вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах. Моментом примусового стягнення/відчуження майна є саме його належне оформлення, яке відбувається шляхом видачі акта про проведення електронних торгів. В той же час, 25 червня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на виконання вимог хвали Святошинського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року. ДП «СЕТАМ» та приватним виконавцем на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення не було вчинено жодних дій, спрямованих на оформлення результатів торгів, зокрема, не було сформовано протокол проведення електронних торгів та не було видано акт проведення електронних торгів. Суд першої інстанції безпідставно визнав неправомірними дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру, оскільки факт звернення стягнення на майно боржника (обов`язковими складовими якого є арешт, вилучення і примусова реалізація) не відбувся. Приватним виконавцем не було здійснено дій щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна. Сама по собі процедура щодо опису та арешту майна боржника та передача майна на торги, що вчиняється приватним виконавцем, не є завершальною стадією процедури відчуження майна, доки не проведено електронні торги та не видано акт проведення електронних торгів. Таким чином, мораторій не поширюється на підготовчі дії у процедурі звернення стягнення на майно боржника. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 454/3018/15. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. В матеріалах виконавчого провадження відсутнє документальне підтвердження розповсюдження дії мораторію на іпотечне майно, а саме, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зокрема, боржником не надано жодних доказів того, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання боржника та те, що у власності боржника не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-1214/11, витребувана цивільна справа із суду першої інстанції.

У січні 2022 року матеріали цивільної справи № 2-1214/11 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 09 листопада 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CNL-007/715/2006, за умовами якого позичальник отримала кредит на загальну суму 64 000 доларів США, який зобов`язалася повернути до 09 листопада 2016 року та сплатити проценти за користування кредитом.

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 09 листопада 2006 року АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,80 кв.м.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року, з урахуванням ухвали суду від 21 серпня 2014 року про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» залишок заборгованості по кредиту в розмірі 53 946,51 доларів США, що еквівалентно 430 708,93 грн, несплачені відсотки по кредиту в розмірі 19 562,16 доларів США, що еквівалентно 156 184,28 грн, заборгованість по пені в розмірі 430 708,93 грн, судовий збір в розмірі 3 219 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, а всього 1 020 941,14 грн.

На виконання рішення суду 22 жовтня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 06 вересня 2019 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом № 59997371.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А. М. від 06 вересня 2019 року накладений арешт на кошти та все майно боржника.

23 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М. складена постанова про опис та арешт майна боржника - квартири АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця Телявського А. М. від 20 січня 2020 року призначено ТОВ «ЄВРОЕКСПЕРТ ГРУП» суб`єктом оціночної діяльності у виконавчому провадженні № 59997371.

27 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Телявським А.М. до ДП «СЕТАМ» подана заявка на реалізацію квартири АДРЕСА_1 .

Згідно повідомлення ДП «СЕТАМ» електронні торги з продажу спірної квартири проводилися 02 березня 2020 року, 06 квітня 2020 року, 25 червня 2020 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А. М. вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59997371 зупинено на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року, яка змінена постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 і вказана адреса зазначена в матеріалах цивільної справи та матеріалах виконавчого провадження як місце її постійного проживання.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 серпня 2010 року, якою відмовлено в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу про відкриття провадження у справі, встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 .

У вказаній квартирі постійно проживає та з 1982 року зареєстрована мати заявника - ОСОБА_2 , яка 30 серпня 1994 року подарувала ОСОБА_1 зазначену квартиру.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що приватним виконавцем перевірялась наявність у ОСОБА_1 на праві власності іншого житла або іншого місця проживання, проте відомостей таких отримано не було.

ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності ОСОБА_1 не має, добровільної згоди на відчуження спірного майна не надавала.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За змістом статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії, згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,0 кв. м для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Отже, ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що предмет іпотеки, зокрема спірна квартира, яка виступала як забезпечення зобов`язання за споживчим кредитом, в іноземній валюті, та ураховуючи те, що така квартира є постійним та єдиним місцем проживання заявника, обґрунтовано вважав, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті».

Доводи касаційної скарги про те, що даний Закон не поширюється на ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України.

В той же час є помилковими висновки судів про те, що дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру в цілому є неправомірними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справа № 454/3018/15 (провадження № 61-14731св20) зроблено висновок, що «оскільки відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації, то сама по собі процедурна дія щодо опису та арешту майна боржника, що вчиняється приватним виконавцем, не є завершальною стадією процедури відчуження майна, а тому мораторій не поширюється на підготовчі дії у процедурі звернення стягнення на майно боржника».

У справі, що переглядається суди встановили, що постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А. М. від 06 вересня 2019 року накладений арешт на кошти та все майно боржника.

23 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М. складена постанова про опис та арешт майна боржника - квартири АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця Телявського А. М. від 20 січня 2020 року призначено ТОВ «ЄВРОЕКСПЕРТ ГРУП» суб`єктом оціночної діяльності у виконавчому провадженні № 59997371.

27 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Телявським А.М. до ДП «СЕТАМ» подана заявка на реалізацію квартири АДРЕСА_1 .

За таких обставин лише дії приватного виконавця щодо подачі заявки на реалізацію квартири до ДП «СЕТАМ» не відповідають положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому є неправомірними.

Крім того, є безпідставними висновки судів щодо зобов`язання приватного виконавця усунути порушення шляхом припинення звернення стягнення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 68, 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.[…] Разом з тим необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», яке апеляційний господарський суд вбачав у законних сподіваннях боржника на вчинення дій щодо нього державним чи приватним виконавцем відповідно до законодавства та погашення заборгованості в порядку черговості її виникнення. Так, виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (частина друга стаття 15 Закону № 1404-VIII), а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень статей 45, 46 цього Закону здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника. Суд апеляційної інстанції не навів правової підстави свого висновку про виконання судових рішень щодо стягнення з боржника коштів саме в порядку черговості виникнення заборгованості та не обґрунтував порушення його прав з огляду на обов`язковість виконання судових рішень».

Разом з тим суди не звернули уваги, що ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим і що при задоволенні вимоги в частині зобов`язання припинити звернення стягнення відсутні порушені права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги свідчать про те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ухвалені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; судові рішення в частині визнання неправомірними дій щодо звернення стягнення змінити, виклавши їх мотивувальну та резолютивну частину в редакції цієї постанови частину, в частині зобов`язання припинити звернення стягнення скасувати, відмовити в задоволенні цих вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в частині задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця неправомірнимизмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року в частині задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця неправомірними змінити.

Абзац другий ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року викласти в такій редакції: «Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні ВП № 59997371 за виконавчим листом № 2608/1214/11, виданим 22 жовтня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва щодо подачі 27 січня 2020 року заявки на реалізацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з дією мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в частині задоволення скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця усунути порушення шляхом припинення звернення стягнення скасувати.

В задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця усунути порушення шляхом припинення звернення стягнення відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2021 року та постановаКиївського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук