Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 755/12923/24

провадження № 61-16383св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка А. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 як законний представник заінтересованої особи - малолітньої дитини ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком малолітньої дитини,заінтересована особа - малолітня дитина ОСОБА_2 .

Просив суд встановити юридичний факт:

що батько малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно повністю утримує та виховує малолітню непрацездатну дитину ОСОБА_2 ;

визнавши фізичну особу, матір заінтересованої особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безвісно відсутньою, яка фактично не бере участі в утриманні та вихованні дитини ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції і постанови апеляційного суду

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник не вказує в чому полягають перешкоди для виконання ним його батьківських обов`язків, тоді коли він є рідним батьком, і має всі права як батько та несе всі обов`язки як батько по відношенню до дитини. Заявник посилається на те, що мати дитини проживає окремо від родини та не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. При цьому ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав.

Посилання заявника на необхідність встановлення даного факту з метою захисту прав та інтересів дитини не доведено, не надано доказів щодо порушення будь-яких прав дитини чи батька та свідчило б про доцільність встановлення заявленого юридичного факту, не конкретизовано які саме права та інтереси дитини порушуються, з метою яких заявник просить встановити даний факт. Факт, про встановлення якого просить заявник, не породжує для нього жодних особистих немайнових чи майнових прав, не підтверджує наявності чи відсутності неоспорюваних прав, що є завданнями окремого провадження. Тому заявлені вимоги не підлягають судовому розгляду в розумінні положень статті 315 ЦПК України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей. У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. З огляду на викладене ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей. Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо неможливості встановлення місцезнаходження матері дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

За встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

Аргументи учасників справи

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення судів скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі заяву заінтересованої особи малолітньої/неповнолітньої дитини у порядку окремого провадження про встановлення двох юридичних фактів, що мають значення для захисту прав і інтересів та набуття додаткових цивільних прав неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 , відповідно до поданої до суду заяви від 23 липня 2024 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без дослідження всіх доказів у справі та без обов`язкового з`ясування обставин справи з порушенням встановленого процесуальним законом порядку розгляду цивільних справ. Суд послався на нерелевантні висновки Верховного Суду у неподібних правовідносинах; суд не обґрунтував судове рішення, повно і всебічно з`ясованими обставинами, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та не підтвердив викладені сумнівні висновки тими вісімнадцятьма доказами, які так і не були досліджені в судовому засіданні. Суди дійшли неправильних висновків, оскільки між батьками неповнолітньої дитини спору про місце проживання дитини немає, донька вправі вирішувати з ким з батьків хоче проживати, а встановлення юридичного факту необхідно для отримання спадщини та пільг дитині. Суди не дослідили той факт, що мати дитини залишилась проживати на непідконтрольній території України, зв`язку з нею немає, тому вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (частина друга статті 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 754/2736/24 вказано, що «ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту самостійного виховання та догляду дитини. Зазначав, що мати дитини - ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої їх спільна дитина - малолітня дочка ОСОБА_3 стала проживати разом з ним, він самостійно опікується дитиною та виховує її; відмовляючи у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав, що у цій справі вбачається спір про право, проте не звернув увагу на те, що мати дитини померла, що підтверджується поданими до заяви доказами, а тому батьківські права та обов`язки ОСОБА_2 припинені. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану, зокрема свідоцтвом про смерть, та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Тобто, факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини одним з батьків у разі смерті іншого презюмується, у зв`язку з чим не потребує підтвердження рішенням суду; за таких обставин суди не врахували, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту самостійного виховання та догляду дитини взагалі не підлягає судовому розгляду, а тому підставою для відмови у відкритті мав бути пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а не частина четверта статті 315 ЦПК України, як помилково вважали суди».

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частини перша - третя статті 294 ЦПК України.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадженняяк законний представник заінтересованої особи - малолітньої дитини ОСОБА_2 , в якій просив встановити юридичні факти, що батько малолітньої дитини ОСОБА_1 самостійно повністю утримує та виховує малолітню дитинуОСОБА_2 , а також визнати матір дитини, ОСОБА_3 , безвісно відсутньою. Вказував, що до їх евакуації із міста Світлодарськ Донецької області (08 квітня 2022 року) дитина проживала і з батьком і з матір`ю почергово, а вже після указаної події - лише з батьком, що підтверджується довідкою ВПО. З цього часу мати дитини на зв`язок не виходить, а дитина перебуває на утриманні і вихованні батька, проживає з ним;

суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком малолітньої дитини на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та вважав, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком малолітньої дитини не підлягають судовому розгляду в розумінні положень статі 315 ЦПК України;

апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, проте зробив висновок, що за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, що є підставою відмови у відкритті провадження у справі відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження;

суди не врахували, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження як законний представник заінтересованої особи - малолітньої дитини ОСОБА_2 , також просив визнати матір дитини безвісно відсутньою, навів відповідні підстави та докази, і саме з цим пов?язував та вважав необхідним встановлення юридичного факту, що батько самостійно повністю утримує та виховує малолітню дитину. Суди не з?ясували хто є заявником за відповідним зверненням ОСОБА_1 , тому помилково вирішували заяву як про встановлення фактів в інтересах ОСОБА_1 ; не надали оцінки заяві в частині вимоги про визнання матері дитини безвісно відсутньою; не врахували, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду в порядку окремого провадження розгляд справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (пункт 3 частини другої статті 293 ЦПК України) та не передбачає іншого судового порядку підтвердження цього факту. Без вирішення питання щодо встановлення (відмови у встановленні) цього факту неможливо надати відповідь на питання чи підлягає судовому розгляду факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини одним з батьків, як і порядку його встановлення.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення - скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року скасувати.

Передати справу№ 755/12923/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І Пархоменко